Якби Емір Кустуриця знімав свій андеграунд не про югославських, а про українських підпільників то його героями певно могли б стати брати із закарпатського села Драгово, які ховалися від підпільників 25 років.
Алегорична стрічка балканського кінорежисера розповідає про стихійних партизанів, які сховалися в підпілля 1941-го від німецьких вояків. Там вони виготовляють зброю і 50 років чекають виходу нагору, щоб боронити тою зброєю рідну землю. 92-го вони вилазять зі сховку і дізнаються – Югославії нема.
Українські підпільники Микола та Юрій Яреми в підпілля подалися, коли війна вже закінчилася – не хотіли йти в армію та вступати в колгосп. 49-го зачаїлися від комуністів, а 74-го Москва наказала Києву ліквідувати підпільників. Це фото "на згадку" в місцевій газеті. На ньому біля Драгівської сільради стоять брати-підпіляки, КДБіст і сільський голова. Нещодавно старшого брата Миколи не стало.
Від пана Миколи до оселі Юрія Яреми 300 метрів. Він зустрічає на подвір'ї.
Юрієві Яремі 82. Коли виліз із криївки, йому стукнуло 50. Каже, тоді вже було запізно одружуватись. Тож залишився жити з братом. У колгосп вони так і не вступили – працювали самі на себе.
Юрій Ярема, підпільник:
Я був до всякого діла: і до політики, і до школи. Я мав і шити, і щось чинити.
Хата пана Юрія стара без світла, води, газу та інших вигід. Від цієї кімнати, яка колись була світлицею, йде вже не замаскований вхід у підвал. Тут брати ховалися, коли дізнавалися про облаву.
Сусідніми селами ходив поголос – брати-підземельці були в банді місцевого головоріза Пилипця. Той карав на горло ідейних комуністів. Дід Юрій каже: з шибайголовами справи не мав.
Сусідки Юрія Яреми кажуть: у селі за всі роки підпілля жоден не видав братів, хоча про них знали всі. Після викриття розповідають – брати довго дивувалися звичним для селян речам.
Сусідка:
Вони якось прийшли, а у нас ялинка стояла. Так дивилися дуже, кажуть: що то за дерево все повбиране? Вони таке ніде не бачили.
Історик Володимир Сергійчук каже: після війни багато українців переховувалося від влади – на Заході то були переважно націоналісти, на Сході – дезертири з лав радянської армії. І ті й інші могли домогтися волі, коли КДБ дізнавався – за підпільниками нема жодних злочинів.
Володимир Сергійчук, історик:
Вони через давність років не отримують покарання, бо суспільство і радянська держава вважала, що вони самі себе покарали.
Тієї самої думки й деякі з Яреминих односельців. Інші стоять на тім, що їхній земляк – герой і переповідають: у діда залишилися скоростріли, чи то пак автомат і кулемет, вкрадені у п'яних КДБістів. Але ніхто не знає, де дід тримає ту зброю. А він – не признається.