У вимірі людського життя 20 років – це багато. Однак, якщо згадати про цілі століття нищення всього українського, починаєш розуміти, що ці два десятиліття – мізер, і що, насправді, увесь цей час ми не топталися на місці і, тим більше, не відступали назад, як це нам намагаються втовкмачити, а крок за кроком здобували власний неоціненний досвід державного життя, якого нам не давали здобути протягом тих довгих років підневільного існування.
Нас вбивали, з нас вихолощували нашу українську сутність, але навіть після того, як в нашого народу винищили кращих з кращих – сильних, мужніх, активних, мислячих і, головне тих, хто любив цю країну понад усе, ми не розчинилися в чужинецьких морях, а знайшли у собі сили відродитися і знову об'єднатися в одне народне ціле.
Наші гени – різні, але всі вони однаково відгукуються на візерунки нашої вишиванки, на споконвічну суть писанки, на тепло різдвяної свічки і таїну Купальської ночі.
Ми – українці. Ми – діти синьо-жовтого прапора. І нікому і нічому не вбити нашу гордість бути українцями. Ми – народ. Це – наша країна. Україна – наша держава.
З Днем народження тебе – Україно!
Зі святом Незалежності усіх нас, українці!