Олександр Севідов: «Роки, проведені в «Металурзі» і «Зорі», найбільш вдалі в моїй кар'єрі»

- Олександре Володимировичу, ви донеччанин і, напевно, у футбол почали грати в ДЮСШ «Шахтар»?

- Звичайно. У 70-х, коли став займатися в ДЮСШ «Шахтар», гірники були на ходу в чемпіонатах і кубках Союзу. Не раз ставали призерами та володарями кубків СРСР. Непогано виглядав «Шахтар» на єврокубкових баталіях. Кумирами нашого дитинства були тоді гравці «Шахтаря» - Дегтярьов, Горбунов, Варнавський, Звягінцев, П'яних, Соколовський, Сопко, Старухін, Латиш, Федоренко та ін ... Тренував мене не менш легендарний футболіст і тренер гірників - Петро Андрійович Пономаренко. З тренерської «кузні» якого вийшов не один десяток класних футболістів. Потім грав у молодіжному складі «Шахтаря» під пильним оком Віктора Васильовича Носова. На жаль, я так і не зіграв у головній команді Донбасу.

- Потім підійшов армійський вік та призов на строкову службу?

- Так. У 1988 році мене призвали в армію. Починалася моя «служба» в армійському клубі СКА, потім мене перевели в дубль московського ЦСКА, де провів півтори сезону.

- Після армії, у вас почалася по-справжньому футбольна кар'єра. Ви згодні?

- Більшою мірою - згоден. Хоча кожен рік в кар'єрі футболіста важливий по-своєму. У 1990 році луганську (раніше ворошиловоградську, В.Х.) «Зорю» очолював Віктор Носов. Він мене запросив у луганську команду, що ставила перед собою мету повернутися в першу лігу чемпіонату. Склад тієї команди був сильним. У ній поєднувався сплав досвіду та молодості. Тон задавали ветерани команди - воротар Золотницький і польові гравці - Беліченко, Колесніков, Малишенко, Тарасенко, Фокін. Серйозну підтримку в ігровому сенсі, цим хлопцям надавали більш молоді: Олег Волотьок, Володимир Бідний, Коля Зуєнко, Олексій Коробченко і Тіма Гусейнов. Зауваж, всі молоді футболісти пройшли серйозний змагальний рівень не тільки в «Зорі», а й матчами в різних юнацьких збірних колишнього Союзу.

- У 1991 році «Зоря» нарешті вистрілила, завоювавши путівку до першої ліги.

- Так. Тільки ще в 1990 році на посаді головного тренера - Носова, замінив легендарний футболіст «Зорі» Анатолій Якович Куксов. Він був молодим тренером і вносив в тренувальний процес багато цікавих нововведень, особливо в роботі з м'ячем. Пригадую, коли він тренував наших воротарів, то від його гарматних ударів більше всіх «стогнав» Андрій Нікітін. Куксов, став більше довіряти молодим і особливо місцевим вихованцям футбольних шкіл. Адже луганська школа футболу в усі часи гриміла своїми вихованцями - це гравці «Зорі» чемпіона СРСР-1972, пізніше: Андрєєв, Колесников, Полукаров, Журавльов, Заваров, Гамула, Євсєєв, Юран, брати Онопко та інші. Завдяки цілеспрямованій ідеї тренерського складу, особливо зазначу в цьому плані Анатолія Кукова. «Зоря» посівши друге місце в другій лізі (буферна зона, В.Х.) першості СРСР, пробилася в першу. Тоді в своїй зоні чемпіонату, переможцями стали львівські «Карпати». У тому чемпіонаті, у складі команди особливих ротацій не було. Повернувся Володя Микитин з одеського СКА, прийшли - Володя Фурсов, білорус Гена Мардас ... Правда, перейшли в інші клуби- Тіма Гусейнов, Саша Малишенко, Золотницький, Беліченко ...

- Ще ви стали найкращим бомбардиром команди!

 - По-моєму 18-ть голів забив?

- Так, в 36 матчах чемпіонату!

- Команда грала добре. Всі хлопці старалися викладатися на полі і показували хороший футбол для своїх уболівальників. На місцевий стадіон ходило не менше 20-ти тисяч глядачів на кожен матч «Зорі». Луганськ - місто футбольне! Багато людей приїжджало з різних міст усієї області, щоб подивитися матчі команди. Пам'ятаю, що біля стадіону завжди стояло багато «Ікарусів» (угорська модель автобуса, В.Х.) з обласними держномерами. Ми завжди відчували якусь особливу теплоту домашнього стадіону.

- У 1992 році Союзу вже не було, і команда стартувала у «вишці» чемпіонату України…

- Команди в чемпіонаті були розділені на дві групи. Перед початком чемпіонату в команду із запорізького «Металурга», повернувся Гусейнов і у нас вийшов ударний трикутник, з вістрям у центрі - Тімерланом. У групі ми виступили непогано, зайнявши п'яте місце, а Гусейнов став другим бомбардиром чемпіонату, поступившись одним м'ячем кращому бомбардирові - Гудименку з «Таврії».

- Наступний сезон пройшов зі знаком мінус?

- Команду стало дуже лихоманити, особливо у фінансовому плані. Місяцями могли затримувати зарплату або віддавати її фенами. Безгрошів'я конкретне було. У ті роки всім важко було, не тільки нам. Але ми все одно виходили і грали. Зайняли 15-е місце, але нас до 4-го місця (верхня частина таблиці, В.Х.) відділяло всього 10 очок. Чемпіонат вперше був проведений в два кола, всі команди були приблизно рівного класу. Виняток - «Динамо» і «Дніпро», вони, перш за все в ігровому плані були сильніші за нас, та й фінансово потужніші. Але з наступного сезону, у «вишці» відбулося розширення до 18-ти команд. Завдяки цьому «Зоря» і рівненський «Верес» залишилися у лізі найсильніших. Зазначу, що зі складу команди тих років багато хлопців заявили про себе і на більш високому рівні - Вова Микитин і Тіма Гусейнов були гравцями збірної, Андрій Нікітін - грав в «Шахтарі» і в донецькому «Металурзі», Олексій Корбченко і Вася Мазур добре проявили себе в Росії. Гусейнов граючи в «Чорноморці» не раз ставав кращим бомбардиром чемпіонату України і в збірній до цих в кращих бомбардирів числиться.

- Але наступний сезон ви провели в московському «Торпедо»?

- Спочатку був перегляд у московському «Спартаку», куди я поїхав зі своїм товаришем Віктором Онопко. Він підійшов за ігровими якостями, а я ні. Хотів було їхати з Москви, але тут надійшло запрошення від московського «Торпедо». Пройшовши перегляд, підписав угоду. Але в одній з ігор чемпіонату отримав важку травму і «вилетів» практично на весь сезон. Якось невдало в Москві все склалося.

- Відновившись від травми, повернулися на Україну?

- Звичайно. Я прийняв запрошення від запорізького «Металурга». У Запоріжжя мене запросив головний тренер «сталеварів» Анатолій Куксов, який знав мої ігрові якості за виступами у «Зорі». Завдання у команди була одне, залишитися у «вишці» і тому на посилення команди коштів не шкодували. До складу влилися такі відомі футболісти як - Дудник, Заярний, Хачатрян, Зуєнко, Саприкін. Непогано проявили себе в боротьбі за «виживання» - досвідчений воротар Юрій Сивуха, майбутній «німець» Вітя Скрипник, Юрій Маркін, Наконечний, Лучкевич та ін Хоча перше коло було провалено повністю, але все, же ми змогли зібратися і взяти необхідну кількість очок для збереження місця класі найсильніших. Провівши в наступному сезоні третину ігор чемпіонату, я поїхав на Урал, де провів сезон в клубі російської другої ліги «УралАЗ». Потім було ще луганське «Динамо» і завершення кар'єри у себе на Батьківщині, в донецькому «Металурзі».

- З «Металургом» ви пройшли шлях, від другої до вищої ліги?

- Думаю, що роки, проведені в «Металурзі» і в луганській «Зорі», найбільш вдалі в моїй кар'єрі. З командами ми займали гідні місця в чемпіонатах. Колективи та тренери були чудовими. З ними можна було вирішувати будь-які, високі турнірні завдання.

Довідка:

Олександр Володимирович Севідов

Народився: 18 липня 1969 року в Донецьку.
Вихованець: ДЮСШ «Шахтар» (Донецьк).
Тренер: П.А. Пономаренко.
Амплуа: нападник.
Спортивне звання: майстер спорту СРСР.
Професійна кар'єра:
1988 - ЦСКА-дубль (Москва, СРСР) 29 матчів / 3 (забитих м'ячі)
1990/1993 - «Зоря» (Луганськ) 128 * / 34 *
1993 - «Торпедо» (Москва) 3 / 0
1994 - «Металург» (Запоріжжя) 24 / 4
1994 - «Динамо» (Луганськ) 13 / 8
1995 - «УралАЗ» (Міасс, Росія) 29/14
1996 - «Кривбас» (Кривий Ріг) 15 / 3
1996/2000 - «Металург» (Донецьк) 101/37
Всього на клубному рівні: провів 342 матчі, забив 103 м'ячі.
Титули та досягнення:
Володар Кубка Росії: 1993 р.
Переможець чемпіонату України в першій лізі: 1996/1997 рр..
Срібний призер чемпіонату СРСР у другій лізі: 1991 р.
Срібний призер чемпіонату України у другій лізі: 1995/1996 рр..
* Дана зведена статистика, тобто чемпіонати СРСР, України, Росії + кубок СРСР, Україна

Теги: Севідов, Говерла, тренер

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати