Петро Скунць був і буде. Допоки є життя на землі

Закарпаття втратило палкого патріота, який уболівав за його теперішнє, майбутнє.

Вітчизняна література зазнала тяжкої й непоправної втрати. Із древа української поезії упав найкращий і найдорожчий плід.

У когорті славетних – в якій Максим Рильський, Олександр Довженко, Василь Симоненко, Микола Вінграновський – на всі грядущі віки і наш Петро Миколайович Скунць. Він залишив нам у спадщину – нетлінний скарб – пройняту прометеївським огнем творчість. Її полум’я буде нас зігрівати і водночас пекти. Щоб наші душі не погрузли у рутині, у дріб’язкових чварах, щоб ми не забували, якою ціною здобувалася незалежність нашої України.

Одну із своїх книжок поет назвав “Спитай себе”. У скорботну хвилину прощання з ним ці слова для нас, сущих, він залишає як заповіт.

Переступивши межу вічності, Петро Миколайович Скунць залишається з нами своєю творчістю, духом вічного революціонера, інтелігентом Франкового гарту.

На траурній церемонії прощання з великим поетом з хвилюючим, проникливим словом звернувся до присутніх заступник голови обласної ради Михайло Мартин, який сказав: “Хтось із таким талантом збудував хороми, забезпечивши багате життя ще й онукам. Петро Скунць збудував храм української духовності, високої поезії, в який заходитимуть наступні покоління, стаючи на коліна. Храм, в якому звучатиме завжди молитва від Скунця, яка починалася за його життя із болю за людину, за народ, за нашу Україну. Він один із не багатьох, що по–справжньому наблизився до Божої заповіді: “Люби ближнього як себе”. Він любив і ставав на захист його, не очікуючи на подяку, винагороду, похвалу.

В одному з вірші він сказав: “Є така країна –Україна”.

Перефразую: “Є такий письменник Петро Скунць, котрий для багатьох із нас став закарпатським Шевченком, пророком. Він був і буде. Допоки життя на землі.

Нехай Господь прийме його в Царство своє.”

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати