Насьогодні у Лисичівській загальноосвітній школі I-III ступенів Іршавської районної ради Закарпатської області навчається більше 300 дітей із усього села, яке простяглося долиною поміж горами на 12 км. Тут працює 44 вчителів та 16 – обслуговуючого персоналу. Але в яких умовах навчаються діти та працюють вчителі – страшно й говорити. Якщо пройтися коридорами та класами школи, то від побаченого стає моторошно – стіни обдерті, підлогу з'їдає грибок, меблі розбиті, розсипаються від старості, повітря сире, віддає гниллю та димом. У цих класах ще й по нині стоять кахельні пічки, які в зимовий період отоплюються дровами.
Як розповіла мешканка с. Лисичева, для того, щоб взимку хоч трохи зігріти класи, потрібно розтоплювати піч із третьої години ночі, бо інакше діти в класах мерзнутимуть. Але скільки б не палили працівники школи, все одно тепло у приміщенні не зберігається, бо старі вікна та двері пропускають холодне повітря. А зима в цьому краї сувора – випадають великі сніги, майже кожний день хурделиці й сильні морози, які тривають аж до початку весни.
Зимою учні школи сидять на уроках одягнені в пальта та теплі куртки, на перервах гріються біля пічки, особливо руки, бо від холоду пальці мерзнуть. А найгіршим є те, що село простягається на 12 кілометрів, тому окремим дітям доводиться долати по 4-5 кілометрів, аби потрапити до школи. У цілому, кожного дня шлях дитини до навчального закладу становить 8-10 км. Найгірше добиратися до школи взимку, бо сніги висотою до 1 метра тут не вдивовижу.
Від перших днів існування школи, а це з 1961 року, в цьому навчальному закладі майже нічого не змінилося: з чим школа розпочала своє функціонування, те має й по нині. Влада в районі змінюється, але школа – ні. Наразі, дивлячись на стіни класів і коридорів, підлогу, вікна, двері, шкільні меблі тощо, можна сказати, що цей навчальний заклад забутий не тільки владою, але й усіма небесами. У таких умовах просто неможливо навчатися дітям і працювати вчителям.
Тетяна Горянка, для Закарпаття онлайн