Ужгородку обікрав найближчий сусід

Члени слідчо-оперативної групи, які виїхали на місце події, перш за все ретельно оглянули усі вікна та двері. Оскільки вони виявилися неушкодженими, припустили, що крадій проник до будинку через вхідні двері, підібравши до них ключа. Оперативники з’ясували також, що злодій поцупив не лише 200 гривень, які стояли на видному місці, але й 3000 доларів США та дві золоті каблучки, які були заховані в шафі. Втім у кімнатах ніякого розгардіяшу не було, усе стояло на своєму звичному місці. Усе це вказувало на те, що хату обікрав той, хто мав ключі від вхідних дверей та добре знав, де зберігаються гроші та цінності.

Поділившись своїми підозрами з пані Іриною (так звали потерпілу), оперативники стали з’ясовувати, чи не приходив днями до них хтось з родичів чи знайомих, та чи не губила вона, часом, ключі від хати. Та замість відповіді оперативники почули тихе: «Не може бути!» Відтак через хвилину жінка стала розповідати:

Напередодні крадіжки вона запросила до себе на каву свою сусідку. Та прийшла до неї разом із своїм малолітнім сином. Поки жінки пили каву, малий грався на сходах будинку. Наступного дня, збираючись на роботу, пані Ірина оглянула свій гаманець. Там було 300 гривень. Жінка не звикла носити з собою таку суму грошей, тож 200 гривень виклала на комп’ютерний столик, що стояв у коридорі. Рушивши до дверей, пані Ірина помітила, що з підвіконня зникла зв’язка ключів. Мабуть, малий вчора грався з ними і десь занапастив, припустила жінка. Зателефонувавши сусідці, вона спитати, чи не прихопив, бува, малий ключі із собою. Заодно попросила, аби сусідка повернула парасольку, яку вона давала їй напередодні, бо на вулиці йде дощ. Парасольку невдовзі приніс чоловік сусідки, Михайло. Щодо ключів, то він стверджував, що малий їх не брав.

– Можливо, він загубив їх десь на подвір’ї, граючись у піску. Піду пошукаю, – запропонував раптом Михайло.

Не знайшовши ключів на дворі, Михайло визвався пошукати їх разом з сусідкою в хаті. Оглянули все, втім ключів так і не знайшли. Забігаючи вперед, скажу, саме тоді Михайло (він і виявився злодієм) і зауважив, де в сусідки лежать цінності. Зачинивши двері іншими ключами, пані Ірині пішла на роботу. «Добре пам’ятаю, -- наголошувала господиня, -- коли виходила з будинку, 200 гривень знаходилися на комп’ютерному столику».

Втім ввечері, повернувшись із роботи, вона побачила, що гроші із столика зникли. Кинулася до сховку, а там – пусто.

Оперативники вирішили відразу поговорили з сусідкою та її чоловіком Михайлом. Причетність до зникнення грошей та каблучок вони заперечували. Раптом Михайло, який від випитого, як то кажуть, і лика не в’язав, запитав пані Ірину, що саме в неї пропало. Бо він, мовляв, зателефонує батькові, і той все їй поверне, лиш би вона не «грішила» на нього.

І хоч як не намагався Михайло відвести підозру від себе, втім факти, як то кажуть, річ вперта. Один із викрадених перстнів оперативники знайшли-таки у нього вдома. Інший, як з’ясували розшуковики, він встиг закласти в ломбард. Щодо грошей, то батько Михайла дійсно повернув пані Ірині все до копійки, аби лиш вона не мала ніяких майнових претензій до його непутящого сина. Втім відсутність претензій з боку потерпілого, як відомо, не звільняє від кримінальної відповідальності. Злочин скоєно, тож за нього треба відповідати.

Своїми діями Михайло скоїв злочин, передбачений ч.3 ст. 185 КК України, кваліфікуючою ознакою якої є: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням в житло. Законодавство за цей злочин передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років.

Втім державний обвинувач запропонував пом’якшити вирок суду, оскільки Михайло раніше ніяких проблем із Законом не мав. Ужгородський міськрайонний суд пропозицію державного обвинувача прийняв до відома, тож Михайло отримав покарання у вигляді позбавлення волі терміном на три роки з іспитовим строком один рік.

Теги: злодій, золоті

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати