У 1920 році Празький щорічний вісник провів опитування серед єврейських громад у Чехословацькій державі. Підсумки опитування були оприлюднені у 1921 році. Найбільше євреїв мешкало у Мукачеві -16 000; з них 2 тисяч платили податки, мали свої школу і синагогу, 6 равинів і своє кладовище; в Ужгороді мешкало 8 000 євреїв, котрі розмовляли мадярською і на ідиш, 750 платили податки, 34 були службовцями; на Верховині, у Нижніх Воротах тоді мешкало понад 900 євреїв, 100 з них платили податки, розмовляли на ідиш, молилися в 3-х синагогах, 3-є були службовцями. Мали євреї і своє кладовище. Найменше євреїв мешкало у Чопі - без жодного права голосу, податки платили 70 членів громади, була синагога і кладовище.
Інформація, що була зібрана під час депортації, дає змогу уявити, який був соціальний і економічний статус. Списки депортованих у табори смерті являються достовірним джерелом про кількість єврейських сімей у краї, їх суспільний стан, житло і щільність населення у ньому. Згідно з цими джерелами можна зробити висновок, що євреї селились поряд один з одним, а їх оселі зазвичай знаходились поближче до центру поселення. В основному працювали в торгівлі лісо- і пиломатеріалами, серед багатіїв були равини і директори банків, лікарі й адвокати. Більшість цегельних заводів, а також фабрики по виробництву скла і електричних лампочок належали євреям.
Разом з тим деякі джерела свідчать про життя частини євреїв у жахливих умовах в крайніх злиднях. Звичайними продуктами харчування були хліб з кукурудзи, сир з овечого молока і овочі. М'ясо, як і русини, юдеї споживали дуже рідко. Але жодних свідчень про голод не виявлено.
Музиканти. Бідні русини і євреї
Історія євреїв Підкарпатської Русі - це історія про переселення на землі і за їх межі. Євреї прийшли на Підкарпаття (сучасне Закарпаття) з початком погромів у 1648-1649 роках в часи козацької Гетьманщини Богдана Хмельницького. Масово селитись на підкарпатських землях євреї почали у ХІХ ст., в основному через значний приріст єврейського люду у сусідніх землях.
Економічні труднощі сприяли напруженню у відносинах між корінними русинами, мадярами і євреями. Для того, щоб зберегти свою власність, євреї мадяризували свої імена. Батько давав сину прізищ,е відмінне від власного: наприклад, Вольф на мадярську манеру писався Форкашем або по-чеськи, Влчек. Євреї мали уніфіковані форми перекладу імен, змінюючи Евраїм на Фішел, або Зеві на Герш чи Герман. Коли єврей стикався з такими іменами, він одразу розумів його трансформацію, в той час, коли всі інші вважали ці імена різними. Взагалі ж такі варіації імен створювали і труднощі для митарів й чиновників. Зовсім не було русинських імен...
Євреї впровадили також феномен "підставної особи". Це була практика передачі власності за дорученням "партнерам" або "фіктивним власникам" свого єврейського добра - нерухомості, або й цілого обійстя. Однак на практиці єврей продовжував управляти своєю власністю чи підприємством, виплачуючи якусь фіксовану платню підставній особі. Таким чином законне прикриття було забезпечене...
Євреї реєструвалися під різними іменами, щоби полегшити одержання дозволу на проживання і на роботу. Але найчастіше, щоб уникнути військової повинності. Наприклад, єврей Вольф Штерн міг зареєструватися як Вільгельм Штерн чи Форкаш Штерн і влада тільки з часом виявляла, що всі ці імена належать одному рекруту. Більшість євреїв намагались уникнути військової служби, бо вважали її пустою тратою часу в чужій спільноті. До того ж, для єврея необхідно було дотримуватися заповідей, особливо заповідей суботи і кашрута.
Була й інша змога уникнути військової повинності. Ключову роль грали лікарі, які за визначену плату видавали "жовтий білет". Другою формою ухиляння від служби була підміна рекрута іншим юнаком, або з'являлись не на той рекрутський пункт, у якому були зареєстровані, чи використовували документи осіб, звільнених з війська... Лише під час Першої світової війни контроль за рекрутством посилився, а наприкінці війни влада пішла на те, щоби відправляти в армію всіх євреїв підряд.