«Реформа батарей» по-закарпатськи

Свого часу екс-мер Ужгорода Сергій Ратушняк не втомлювався хвалитися, що він «реформатор» системи квартирного опалення – мовляв, котелень-гігантів місто позбувається, відтак економляться гроші. Але відомо, що на практиці така «реформа» звелася до банального – хто мав гроші, встановив у себе в оселі газове чи інше автономне опалення. При цьому самі газовики на такі «реформаторські дії» спочатку дозволу не давали. Натомість на Поштовій підставою дозволити монтувати котел в оселі ставала… довідка про те, що у господарів квартири немає боргів за квартплату та вивіз сміття. Відтак «реформа» запам’ятається ще й тим, що у кількох багатоповерхівках газовики взагалі перекрили паливо.

Натомість про людей, які в силу різних причин не мали грошей на індивідуальне опалення, не подумав ніхто. Наприклад, у 2009 році ужгородська мерія на чолі із Сергієм Ратушняком спромоглася встановити електричні конвектори аж у 86 квартирах малозабезпечених ужгородців, витративши на це 200 тисяч гривень. В останній рік каденції Ратушняка у мерії спрацювали ще «ефективніше» – поставили по 2 електроконвектори у 15 квартирах.

Зі зміною влади в Ужгороді меру Віктору Погорєлову, по суті, нічого не залишалося, як продовжити курс переходу квартир на індивідуальне опалення і «добити» морально-застарілу централізовану систему теплопостачання.

Самі цифри комунального спадку Ратушняка оптимізму апріорі не можуть викликати: на листопад 2010-го року в Ужгороді було 866 квартир, у яких відсутнє будь-яке опалення.

Міністр житлово-комунального господарства України 2007-2010 років Олексій Кучеренко в інтерв’ю «Україні Комунальній» так прокоментував ситуацію в Ужгороді:

«Я абсолютно не проти автономного опалення, якщо це передбачено відповідними проектами при будівництві багатоквартирних будинків, але враховуючи те, що переважна більшість такого житлового фонду згідно з проектом не передбачала індивідуальних котлів, тобто не обладнана індивідуальними вентиляційними шахтами та каналами, газовими трубами належної пропускної здатності, належними системами безпеки, спроби встановлення газових котлів в цих будинках призведуть до дуже негативних екологічних наслідків. Для цього достатньо подивитись на ці будинки взимку, коли з кожного вікна виходять клуби пару, що отруюють сусідів зверху. Достатньо взяти статистику вибухів і нещасних випадків за зиму по всій країні, які збільшується з кожним роком; достатньо поцікавитись у мешканців Ужгорода, особливо на верхніх поверхах, чи  є достатній тиск газу для їх котлів».

Ужгородська влада продовжила «конвекторну  зрівнялівку»

Теперішня влада Ужгорода думає про малозабезпечених громадян десь так само, як і минула. Лише з тією різницею, що у 2011 році квартир, де встановили електричні конвектори, було значно більше, ніж у всі роки каденції Ратушняка  разом узяті, а саме – 500.

Та й то заслуга у цьому не стільки міста, як обласної влади. Минулого року станом на листопад із ужгородського бюджету на купівлю та монтаж електричних конвекторів виділили 790 тисяч гривень, а із обласного – півтори мільйони.

Загалом, обласна влада допомогла грошима на облаштування опалення для малозабезпечених й іншим містам, зокрема Мукачеву та Чопу (чи не у всіх закарпатських містах та містечках місцева влада в останні роки взяла курс «децентралізації тепла» – Авт.).

В обласному центрі, незалежно від того, скільки кімнат у квартирі, людям придбали по 2 електроконвектори. Водночас у тих квартирах, де нема колонки, жителі залишилися без гарячої води…

Микола Миколайович, мешканець однієї із п’ятиповерхівок, що на вулиці Лавріщева, один із тих пільговиків, котрому пощастило отримати електроконвектори від міськради. Чоловік каже, що роботою приладів цілком задоволений. Проте заради економії електрики включає їх лише на ніч. Щодо обігріву води, то, на щастя, має колонку. Натомість чоловік каже, що енергетики не поспішають зафіксувати його лічильник як такий, що облікує електрику окремо за денним і нічним тарифом (вночі ціна на електроенергію нижча. – Авт.). Тож поки пенсіонер платить за світло за загальним тарифом. Правда, наголошує, як учасник бойових дій він має пільги, а от якби їх не мав – опалення суттєво било б по кишені.

Іншому ужгородському пенсіонеру – Антону Васильовичу, що живе в одній із багатоповерхівок по вулиці Минайській, пощастило менше – у чоловіка вже кілька років немає ні гарячої води, ні, власне, опалення. Пан Антон розповідає, що може б і не надіявся на міську владу, але у квітні минулого року до нього додому самі прийшли представники із управління соцзахисту – зафіксували, що в оселі нема тепла. На тому міських чиновників і слід простив. Вже у жовтні Антон Васильович сам навідався до Управління міського господарства – там пояснили, що… не мали конверта, аби надіслати чоловікові листа із переліком документів, які треба зібрати для черги на встановлення конвекторів. Зрештою, коли пенсіонер зібрав документи, із міськради вже у січні цього року прийшла відписка – мовляв, ви поставлені у чергу, коли будуть гроші, тоді й чекайте на конвектори.

«У квартирі холодно, доводиться вмикати, – каже Антон Васильович. – Боюся, що електропроводка не витримає. Газ на ніч не залишаю включеним, оскільки це небезпечно – а раптом вогонь згасне, і станеться витік газу?». Через холоди дружина пана Антона, до слова, у пік лютневих морозів потрапила із запаленням легенів до лікарні.

Наразі невідомо, скільки точно в Ужгороді є людей, котрі цієї зими мерзли у своїх оселях. Зрештою, Поштовій це і не дуже цікаво. «Кожній сім’ї міська влада допомогти не може», – такий месидж на рахунок цієї теми опубліковано у муніципальній газеті «Ужгород» від 11 лютого. Слід так розуміти, це і є офіційна позиція мерії щодо квартир, у яких нині немає опалення.

А на оселі, де спеціальна комісія міськради дала згоду встановлювати електроконвектори, витрачено 4000 тисячі гривень.

Як поінформував директор Департаменту міського господарства Олексій Касперов, за ці 4 тисячі гривень купили власне 2 конвектори «Термія», багатотарифний лічильник, вимикачі, розетки, кабель. В суму включено і монтаж обладнання та оформлення документації.

Як повідомили в Ужгородській міській раді, роботи по монтажу обладнання виконували 7 підрядників – ТОВ «Буделектромеханіка», ПП «Промтехобладнання», ПП «ЛІТ», ТОВ «Йовро Буд», ТОВ «Закарпателектробуд», ПП «Клімат Сервіс» та ПП Габор В. М.

У Мукачеві на встановлення опалення малозабезпеченим та пільговикам із обласного бюджету виділено 3 мільйони 700 тисяч. Станом на вересень 2011 року у місті було близько 5 000 осель, які не були від’єднанні від системи централізованого теплопостачання. Із них місцева влада також не всім гарантувала тепло – лише певним категоріям населення.

На відміну від Ужгорода, у місті над Латорицею людям не купували електроконвектори, а давали разову адресну допомогу – за 1-кімнатну квартиру 3 тисячі, 2-кімнатну – 3,5 тисячі, 3-кімнатну і більше – 4 тисячі гривень. Відтак люди самі вирішували – чи купити за цю суму електричні обігрівачі,  чи докласти і придбати газові.

І лише влада Чопа похвалилася, що своїм «соціально-незахищеним верствам» за рахунок допомоги із обласного бюджету придбала для 140 осель газові котли. Вони, ясна річ, ефективніші за електроконвектори.

Чи потрібний закарпатський досвід ще комусь?

Нині можна остаточно стверджувати, що централізоване теплопостачання у нашій області – це вже пройдений етап. І це, хто б з експертів що не говорив, залишається фактом.

І тут мерам закарпатських міст і містечок їх колеги з інших областей можуть дико заздрити – адже останні й далі матимуть проблеми із купівлею газу для теплових підприємств, а теплові підприємства – з такими неприємностями, як борги населення, ремонт зношених труб тощо.

На Закарпатті про це можна забути раз і назавжди. Нині, за інформацією прес-центру Закарпатської ОДА, лише у Рахові діє єдина в області централізована котельня – подає тепло для 35 багатоповерхівок.

«Закарпатська область перша в Україні, що перейшла на автономне опалення. Ваші результати показують, що ви правильно робите свою роботу. Ми, в свою чергу, хочемо мати всю інформацію по забезпеченню Закарпаття теплом, щоб бути впевненими у стовідсотковому виконанні вами запланованого», – заявив у жовтні минулого року під час селекторної наради заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Олександр Аліпов.

Уже згадуваний екс-міністр цього ж відомства Олексій Кучеренко в інтерв’ю «Україні Комунальній» сказав:

«Досвід Закарпаття, і, передовсім, Ужгорода – приклад того, як непотрібно вести політику в сфері теплопостачання, приклад того, як можна довести державу до паливної кризи. Нагадаю, що свого часу  мер Ужгорода Ратушняк, який тривалий час очолював міську владу, незважаючи на нормативно-правові документи, накази Міністерства ЖКГ, практично, самотужки ухвалив рішення про перехід на автономну систему опалення. І саме тому в Ужгороді дві третини мешканців перейшли на індивідуальні котли, але перейшли безсистемно, хаотично».

До слова, прем’єр-міністр України Микола Азаров під час візиту до Ужгорода у своїй заяві щодо закарпатської реформи опалення був досить лаконічним. Прес-центр ОДА на рахунок цієї теми повідомив одним реченням: «Перехід Закарпаття на автономне опалення – досвід, який, за словами Микола Азарова, детально вивчатиметься, і там, де це доцільно, застосовуватиметься в інших регіонах України».

Цікаво, чи наважиться українська влада на офіційному рівні ще десь у місті розміром з Ужгород повторити експеримент, коли хто має гроші, той встановлює собі газові котли, а хто немає – мерзне і чекає, поки місцеві чиновники знайдуть десь гроші на нещасний електроконвектор? Час покаже.

А обласній владі Закарпаття по закінченні опалювального сезону таки варто підрахувати, скільки в області залишилося квартир, що не мають ні централізованого, ні індивідуального тепла.

Лише після оприлюднення такої інформації можна буде остаточно говорити про успішність або провал «реформ батарей по-закарпатськи».