Взагалі, управлінська діяльність є найважливішою у будь-якому підрозділі чи системі. Якими би унікальними здібностями не володіли робітники чи члени громади, вони будуть бідувати, якщо їхнє керівництво прийматиме недолугі рішення. Ця істина зобов’язує громадян бути вимогливими до своєї влади, позаяк її більше ніщо не може спонукати до кращого виконання своїх функцій.
Французи, до прикладу, свою владу ототожнюють зі собакою, який на прив’язі і охороняє їхні права та свободи. Якщо дану думку висловити стосовно нашої держави, то доцільно визнати, що український собака ніколи не був прив’язаним. Більше того, він і тепер ще може бути агресивним і непередбачуваним. Від нього може постраждати будь-який громадянин суспільства, не залежно від свого стану чи положення.
Ми повинні усвідомити, що нашій владі катастрофічно бракує порядних особистостей та виконавців. Система формування резерву кадрів є примітивною. Вона породжує взаємопоруку, улесливість перед вищим керівництвом та страх за свою посаду. Вона впливає на формування взаємозалежностей та спільних інтересів, які там існують і які, в свою чергу, сприяють корупції. Хабар не тільки оголяє духовне зубожіння управлінця, але і притупляє його логічне мислення. Прикро, проте часто перспективний державний муж через деякий час починає плутати зраду із компромісом. У нього починає розвиватися хапальницький інстинкт, який важко гамувати.
Однак, не вартує стверджувати, що тільки чиновники гальмують в Україні демократичні процеси. Є велика доля правди в словах: „Кожний народ гідний своєї влади”. Не шануються українцем у належній мірі основні, спільні цінності. Цінності, які могли би згуртувати націю в подоланні нинішніх проблем. У будь-якому регіоні країни знайдеться чимало таких, що за гроші поливатимуть брудом нашу історію, релігію, мову, патріотизм, незалежність чи президента. З острахом часто доводиться спостерігати, коли особі, здавалося б, освіченій, дипломованій не під силу зрозуміти наслідки таких вчинків. Мусимо визнати, що в нашій освіті пристосуванству, хоч і не у відкритій формі, але більше приділяється уваги, ніж патріотизму.
Ми маємо велику частину зневірених колишніх учасників майданів, а тепер ображених на всіх через прагматичність оточення президента. Значна їх кількість також може стати гальмом для демократичних процесів. Сердешні гадають, що цивілізовані взаємовідносини у суспільстві можна встановити за тиждень чи місяць, помінявши уряд. Вони не задумуються над тим, що це монотонна, цілеспрямована робота, яка вимагає жертовності. Всім нам нелегко, через те, що маємо важку ношу, так як родом із країни, де нищилися національна свідомість та духовні цінності. Це в значній мірі заважає нам бути згуртованими, і не дає належним чином контролювати діяльність влади. Важко вибудовувати нові взаємовідносини в державі зі старим образом мислення та старими цінностями. Для того, щоб краще жити, необхідно кращими бути. Необхідно навчитися прощати та разом із тим протистояти лукавству і свавіллю.
Ми є незбагненною нацією. Нам тяжко зрозуміти (усвідомити? затямити?), що червоний прапор і голодомори в Україні були після того, як тодішні хитрувато-грошовиті олігархи-прагматики зрадили патріотів під Крутами.
М.Ю.ЛІСІЦКІ, голова Виноградівської РО НРУ, "Трибуна"
29 квітня 2007р.
Теги: