Інколи диву даєшся: скільки чудових синів і дочок народилося на нашій Верховині! Прославили її невмирущими творами, витворами мистецтва, неперевершеними картинами, історичними книжками… Виростали і йшли у світ з маленьких підсліпуватих хатинок, а творили так високо й неперевершено, що ніхто не йняв віри – звідки ж узялося диво високої творчості у простої людини? Одною з таких яскравих особистостей є Гафія Петрівна Візічканич, ткаля - від її величності Природи, художник - за покликом душі.
.. Це потім будуть нагороди, визнання, поїздки і вшанування. А тоді… Формувалося світосприйняття – від квітки у полі, від синього неба над плаєм полонини, від того, що лиш їй відкривалося й дарувалося природою. Вже з маленької вирізнялися її вишиванки з-поміж дівчаток, вже тоді працювала, не покладаючи маленьких рученят, поки не закінчить вишиване полотно.
- Щось буде з нашої Гафії, дивіться, як робота в її руках горить, -- гордилася мати.
Не тільки батьки та сусіди запримітили її заповзятливість та уміння. А й чеський підприємець пан Заграда, коли задумливо перебирав у ріках Гафіїне шиття, як маленькою прибігала до матері у ткацький цех, котрий діяв за окупації Чехією нашого краю.. Попросив батьків, аби Гафія вивчилася ткацькому ремеслу не де -небудь, а в самій Празі.
..Місто для сільської дівчини відкрилася небувалою красою. Після тихого села, спокійного шуму лісового, вільного простору полонинського – бруківки міста, численні брички їз запряженими породистими кіньми, що гарцювали тісними вуличками Праги, гарні панянки, прибрані у таке тонесеньке мереживо, таке м»яке полотно суконь, що їй, малій, аж не вірилося, що є такий верстат на світі , аби так тонко випряв нитку!... Знала добре, бо, відколи змогла тримати веретено в руці, трудилася, аби допомогти матері одягнути братів та сестер.
Три роки здавалися б вічністю. Коли б не природна здібність до навчання. Як губка воду вбирала в себе все, що зустрічала в цьому дивному, незвичному для себе міському житті. А найперше, звичайно, те, чому навчалася на просторій ткацькій фабриці. Допитливість дівчини, русинки, дивувалися бувалі майстри. З охотою навчали, бо їх слова падали на благодатний грунт.
Повернулася Гафія в село – іншою людиною. Багато знала, багато бачила, успішно вивчила мову. Та – не загордилася. Ніколи не мала звички виділяти себе з-поміж інших. Стала, як кажуть, правою рукою пана чеха. Розуміла завдання, яке ставив перед ткалями =- з півслова. І що далі то кращі килими виходили з-під рук Гафії. Підбирала собі дівчат не просто – хто прийшов. Бачила з перших кроків – здібна дівчина до ткацтва, розуміє мову кольору, чи ні. Бо тому не научиш…
Мінялися часи, влада..Чехи, мадяри, руські.. Вже сміялися до неі три сонечка в хаті – троє діточок.. А її мистецтво ткання жило і розквітало¸не покидала ні на хвилину.. Все в роботі, все в труді...
Дарувалося їй і гарне сімейне життя. Чоловік працював лісником, садив дерева, доглядав лісове газдівство. Як міг, допомагав дружині. Навіть вивчився майструвати добірні кросна, та такі виготовляв, що мало хто міг вихвалитися в їхньому краї. А вже як в селі було відкрито ткацький цех промкомбінату і там працювало більше 150 дівчат, жінок, стала Гафія Петрівна завідуючою.
Всі, кому доводилося працювати з нею, досі пам»ятають її лагідний характер, дружелюбність і розуміння – високі людські цінності, які не втратила, будучи на керівній посаді. Скількох дівчат , як кажуть, заміж видала. Бо знала, хто за ким упадає, і чи достойний молодий чоловік її ткалі. Чи ні. Скільки сімей запросили Гафію Петрівну за куму, хресну матір для своїх діточок. А це багато важить. У колективі був свій хор, і вона, завідуюча, була в ньому не останньою скрипкою…
.. З роками, як добре вино, дозрівав її досвід. У цех поставлялося нове, удосконалене обладнання. Можна було вже працювати із складнішими узорами. Саме в цей час її майстерність досягає небувалих висот. Стає учасником Всеукраїнських та Всесоюзних художніх виставок. На її гобеленах -- такі постаті – як Т.Г.Шевченко, М.Г.Рильський(великий поет, до речі, навіть гостював у ткалі вдома, захоплювався таїною древнього ремесла). Для директора ЗВВО Д.Д.Подольського виткала на гобелені .. вертоліт. Тонкощі її майстерності вивчали навіть художники, котрі приїжджали в Ганичі придивитися до таланту Гафії Петрівни.
Визнання прийшло до неї заслужено, через мозолясті руки – отримує звання художника декоративно-прикладного мистецтва, стає членом Спілки художників України, заслуженим майстром народної творчості. Має навіть кілька персональних виставок.. А сельчани обрали її депутатом спочатку сільської, а затим районної ради…
..Всього цього досягнути можна було не лише талантом, а й великою працездатністю. А ще – вольовим характером. Судіть самі – в 5О вона… сідає за парту, аби здобути середню освіту.! Не боїться насмішок чи глузливих поглядів. Таки численні нагороди заслужено прикрашали жакет Гафії Петрівни на урочистостях!
…Цього літа, на святкування Дня села в Грушові, багатьом присутнім припали пісні у виконанні стрункої дівчинки з Ганич. Серед них була й написана власноруч :
Не лише на Україні, і в Канаді знали,
Що килими у Ганичах прабабуся ткала! – співала правнучка знаменитої і талановитої бабусі.
… 22 січня у родині Візічканичів, у Ганичах, святкували сторіччя з дня її народження. Зібралися за столом у чудовій ошатній оселі всі рідні, навіть одна з дочок приїхала, з Америки, тихою молитвою вшанували її пам»ять… Хитнулася завіса на вікні. І хто знає, може з Вічності раділа своїй гарній родині ця талановита художниця.. На честь такої чудової дати, а також за юний талант наймолодшої з родини Візічканичів, щедрі подарунки в честь свята надіслав народний депутат В.В.Петьовка. Пам»ять про Г.П.Візічканич живе серед односельців, одна з я!
их, талановита поетеса О.Д.Фельбаба-Косач присвятила навіть вірш(сканувати).
Ганичівці звернулися до голови Тячівської РДА М.І.Шелевера з проханням : присвоїти Ганичівській ДШМ ім.»я славної односельчанки. Віриться, що Михайло Іванович піде їм назустріч. І так воно й буде! Пам»ять про килимарницю того варта!
Ольга Волошин, для Закарпаття онлайн