Від Саліни до Берліна, і назад. Словаччина у пошуках самої себе

Тоді, коли словацькі вояки витягували із шахт Саліни трупи закатованих совєтами жінок і дітей, державі Slovensko було всього два роки. Але вона вже пройшла війну із Угорщиною, переділ кордонів та стрімке національне будівництво, яке тривало гарячково-стрімко, "на ходу", у вирі Другої Світової війни.

Геополітичні орієнтири молодої держави

Звикли говорити: батько незалежної Словаччини - Адольф Гітлер, який розвалив федеративну Чехословаччину. Він спонукав до державної незалежності Братіславу та й, до речі, закарпатський Хуст - Карпатську Україну.

На обидві "пост-чеські" території претендувала міжвоєнна Угорщина, яка хворобливо марила "старими кордонами" Габсбурзької імперії - у ній вона номінально мала спільний угорсько-польський кордон, а саму Словаччину йменувала просто - Гірська Сторона.

Траурна академія в Братиславі в пам'ять німецьких вояків, загиблих під Сталінградом

Попри виняткові союзні стосунки із адміралом Горті, голова Третього Райху проявив характер і не пішов на ультиматум Будапешту - Словаччина не стала знову "Гірською стороною". Вона вперше в історії здобула самостійність.

Державу очолив богослов Йожеф Тісо, уряд - лідер Глінкової народної партії Войтех Тука. Із цими двома харизматичними особами пов'язаний весь драматичний шлях Першої Словацької Республіки - 1939-1945 року.

Отець Тісо - духовний і політичний вождь словацького народу

Після повоєнного "дерибану" Європи, Словаччина знову стала сателітом Праги. Та ще й якої - комуністичної! Ім'я країни писалося з малої букви у словосполученні - "Чехословаччина".

1946 року - аби не було зайвих питань - вбили президента Тісо та Войтеха Туку - дивака-угорця, який поклав життя на вівтар словацького націоналізму.

Карта Словаччини з втраченими територіями

Про ті буремні, а разом з тим вкрай темні часи, сучасні словаки знають ніби багато. Але "магія Ялти" - доволі цинічної змови країн-переможців Другої світової війни - досі панує над Словаччиною. У формально вільній країні - вона член ЄС та блоку НАТО - немає консенсусу щодо ключових сюжетів "першої словацької держави".

У місті Банська Бистриця (до речі, в місцевому університеті фахово вивчають історію УПА) - помпезний Музей повстанців-комуністів, які за підтримки НКВД СССР кували катастрофу незалежної Словаччини.

Гітлер і Ріббентроп вітають словацький генералітет у Зальцбургу

По всій країні - від Нітри до Кошиць - бовваніють серпасто-молоткасті монументи сталінським воякам. Тепер таких не побачиш навіть в Естонії чи Грузії - вони їх демонтували, поклавши край "символічній окупації".

З огляду на це поява солідного фотоальбому "Словацька держава у світлинах" стала в країні подією політичною та контрапунктною.

Укладач видання, який підготував перший ґрунтовний фотолітопис "неправильної Словаччини", учений Іван Каменец. У передмові до книжки він пише: "Словаки у ХХ сторіччі пережили таку кількість державних змін, яких би іншим народам вистачило на кілька сторіч. Бо ще живе покоління, яке має приватні стосунки із шістьма різними політичними режимами, з трьома типами національних та мультинаціональних держав".

Лідер німецької меншини Словаччини Франц Кармазин приймає в члени Німецької партії

Каменец погоджується: перша словацька держава - таки "дар Гітлера", і сама держава була тоталітарною. Та попри це, Словаччина Йожефа Тісо - а саме ця постать є ключовою у всьому фотолітописі Каменеца, - є наріжним каменем державної самосвідомості словаків, з "тією Словаччиною" триває прихований, але масовий діалог на предмет: "хто власне ми і куди йдемо?".

Без "воєнної Словаччини" - годі казати про стійку словацьку ідентичність у теперішньому. А вона ще в процесі боротьби із шовінізмами Угорщини, Чехії, Російської Федерації і навіть Євросоюзу. Нестійка, вона й сама продукує внутрішній, словацький шовінізм - щодо української Пряшівщини передусім (людей там масово переписали русинами, а тепер вже й просто словаками - дарма, що греко-католики).

Демонтаж знаку Чехословацької державності

Що ж казати про Україну, яка хоч і має відмінну історію у Другій світовій війні, та із Словаччиною єдина в одному: хтось уперто заважає говорити просто і нелукаво про власні справи недалекого минулого. Весь час слід озиратися через плече - на Брюссель, соціал-демократичні мафії у країнах ЄС і, звичайно, сталіністську Москву. Що скажуть вони?

Тим часом, у братиславському альбомі є дві промовисті світлини - вони натякають на тисячі неосягнутих історій українсько-словацького буття: візит до Києва 1941 року глави уряду Словаччини Войтеха Туки (його зафіксували на тлі підірваного комуністами Успенського собору) та зустріч 1944 року міністра внутрішніх справ Словаччини Александра Маха з митрополитом Київським УАПЦ. Про що говорили урядовець приреченої країни та Церкви-вигнанки? Питайте в архівах КГБ.

70 років тому тут майоріли словацькі та нацистські прапори, зараз - словацький і євросоюзівський

Через 60 років після означених подій, український мовознавець Юрій Шевельов розповість Оксані Забужко ще одну маргінальну деталь: із німецького табору переміщених осіб, перед приходом "освободителів", його вирятував словацький офіцер. Дізнавшись, що біженець із Харкова - син білого російського генерала.