Дмитро Кешеля: "Талант, це особливий стан душі, коли несподівано тобі відкриваються Небеса"

Дмитро Кешеля – людина неординарна, його творчість сприймають неоднозначно, але одне можна сказати напевно: спілкування з ним нікого не залишає байдужим. Він лауреат багатьох престижних літературних премій, його твори перекладені на десятки мов, а ім'я занесене до енциклопедії вітчизняної та світової літератур. Саме йому, вихідцю із закарпатського села, судилося продовжити справу своїх видатних земляків, таких як Андрій Бачинський, Михайло Лучкай, Василь Довгович, Олександр Духнович та багатьох інших. Зустрітися з письменником досить непросто, але мені вдалося поспілкуватися з ним та поставити кілька запитань.

– Пане Дмитре, це так модно – мати своє життєве кредо. Ви його маєте?

– Я би так сказав – моє кредо чітко сформульоване вже в ранніх творах: "Завжди потрібно пам'ятати нашу рідну материнську мову. Якщо ми її забудемо, то нас забуде сам Бог. Потрібно цінувати свою рідну землю, своє село, місто. Адже саме на цій землі ми справді можемо творити, жити повноцінним життям".

– Як стати письменником?

– Кажуть, митець – це голос, яким Господь спілкується з народом, а народ із Господом. І в цьому є доля істини. Що таке талант, творче натхнення? Це, певно, особливий стан душі, коли несподівано тобі відкриваються Небеса! І починаєш розуміти мову дерев, птахів, квітів; кожне слово починає у тобі співати; світ постає зовсім в інших барвах і відтінках, звуках і мелодіях. І, бачиться, все ллється десь зверху, із Небес і перетворюється у рядки. Це справді дар від Всевишнього. Я навіть запримітив, коли десь погрішу – від мене надовго відвертається Слово. Повірте, я ніколи не планую про що писати і так само жодного разу не ставлю себе у рамки ідейно-тематичної запрограмованості. Пишу вільно і розлого те, що шепочуть мені Небеса! Найбільша таїна творчості у тому, що вона залишається таїною і для самого творця. Натхнення приходить раптово, і якщо я не встигну записати те, що прийшло мені в голову вчасно, просто це забуду, і вже не згадаю.

–  У чому секрет вашого успіху?

–  Можливо в тому, що я творив свою художню дійсність. Мистецтво – це мрія. І митець повинен будувати своїми творами такий гармонійний світ, до якого би завжди прагнуло людство... Дійсність завжди сіра, одноманітна, вельми далека від досконалості. То ж для чого її ще й відображувати і підносити у мистецтві? Із цим прекрасно справляється журналістика.

– Ваші герої завжди такі різні. І характери їхні...

– Насправді я моделюю характери з життя. До слова, у мене немає жодного вигаданого героя – всі мають прототипи у дійсності. Але жодного із персонажів я не списав буквально. Характери і образи збираю краплинами: з одного чоловіка – зовнішність, з другого – жести, міміку, з іншого – оригінальний словниковий актив і т.д. Скажімо, моя скандально відома героїня, глава Пацалівської держави баба Гафа Дякунка та її чоловік дідо Пішта Савкулин, з одного боку, мають (і дуже багато) реальних прототипів у житті, а з другого – це синтезовані, художньо змодельовані фігури, яких насправді не існує. Таким чином я творю літературні характери і фантасмагоричний світ, котрий інколи виглядає значно правдивішим і привабливішим за дійсність реальну. У цьому і закладена формула успіху всякого мистецтва.

– Ваші книги "Дерево зеленого дощу", "А Земля таки крутиться", "Пора грибної печалі" вражають барвистістю, соковитістю і витонченістю української літературної мови. А ось роман "Жіванський світ" написаний закарпатською лексикою. Чи не дивна така розбіжність по полюсах?

– Роман "Жіванський світ" написаний народною, а вірніше – материнською мовою. Я до судної хвилини пам'ятатиму слова моєї баби Марії, простої неграмотної селянки, але жінки вельми богобоязної і багатої духовно: "Дитино, коли станеш перед Всевишнім, він заговорить до тебе материнською мовою. І якщо забудеш її, ані Господь не зрозуміє тебе, ані ти Господа!". Материнську я ніколи не протиставляю мові літературній, якою продовжую писати і збагачувати її за рахунок народної бесіди...

– Творячи на мові народній, не боїтеся бути незрозумілим для широкого читацького загалу? Наприклад, читачів інших держав, адже відомо, що ваші твори перекладаються іншими мовами.

– Можливо... можливо... Але я сповідую таку простацьку, наївну філософію: письменник повинен завжди бути вдома у самому собі. Відтак – вдома, у сім'ї, краї, державі. І тоді митець буде завжди у себе вдома і в Європі, і у світі, і у всесвіті... Як говорив Уїтмен, "Я американський обірванець і весь всесвіт у мені".

Теги: Кешеля, письменник, роман

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати