Натхненне, щире, надривне слово-звернення до сучасників прийняти у свої серця Спасителя, прийняти як високу даність і щастя, щоб порятувати душі власні від скверни і освятити дітям своїм дорогу любов'ю, Вірою і Надією, щоб подобрішав цей світ і навіть найменший у ньому був захищений своїм ангелом-охоронцем, щоб мир і Божа благодать запанували в кожній українській хаті, а Покров Пресвятої Матері нашої був оберегом державі від великого зла – це морально-християнські дидактичні катрени шостої книжки Ірини Гери "Прокинься з гріховної сплячки".
Поетеса Ірина Гера народилася в мальовничому селі Великополе на Львівщині. Закінчила Львівський університет ім. Івана Франка. Викладач математики. Десятки літ присвятила навчанню і вихованню дітей. Авторка збірок "Думи, перевтілені в рядки", "На крилах лелеки", "Ковток джерельної води", "У лабіринтах долі", "Навперейми грозам і напастям".
Щаслива тим, що мала працьовитих, добрих, побожних батьків. Із радістю згадує роки свого дитинства: як із сестрами колядували, посівали, гарні писанки малювали.
Та було й таке, що намагались вирвати все із її серця без наркозу. Але хто б зміг викреслити це з душі?
Безмежно вдячна Богові, що ніколи не покидав ні в смутку, ні в радості. Завжди був поруч. Тому звертається до нього словами:
Не хочу знати, що мене чекає.
У Твої руки, Боже, віддаюсь.
Чи краще хтось, ніж Ти, про мене дбає?
З надією до Тебе я молюсь.
Працюючи вчителем, розуміла, що в цих складних обставинах, у яких знаходиться сучасне людство, слід бути сіллю землі і світлом світу, намагаючись своєю вірою та життям зробити наш світ людяним. Адже пережила часи, коли з людського оточення усувалось все, що духовне і Боже, а людині пропонувалось жити так, немовби Бога не було. Перекреслювались слова святого Василія Великого: "Хто живе без Бога, неможливо, щоб мав щасливе життя".
Тому так невтомно працювала для добра дитячих душ. Прагнула, аби її учні не почувались духовно загубленими. Говорила: "Людиною не народжуються, нею стають. І це – не протиріччя. У день нашої появи на світ перед нами постають два шляхи: або стати в житті орлами, сягнути висот, або кротами, що не бачать нічого перед собою й живуть у темряві. Людина – вінець усього сотвореного – зобов'язана розвиватись в напрямі Неба, прагнути уподібнитися ангелам, а не тваринам. Вона повинна мудро використовувати розум – дар, який їй дав бог. Лише тоді людина досягне вершини досконалості, якщо з довірою дозволить Богові вести себе".
Пригадую слова, сказані поетесою на своєму творчому вечорі "Дозволь, Ісусе, за Тобою йти":
"Ми або "виростаємо" до Небес, або ж, проживши життя, так і залишаємося "недозрілим плодом"".
Ірина Гера вчила своїх учнів сіяти зерна любові. Зазнаючи невдач на дорогах земних, не забувати, що Господь поруч. Він виведе із заплутаних стежин життя.
Із сумом одного разу мовила: "Як мало думаємо про душу. А її так легко загубити, йдучи назустріч принадам модерного світу. Все частіше задумуюсь, чому плачуть у нас ікони та хрести..."
05 серпня 2011р.
Теги: поезія, Ірина Гера, Ґражда