А потім було драконівське рішення про щорічну ліцензію для виновиробників у 500 тисяч гривень, ініційоване крупними виробниками «хімічного» вина в гарних пляшках. Антимонопольний комітет змовчав. А це рішення поставило виробників справжнього вина на коліна, для яких абсолютно нерентабельно промислове виробництво вина. Ледь животіють знамениті Середнянський і Бобовищанський винрадгоспи, інші ж взагалі припинили існування. Ось тому як ковток свіжого повітря і потрібен фестиваль «Червене вино», започаткований чотирма мукачівськими Василями – Ільтьом, Цицаком, Гонаком і Ковбаском 17 років тому. Сьогодні це староноворічне дійство на Святого Василя мукачівці по праву називають Святом вина. До речі, «Червене вино» стало своєрідним полігоном для організації фестивалів в Берегові – «Біле вино», Виноградові, а також ужгородських – «Сонячний напій» та «Закарпатське божоле».
На цьогорічне свято прийнято заявки від 130 виноробів, а було їх майже вдвічі більше, багатьом довелося відмовити. І тому, що вино у них було не найкращої якості, але головне – ніде було їх розмістити. Досить сказати, що 17-й фестиваль вперше переступив через мітку центральної площі і намети встановлювали вже перед центральною бібліотекою, працівники якої, до речі, відгукнулися на фестиваль, подавши в своїх вітринах розгорнуту ілюстровану виставку літератури про «Червене вино».
А яка випивка без доброї закуски? Дбаючи про здоров'я відвідувачів, організатори заборонили всяку солодку, окрім сухої, випічку, тістечка тощо. За цим слідкували працівники санепідемстанції. Наїдки реалізовували тільки кращі ліцензовані підприємства громадського харчування Мукачева. А вони пропонували справді широкий вибір національних страв. На мою думку, ці два чинники – чудове закарпатське домашнє вино і неперевершена кухня роблять наше місто надзвичайно туристично привабливим. Винороби цього року запропонували майже п'ятдесят сортів вина, а це переважно купажовані вина з кількох сортів винограду, їх уміють виготовляти тільки досвідчені винороби. А фестивальна кухня зробила б честь кращим столичним ресторанам. Шашлики – ними не здивуєш, а ось бограч-гуляш, боб-гуляш, пікниця на вертелі, крумплі на шпорі, цілі смажені на вертелі поросята, запашний плов, свинні ребра на вогні, всього і не перелічиш. Одним словом, до столиків з наїдками завжди стояли черги. І стоячи в них можна було почути як українську, так у російську, угорську, німецьку, румунську та інші мови світу. Коли колядники на сцені, а їх чудово грали артисти обласного російського драмтеатру під керівництвом свого головного режисера Євгена Тищука, запитували в людей, хто з Києва, Харкова, Одеси, Львова, Дніпропетровська, Росії, Москви..., то обов'язково піднімалися руки наших гостей. Оце привітав з Днем ангела свого доброго знайомого Василя Васильовича і він розповідає: «Дзвонить мені вчора добрий товариш з Парижа, і, привітавши, питає, що нового? Із захопленням розповідаю про наше «Червене вино», а він мені: «Та і не розказуй, я ж по Інтернету слідкую, все бачив, і коня від Віктора Балоги теж». – То ж скажу, що за нашим фестивалем слідкують по всьому світі». Що ж, із задоволенням погоджуємось.
Микола Рішко, Мукачівська Ратуша