Сміятися над собою може лише сильна особистість чи нація

Загалом цей конкурс має цілком визначене місце та цільову аудиторію в європейському шоу бізнесі. Зазвичай, його називають конкурсом для домогосподарок, підлітків та іншої публіки, яка визначається у сленговій термінології словом «попса». Тобто, на ринку культури це типовий «ширпотреб», кітч, яке слугує замінником духовних потреб для не вибагливої публіки.

Феномен подібної культури набув широкого розповсюдження наприкінці 60-х років коли телебачення в західній культурі стало невід’ємним атрибутом не лише кожної родини, а й індивідуального члена сім’ї. Тоді з’явився жанр серіалів, або «мильних опер», ток-шоу та різноманітних пісенних конкурсів в тому числі й Євробачення. Однак в специфічному радянському інформаційному просторі телевізор грав роль переважно пропагандиста, а не розважальника. Тому ми були відключені від світової культури, в тому числі і ерзац, а замкнуті у псевдодуховність як її розуміли комуністичні лідери.

Все змінилося з падінням залізної завіси. Тоді виявилося, що пострадянський простір є надзвичайно жадібним якраз до споживацької культури і міф про високу духовність «комуністичної людини» канув в Лету. Свідченням цього є супер популярність латино-американських серіалів, герої яких буквально стали членами сім’ї майже кожної пострадянської родини. З точки зору реальної психології такий феномен є цілком закономірним, оскільки будь-який секонд хенд, в тому числі й культурний споживають люди, Що не мають можливості відвідувати концерти живої музики, купувати оригінальні речі, відвідувати театр, подорожувати, та й просто часу й потенціалу для глибинного спілкування. Тому для них телебачення є єдиною можливістю розчинитися у хвилях справжніх емоцій.

В такому сенсі особлива пристрасть Росії до Євро бачення є дуже показовою. Наприкінці 90-х це майже стало для них національною ідеєю завоювання Європи. Спочатку вони відрядили туди Ф.Кіркорова, який зайняв лише 18 місце, потім навіть ризикнули примадонною А.Пугачовою, яка спромоглася піднятися аж на дві сходинки вище. Були там й Мумій Троль, Алсу, Тату, тобто практично увесь естрадний бомонд Росії, але тріумфу не сталося. Тоді у Ф.Кіркорова навіть зародилася ідея відправити на Євро бачення від Росії Вєрку Сєрдючку, мовляв лише вона зможе розбурхати зажирілу Європу. Однак справа зовсім в іншому. Безумовно мистецький талант А.Пугачової та Мумій Троля набагато вищий за той рівень, який сприймає аудиторія Євробачення , але почуття комплексу неповноцінності не дає спокою тоталітарній свідомості росіян.

Україна до конкурсу Євробачення ставилася набагато спокійніше. Можливо тому успіх Руслани став водночас і приємною несподіванкою, а також зіграв не зовсім вдячну роль. Бо політизував цілком вторинне дійство, розбурхавши придушені комплекси. Конкурсний провал «Гринджол» насправді був виключно дурістю політиків, які прагнули перетворити товар «духа революції» та паразитувати на ідеях. Які їм ще лише потрібно наздогнати.

Нинішня участь у конкурсі Вєрки Сєрдючки за великим рахунком відобразила все протиріччя українського феномену. Агресія по відношенню до образу насправді відтворює все той же комплекс неповноцінності, який найяскравіше проявляється в крайнощах. Про національний сором в унісон заговорили і Н.Вітренко, і Т.Коробова, і, нажаль, О.Скрипка. Хоча в цьому роздратуванні відчувається неспокій провінціала, який одягнувши краватку та увійшовши у столичні кабінети ганьбиться своїх сільських родичів, які ніби розвінчують його дутий лоск. «Аристократ із Вапнярки» надзвичайно показовий образ подібного літературного героя. В глибоко філософському та по доброму іронічному персонажі «Вєрки» надзвичайно талановито вловлений дух народу, соромитися якого може лише манкурт без роду та племені. Бо порвані панчохи та шкарпетки, прикриті дорогою шубою — це наша суть. А сміятися над собою може лише сильна особистість та нація. Від так дурень, котрий намагається переконати всіх у власній величі на завжди залишиться дурнем. В такому невтішному висновку переконує й російський «Перший канал», що намагався з Євробачення зробити політичне шоу, яке мало переконати світ у перемозі православного слов’янства над старою Європою. Один штрих: Великобританія, Німеччина, Франція та Іспанія, котрі по суті утримують конкурс Євробачення з року в рік отримують останні місця після голосування і зовсім від цього не страждають. Бо виставляють адекватних конкурсу артистів. І як це відображається на вазі, приміром, англійської музичної культури в порівнянні, скажімо з сербською, турецькою, російською чи тою ж українською?

Тому, ще дуже велике питання хто над ким глузує? Король над блазнем або блазень над королем? А перемога улюбленої команди у футбольному матчі, артиста у пісенному конкурсі чи красуні на подіумі може перетворитися в національну ідею тільки для людей, яким в житті більше тішитися нічим. У кожної особистості залишається право вибору: приєднуватися до чужих успіхів чи здобувати свої.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати