Дочка-закарпатка вітає батьків із півстоліттям спільного життя

А живуть вони на Житомирщині, в селі Городок. Тут минула їхня молодість, тут вони зустріли старість.

Я тепер далеко від рідного дому. Сумую за ним. Щороку приїжджаю з сім'єю в рідне село до батьків. Щастя бачити їх здоровими, радісними, сильними духом.

Довелося їм пережити голодомор, війну, повоєнну розруху. Та попри тяжкі випробування ніколи не нарікали на долю. Жили чесно, трудилися чесно.
Працювали в колгоспі: мама в ланці, а тато їздовим, потім багато років -
пасічником. Сам опанував бджолярську науку, мав нагороди за свою працю.

Мої батьки і тепер, а виповнюється їм незабаром по 80 років, не втрачають інтересу до життя. В кожному листі мама сповіщає мені сільські новини. Пише, що почалися в селі хороші переміни: відкрили дитячий садочок, зробили ремонт школи, відновили клуб. Душа її радіє за односельців - люди мають роботу, почали вчасно отримувати зарплатню.

Сама мама, як і тато, теж не сидить склавши руки. Великий город, хазяйство - турбот вистачає. Тато наш удатний у городництві: вирощує дивовижно великі й смачні помідори.

Але найбільша радість батьків - це ми, діти. Нас четверо дочок. Усіх навчили любити і поважати людей, шанувати себе та свій рід, берегти народні звичаї, бути чесними, працьовитими.

А ми порадували тата й маму внуками та вже п'ятьма правнуками. Всією великою й дружною родиною хочемо, аби наші тато й мама жили ще багато років у доброму здоров'ї, благодаті Божій.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати