Закарпатець за оголошенням влаштувався працювати юристом в Європейському суді

 

 

– Дуже просто: на вакансію юриста в Суді оголосили відкритий конкурс-іспит, який розмістили на сайті Ради Європи. Ось я й подав заявку.

 

 

– Він складався із 3 основних етапів. Спочатку перевіряли, чи відповідаю я кваліфікаційним вимогам, тобто, чи маю вищу юридичну освіту, чи володію мовами, чи маю досвід роботи тощо. Далі – письмовий іспит: юридичний аналіз скарг, аналогічних до тих, які подаються до Суду. До речі, готувався до нього майже 3 місяці. Насамкінець співбесіда в Страсбурзі. До речі, цей конкурс триває не один день – на перший етап я подавав документи ще в грудні 2008 року.

 

 

– Працюватиму в секретаріаті Суду, де, наскільки розумію, робитиму попередній юридичний аналіз заяв-скарг. А ще допомагатиму більш досвідченим юристам. Звісно, що рішення прийматимуть самі судді.

 

 

– З іміджем українських правників у Європі все гаразд. Мені ж довелося вчитися та працювати в низці країн. Тим більше, що Україні на Заході симпатизують. Не думаю, що мене питали вдвічі більше: у Раді Європи, автономною частиною якої є Європейський суд з прав людини, представлені практично всі країни континенту.

 

 

– Звісно, в 2007 – 2008 рр. нав­чався на спеціалізованих курсах престижного Міжнародного інституту прав людини ім. Р. Кас­сена. Саме тоді вперше відвідав Суд. До речі, слухання відкриті й транслюються в Інтернеті. А ще, свого часу, багато писав про нього – підготував десятки публікацій, пов'язаних з його діяльністю та рішеннями, читав з цього приводу лекції студентам.

 

 

 

– Відомий факт, що до держави Україна подається чимало скарг. На кінець березня 2011-го наша країна за кількістю поданих скарг, які ще розглядаються, посідає п'яте місце з-поміж 47 країн (10 900 або 7,3%). Більше тільки в Росії, Туреччині, Румунії та Італії. Додам, що за співвідношенням скарг і населення країни, чимало країн випереджають нашу – зокрема, Андорра, Швеція, Люксембург. Тобто, українці ще не надто й скаржаться...

 

 

– Наприклад, торік стосовно України винесено 109 рішень, з яких у 107 ухвалено про порушення Конвенції. Ще в одному рішенні не виявлено порушень й одне рішення мало рекомендаційний характер. Між тим, перша п'ятірка країн за рішеннями про порушення Конвенції така: Туреччина, Італія, Росія, Польща та Франція.

 

 

– Із минулорічних згаданих мною 107 рішень 60 стосувалися порушень тривалості судового розгляду, 43 – права на свободу та особисту недоторканність, 24 – катування або нелюдського поводження, покарання. У деяких справах йдеться про порушення кількох статей Конвенції. А загалом найбільш проблемні порушення з 1997 року стосуються права на справедливий суд, порушень права власності та строків процедур судового розгляду.

 

 

– Вважаю, що в Україні теоретично одна з кращих правових систем. Чому такі корумповані? Мабуть, все залежить від виховання людини. Це стосується як юристів, так і суддів. Моя думка як науковця така: повага до права визначається довірою до юристів, зокрема й суддів. Не довіряють суддям – не поважають і право. А що робити, коли втрачено довіру? Відновлювати її. Тобто, щоб покращити систему, треба вдосконалити особистість, ті риси, які позитивно впливають на довіру. У цьому розумінні щодо відновлення довіри до суду доречним є вислів відомого соціолога права Є. Ерліха про те, що гарантією правосуддя є особистість, тобто як ти цю особистість виховаєш, такого, скажімо, матимеш суддю.

 

 

– Ще не знаю, гадаю, нас про це інструктуватимуть. Але з цього приводу маю певні уявлення. Наскільки розумію, про поширені в нас форми корупції в Страсбурзі не йдеться взагалі. Як уникають? Наприклад, там не допускається розгляд справи суддею, який колись у цій справі був адвокатом. Судді отримують високу заробітну плату. Також мінімізується взає­модія суддів і заявників – Суд же географічно та територіально далеко від заявників, тому вони зрідка присутні на слуханнях, які не часто й бувають публічними. Тобто заявник навіть не знає, хто розглядає його питання. Пригадую, як у 2006 році, коли готував репортаж про роботу Суду, італійський суддя українського походження Владіміро Загребельський мені сказав: "Я сплю спокійно, мені ніхто не телефонує з Риму й не говорить, яке я маю приймати рішення". Тому ні про лобізм, ні про корупцію не йдеться... Розумію, що українці бажають мати свій суд такого ж рівня як Європейський суд з прав людини. Зрештою, в цьому розумінні він є й частково українсь­ким, бо фінансується із внесків держав-членів Ради Європи, зокрема й України.

 

 

– З 2 травня мій перший офіційний робочий день у Франції.

 

 

– Європейці обізнані з Украї­ною. Адже це територіально найбільша країна, розташована безпосередньо на європейському континенті. Маємо давню й духов­но багату культуру, чудових людей. Щоб у цьому переконатися, запрошу приїхати на ЄВРО-2012, чи просто відвідати країну. Бажано – через Закарпаття, бо саме наша Срібна Земля – уже сьогодні повноцінний місток у Західну та Центральну Європу. Іноземцям тут має сподобатися...