Сергій Федака. 12 тенденцій 2012 року

1. Концентрація капіталу. Держава робить ставку на великий капітал, який стає основним джерелом формування бюджету. Відбувається відмова від економічної демократії і ринкового лібералізму на користь контрольованої державою олігархічної економіки.

Створення збалансованої системи стримувань і противаг між окремими олігархами, які змушені постійно звертатися до держави як до третейського судді. Тобто та система, яка почала ще з середини 90-х формуватися у Донбасі, поширюється на всю країну. При цьому олігархами стають і окремі високопоставлені чиновники. Тобто формується те, що в радянському суспільствознавстві звалося “державно-монополістичний капіталізм”. Для провідних держав світу це вже позавчорашній день, для Росії – вчорашній, але Україна проходить через цей етап зараз. Така економічна особливість – чи не головна перепона на шляху реальної євроінтеграції України, але вона же перешкоджає і реінтеграції з Росією. Україна перетворюється на єдиний гігантський бізнес-проект.

2. Подальша монополізація влади – це перенесення попередньої тенденції у політичну сферу. Зміцнення виконавчої вертикалі, її професіоналізація. Тому місцеве самоврядування найближчим часом матиме більше декоративний характер, аніж реальний. Зміцнення унітарних принципів у державному устрої. Фактичне відродження класу номенклатурної бюрократії з перспективою перетворення у замкнуту касту, де посади перерозподіляються за родинно-клановим принципом. Через це різке зростання ролі суб’єктивного фактору у кадровій політиці. Подальше підвищення ролі і значимості перших осіб у кожній керівній структурі. Формування чітких ієрархій – як формальних, так і неформальних. Зниження при формуванні державної політики ролі ідеологічних чинників. Все це відбуватиметься на фоні падіння інтересу до політики з боку пересічних громадян, зниження електоральної активності. Протестні настрої вихолощуватимуться через можливість “викричатися” у соціальних мережах та інших Інтернет-ресурсах.

3. Зміни у соціальній структурі. Остаточне розмивання середнього класу. Збереження дрібного капіталу у роздрібній торгівлі і різних екзотичних виробництвах типу народних промислів. Зростання попиту на висококваліфіковані робітничі спеціальності. Загострення соціально-майнової диференціації населення. Водночас якщо трудові ресурси стануть дефіцитом, великий капітал здатний повести вже не формальну, а реальну боротьбу за утвердження здорового способу життя, подолання демографічної кризи тощо.

4. Розширюються принципи формування державного бюджету. Зокрема, декриміналізація двох десятків економічних і посадових злочинів, які тепер  передбачають грошову компенсацію за вчинене, передбачає дуже своєрідні додаткові джерела наповнення бюджету. Це спроба влади  почати детінізацію української економіки, запровадити її специфічне оподаткування.

5. Загострення енергетичної проблеми. Перерозподіл енергогенеруючих компаній. Активізація вугільної галузі, а відтак і теплової електроенергетики. Створення передумов для розширення атомної і гідроенергетики. Початок видобутку власного природного газу на шельфі Чорного моря. Поширення сонячних і вітрових електрогенераторів. Проектування заводів по отриманню газу з органічних відходів. Значно менша увага приділятиметься енергозбереженню. Клани, які контролюватимуть енергетичні потоки, контролюватимуть і виробництво, а також фінанси. При цьому капітал із газозалежної  хімічної промисловості перетікатиме в інші сфери, зокрема у харчову промисловість, а також фармацію, котрі є “вічними темами”. Також головним чином від потреб енергетики залежатиме, чи відродиться в Україні фундаментальна наука. На цьому же тлі відроджуватиметься енергетичне машинобудування.

6. Зрушення у фінансовій сфері. Злиття банків. Встановлення максимально жорсткого контролю над комерційними банками з боку Нацбанку. Банки відмовляються від творення фінансових пірамід на користь інвестування реального сектору економіки. Подальше злиття банківського і промислового капіталу. Скорочення імпорту автомобілів і оргтехніки, зростання їх випуску на вітчизняних підприємствах. Спроби влади повернути вітчизняний капітал із офшорних зон назад в Україну.

7. Різке піднесення видобувної промисловості, особливо рудної і будівельних матеріалів. Відбуватиметься розширенні видобутку досить варварськими методами, але протести ігноруватимуться.

8. Підйом сільського господарства. Складання олігархічної системи в агропереробному секторі. Кожна агрофірма намагатиметься мати власну мережу супермаркетів. Контроль держави у цій сфері буде значно жорсткішим, ніж у інших. Поступове витіснення сурогатної продукції натуральною альтернативою. Подальше гальмування земельної реформи. Її буде здійснено тільки тоді, коли остаточно складеться система латифундій і всі угіддя буде розподілено між кількома десятками великих агрофірм. Тоді вже відбудеться легалізація земельної власності, яка вже склалася де-факто.

9. Відродження будівельної галузі і туристично-рекреаційної сфери. За умови стабільного зростання економіки можливе суттєве падіння цін на житло. Будівництво елітного житла на заміських територіях. Водночас – гостра криза у комунально-житловому господарстві великих міст. Спроби розвантажити Київ і обласні центри шляхом передачі частини адміністративних функцій до інших населених пунктів. Здійснення окремих елементів реформування адміністративно-територіальної системи, зокрема шляхом злиття великих міст і прилеглих сільських районів в одну адміністративну одиницю.

10. Уніфікація громадянського суспільства. Малочислені партії все більше втрачають підстави для існування. Те ж стосується численних громадських організацій, створених для отримання зарубіжних грантів. Різке скорочення різноманітних соціально-корпоративних організацій (ветеранів, інвалідів, молоді). Загострення боротьби за місце під сонцем у середовищі національно-культурних організацій.

11. Зростання попиту на нові особистості. Лавка запасних гравців в усіх сферах українського життя дуже коротка. Очікування з боку суспільства щодо нових фігур дуже відсутні, але об’єктивні умови для цього не надто сприятливі. Відбувається гостре розчарування у більшості відомих персон – перш за все опозиційних.

12. В інформаційному полі зростатиме тенденція до об’єктивізму. Роль ідеологічних і взагалі світоглядних моментів дуже сильно скорочується, інтерес до них падає. Оціночні судження поступаються місцем голим фактам.