Ужгородець Олександр Плахотнюк з піску й каміння створює унікальні посудини (Оновлено) (ФОТО)

Йдеться про пляшки, які майстер оформлює у дивовижній манері, роблячи їх схожими на казкові магічні посудини. У подібних, здається, чарівники й алхіміки зберігають свої особливо цінні зілля й еліксири. Олександр та його друзі, яким він залюбки дарує свої роботи, зберігають у них свої улюблені напої. Ми розпитали майстра про його роботи й сфотографували частину казкової колекції.

— Олександре, чому саме пляшки?

— По-перше, це функціона­льно. У пляшку можна налити хорошого вина і отримувати подвійне задоволення. А по-друге. Мені подобаються пляшки незвичайної форми. Якось давно я взяв у руки таку одну, здається, це була кругла пляшка від "Унікуму", і по­ду­мав, як би її прикрасити. Чимось вона мене надихнула... І я вигадав цю техніку оздоблення.

— У чому вона полягає?

— Відкрити секрети? Гаразд. Я використовую каміння, їх у закарпатських річках багато. Пісок. Для створення фактури поверхні. Ну і клей, фарби. А ще все, що потрапляє під руки. Скельця, намисто, цінні породи дерева... ма­теріали знаходяться скрізь. Ось, робив пляшку для своєї дружини, хотілося її порадувати. І я використав фігурки з "Кіндер-сюрпризу". З цих іг­рашок створив довкола пляшки міні-сюжет, який ме­ні, зда­є­ться, характеризує мою дру­жину і її чудові якості (смі­є­ть­ся). Іграшкові звірята у про­це­сі занять, які любить моя дружина. Довкола кожного — написи. А на вершечку — дракон. Це я. Дракон за китайським гороскопом. Така собі жартівлива робота.

— А ось на пляшці буква "К"...

— Дружину звати Катя. Букву випиляв із монетки.

— Яким чином?

— Напильником. Це нелегко, але цікаво. Свій ініціал, яким прикрашав одні з перших пляшок, бо думав, що во­ни залишаться у мене, вирі­зав із радянського карбованця. Потім полірував і приклеював на пляшку.

— І... пляшки не залишаються вдома?

— Бачиш, скільки їх тут? Де­сяток-півтора. Мої пляшки мандрують. Потрапляють до моїх друзів, колег, роди­чів. Багатьом подобається те, що я роблю і вони хочуть собі мати таке вдома. Я, за­звичай, не відмовляю, якщо є час і натхнення. Але кожну з них я пам'ятаю. У моєму ка­талозі вже понад 180 робіт.

— 180 пляшок?

— Ну, це не лише пляшки. Це ще й скриньки "з секретом"...

— Про скриньки, будь ласка.

— Якось мав шматок хорошого дерева і відповідний на­стрій. І захотів зробити щось оригінальне. Зробив скриньку, а потім інкрустував її річковими камінцями. І ось, спробуй відчинити.

— Я можу. Ти мені кілька років тому показував секрет. Тоді я не знайшов сам... Але знаю, що треба вийняти ось цей камінець і тоді вона відчиниться.

— Правильно. Її я залишив собі. Вона з улюблених. Як і ці пляшки, які тут...

— Куди ж подів стільки своїх робіт?

— Більшість — роздарував. А бували часи, зізнаюся, коли й продавав. І начебто недорого, але на той час це для ме­не були непогані гроші. Від­давав у сувенірний магазин щось гривень по 30. І во­ни "розліталися".

— Не шкода?

— Ні. Я ж бачу, як реагують ті, хто приходить до мене і бачить ці роботи. Розумію, що вони не повинні стояти тут на полицях. Нехай радують людей. Ними потрібно користуватися. Кожна ж пляшка придатна, щоб туди налити бальзам, вино чи що хочете.

— Скільки часу йде на одну пляшку?

— По-різному. Адже роби­ться вона у кілька етапів. По­трі­б­но, щоби висихли клей, фарба, лаки... В середньому тиждень. Кілька вечорів.

— Даєш роботам назви?

— Спеціально назв не вигадую. Просто, коли роблю щось, то умовно для себе якось називаю пляшку: "Око", "Чорний хрест", "Білий хрест", "Бомба", "Кактус".

— Замовляють спеціально?

— Не те, щоби замовляють... Просто просять іноді зробити копію з пляшки, яка сподобалася. Ось мамині колеги... Деякі з них, прийшовши у гості, обов'язково питають: "А що у тебе тут новенького?". Ну як такій людині не зробити персональний екземпляр? Або ось друг, побачив пляшку з кіндерами, яку я зробив для Каті, й попросив подібну для своєї дружини. Я йому сказав підібрати "кіндери", сам тим часом підібрав потрібні камінці...

— Підібрав де?

— У річках. Наші річки ви­носять на берег дуже гарне каміння. Потрібно просто придивляться, щоби знайти його. Буває, сидимо з дружиною на пляжі навпочіпки година­ми, перебираємо річкову га­льку.

Зараз уже можна й ку­пи­ти каміння і будь-які ма­теріали для роботи та оздоб­лення, але, по-перше, знахо­ди­ти самому цікавіше, а, по-друге, такого, як можна зна­й­­ти, не купиш. Десь камі­нець світліший, десь темніший. Як його повернути в компози­ції... Це все має значення для мене. Багато матеріалів приношу зі своїх гірських походів. Он, уся комора забита корін­ця­ми, пеньками, гілками й зрі­зами. Все це колись, думаю, згодиться, бо зупинятися не збираюся. Подобається мені це діло.

Теги: пляшка, камінь, майстер, хобі

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати