Марія Гарагаль: "У мене є шість правих рук...""

Жінки, не звертаючи увагу на непрошених гостей, взялися полоти квітник коло сільради, косити траву. Двоє пішли, як вони сказали, по селу: "Чи дахто не накидав папір'я від цукриків та мерзліни".

Роман Петрович пояснив ситуацію, що всі шестеро жіночок стоять на обліку в районному центрі зайнятості:

— Хтось вирішив знайти чи змінити роботу. Найголовніше, чого вимагає від них життя на цьому етапі, — активність та терплячість, оскільки невдачі при пошуку роботи викликані, перш за все, тим, що люди не вміють шукати роботу. Ми запропонували їм громадські роботи в рідному селі, і вони погодилися.

— Я щиро зраділа, — вступає в розмову сільський голова Марія Гарагаль, — коли дізналася, що матиму шість помічниць. Та ще таких, яких знаю як працьовитих і порядних господинь.

А радіти головисі було чого, бо дійсно вірила, що віднині село буде чистим. Так і сталося. Дерева на всіх вулицях села побілені. Узбіччя покошені, ніде жодного папірця, чи викинутої пляшки, чи бляшанки. А які тепер впорядковані обидва сільські смітники — могли б і ужгородці повчитися.

Роботи вистачає на кожний день. Вчора, наприклад, косили траву і впорядковували цвинтар. Щодня з торбинками обходять село, збирають папірці.

Зустрівши дітей з печивом чи морозивом, тут же проводять бесіди про те, щоб не викидали папірці будь-де, а забирали з собою. Вони ж, ці «біржовиці» виступили з ініціативою розставити по
селу урни. «Будемо шукати спонсорів», — запевнила їх голова, — і будуть у нас урни.

— У мене тепер додаткових шість правих рук, — жартує Марія Степанівна. — І село наше, як писанка.

Жарти жартами, але Дубрівку нині таки не впізнати. І, безперечно, тут велика заслуга і центру зайнятості на чолі з Романом Бурцьом, і місцевої сільської ради під керівництвом Марії Гарагаль.
Сільрада уклала угоду з центром зайнятості і на законних підставах дає людям роботу, роздає щоранку так би мовити, наряди на той чи інший об'єкт. Виконана робота чітко обліковується і жінки отримують регулярно зарплату. Вона, правда, мінімальна — 420 гривень, а після відрахувань — і того менше. Але враховуючи те, що працюють жінки неповний день і при потребі завжди замінять одна одну, коли треба то й вдома залишаться: всіляке
трапляється в житті — то такою платнею цілком задоволені.

Задоволена, навіть дуже, своїми помічницями і сільський голова. Жінки працюють на совість, і тепер ніхто не скаже, що в Дубрівці повсюди стихійні сміттєзвалища чи старий мотлох коло річки. «Золоті руки в наших жіночок, — хвалиться Марія % Степанівна. — Справжні господині і патріотки свого рідного села».

Знайомимось. Люба Король, 1953 року народження. Працювала обліковцем у радгоспі-заводі «Середнянський», потім кухарем у дитячому садку. Несподівано сім'ю спіткала біда: захворів чоловік, мусила залишитися вдома, його доглядати.

Марія Сидун, Олена Турбаш, Зоя Шпонтак, Тетяна Бакайся, Магдалина Пешта. Усі вони в минулому працювали, тепер обставини склалися так, що довелося звільнятися. До пенсії залишилося рік-два, а вдома не висидиш тих 380 гривень. А тут і працюєш, і корівчину доглянеш, і свинча, і город впорядкуєш. До речі, про городи. «Біржовиці» взяли під опіку всіх одиноких і стареньких у селі, допомогли їм скопати і посадити все на городах, за що стали ще більше поважати в Дубрівці цих «тимурівців» у поважному віці.

Слухаючи розповіді жінок про їхнєтеперішнє життя-буття, подумалося, що, на жаль, не кожний сільський голова вміє отак організувати бригаду своїх помічників, тим більше за державний Кошт. А шкода, бо набагато чистішими і затишнішими стали б наші села і не тільки після місячників благоустрою населених пунктів, а щодня.

— Скоро в нашій Дубрівці престольне свято, Петра й Павла, — розповідає Люба Василівна Король. — До того часу ми так все поприбираємо, що в селі буде, як на курорті.

— Нам не вистачає інвентаря, — каже сільський голова. — Нам потрібні коси, а кожна коштує 45 гривень. А ще треба купити мітли, граблі, сапки. А де взяти кошти? Отже, не лише для придбання сміттєвих урн треба шукати спонсора, а треба думати про організацію своєї комунальної служби, яка б заробляла на себе.

Їдемо в Ужгород. З обох боків дороги дерева виблискують своїми побіленими стовбурами. Чисті, затишні двори — хоч кожному давай титул «Двір зразкового порядку». Відчувається, є в селі порядний голова, є люди які щиро вболівають за рідну Дубрівку.

— Як бачите, — наче продовжує розмову Роман Бурцьо, — пошук роботи вимагає не тільки професійних знань, а й дотримання загальних правил поведінки, вміння ефективно використовувати конкретні ситуації. З початку року на громадських роботах у районі працювали у нас 89 осіб, тепер направлення отримали 24. Жаль, що не всі сільради
хочуть скористатися такою підмогою. Тепер маємо укладені угоди з організацією Червоного Хреста, з Дубрівською, Киблярською, Есеньською, Коритнянського сільрадами. Найбільш плідно співпрацюємо з Дубрівською сільрадою. Цей приклад вартий наслідування.

Цікавимося переліком оплачуваних громадських робіт в соціальній сфері району. Це і благоустрій та озеленення територій сіл, кладовищ, зон відпочинку і туризму, придорожніх смуг. Це і роботи в архівах з технічною документацією (для безробітних, які згідно з медичною довідкою, не можуть виконувати фізичну роботу). Це — підсобні роботи на будівництві або ремонті об'єктів соціальної сфери (в дитячих дошкільних закладах, на спортивних майданчиках, у закладах культури та охорони здоров'я, дитячих оздоровчих таборах, будинках для осіб похилого віку та інвалідів).

— Хочу наголосити, — продовжує Роман Петрович, — що на осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності. Період участі в оплачуваних громадських роботах зараховується до загального трудового стажу.

Значить, всяка праця почесна, якщо вона виконується сумлінно, з почуттям обов'язку перед своїми односельчанами.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати