Янош Рейті. Закарпатський Крутивус

Того самого, що лівим вусом поведе — море розступається вліво, правим — управо, а потім можна йти собі дном куди хочеш. Навіть за кордон без жодної набридливої візи. Такий ось Янош! А ще він є негласним кумиром усіх жінок. Яка пройшла повз нього — ніколи вже не забуде. Бо приваблює Рейті не тільки тим, що їх малює, а й взаємною любов'ю до них: кожній знайде тепле слово або приязний погляд пустить... Утім, поперед усіх жінок проворний поетичний і політичний шинкар Павло Чучка обрав цього вусатого чолов'ягу своїм нотарем. Корчма його називається "Деца у нотаря", а Рейті в численних портретах розвішений там замість мінливих українських президентів.

"Децу п'ю в районі проспекту, де ходять панянки різної конфігурації, даючи мені натхнення для нових робіт. Жаль, що вже не вистачає сил узяти їх усіх в обійми, — посміхається художник. — Бо ж народився ще у двадцятому столітті, 1949 року, в Іршаві. Батько Йоні був механіком, а мама Ірина — домогосподаркою. Коли з'явився первісток, цебто я, вона й перестала працювати, аби часу на мене вистачало. А потім "надійшли" ще два брати і дві сестри. Браття стали технарями. Тільки я — художником. Щось передалося від люблячої мами, яка багато вишивала. Мені голка й нитка були чужі, зате з перших літ розмальовував усю хату й меблі, що мій батько цілком підтримував... Фактично тато й посвятив мене своєю лояльністю в художники, куди суспільство прийняло мене зі скрипом — до Ужгородського училища прикладного мистецтва вступив лише з третього разу".

Вихований у добрій домашній атмосфері, в навчальному закладі Янош сприйняв сповна всі добрі настанови від академіків — викладачів рисунка Вільгельма Береца і живопису Шандора Петкі. Вони не нав'язували свого бачення, а тільки вчасно підказували. Сама атмосфера в училищі була тоді дуже творча. Без підганянь, просто від внутрішньої жаги творчого самовдосконалення бігли на вихідні з мольбертами на етюди в Невицьке, на Радванку. Мовби Венери з пивної піни, у світ вийшли таланти друзів Рейті — знаних нині художників Олександра Симковича, його тезки Аккермана, Миколи Рогаля. В училищі було заведено звітуватися про створене за літній період. У пасажі, в центрі Ужгорода, всі роботи виставлялися на огляд і оцінку городян. Журі визначало ліпших. Стати попереду багатьох було великою честю. Такі виставки були і після зимових вакацій. Масове творче життя відтак поступово зникло. На жаль...

— Єдність творчих сил і всього міста збіднило саме місто, яке стало схожим на жебрака з вишкіреним ротом. Що цікаво, — згадує вусань Рейті, — в радянський час цілком прагматично думали про наші майбутні заробітки. Робота гуашшю чи акварельна особливо цінувалися наставниками, коли її можна було перетворити у вжиткову річ — вітраж, мозаїку, ще щось.

В 1974 році він взяв участь в обласній виставці з двома плакатами традиційної на той час наочної агітації, перед тим була ще молодіжна дебютна виставка. По періоді певного застою приступив до праці на колишньому Ужгородському рекламному комбінаті. Там проектував вивіски, друковану продукцію — меню, буклети, оформлення вітрин. Робив цікаві розписи у крамницях, яких уже нині нема. До речі, в рибному магазині "Руслана", який теж відходить у небуття, раніше розпис Рейті був поряд із розписом самого Бокшая. Останній, виявляється, не тільки храми розписував, а й деколи спускався на землю за хлібом насущним. У вісімдесяті прибився до Комбінату Художфонду УРСР при Спілці художників. Тут почалися численні роботи з оформлення виставок політичного характеру в Києві та за кордоном, де позитивно представлявся Союз у різних господарських сферах, щоб Європа шанувала і брала за приклад... Лише за незалежності України почалися власне творчі пленери та супутні їм виставки. До 55-річчя, скажімо, виставлялися разом із неабияким митцем того ж віку Іваном Клісою в картинній галереї "Ужгород" (2004 рік). В обласному музеї народної архітектури і побуту мав вернісаж до 60-ліття (2009). Ряд виставок пройшов тут і в інших країнах світу разом із Товариством угорських митців імені Імре Ревеса. Недарма його творчий портрет є в енциклопедії сучасних угорських художників. Нещодавно запросили в Сербію на бієнале маленької графіки. Єдиного з Закарпаття. Відзначили. Вразилися. В першу чергу розумінням жіночої сутності, що дає життя, робить його то ліпшим, то гіршим.

Проходять води річкові у Словаччину — весь час інші, плинуть повз примружений погляд Яноша Рейті жіночі потоки на проспекті Свободи. Тому має він багато творчої свободи і багато щастя від того, що він любить усіх і його — так само.

Теги: Янош Рейті, художник

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати