ДАЛЕКО НЕ ГОСПОДНІ СТРАСТІ

Он російський Президент зажурився: «Через 7 мільярдів років Сонце припинить своє існування і перетвориться в якогось білого карлика. Дуже засмучує така перспектива, хоча вона й дуже далека». Пугін, якщо захоче, запросто може продовжити собі термін президентства до 7 років або ж пгги на третій термін, четвертий - аж до кінця Сонячної системи, і все виглядатиме як воля народу. А в нас тут важко щось конкретне спрогнозувати навіть на завтра. Нинішній крок Президента справді ризикований. На цей раз він виправдав натуру українського мужика, до якого розум приходить після базару. Адже мав він цілковите право розпустити парламент як недієздатний. Карти самі йшли йому в руки. Конституція України дає право Президентові розпустити парламент, якщо протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету міністрів не сформований новий персональний склад Кабінету.

Нинішній уряд був сформований із запізненням на 10 днів. Невже Президент вірив у нормальне співробітництво з Януковичем, піддавшись ти
скові і запропонувавши його кандидатуру на пост прем'єра? Невже не бачив, що сідає за круглий стіл грати в карти з шулерами?

Тепер СРК (таку абревіатуру дістала в народі владна коаліція) згодна обмежитися своїми депутатами і не приймати в своє кодло перебіжчиків. Та ніхто не годен сказати, дійсне її рішення чи не дійсне, як і всі інші, прийняті після указу Президента про розпуск парламенту. Супротивники моляться тепер на Конституційний Суд, як то вже було, коли визнавали недійсними вибори Президента внаслідок явних фальсифікацій. Але тепер справа ще складніша. Яке б рішення не прийняв Конституційний Суд, ображені будуть переконувати народ, що рішення було політичним.
Тепер Президент може переконатися, що ми живемо в країні Рад Бо всі радять йому, як вийти з ситуації: і ті, хто списаний з політичного життя, і ті, хто до нього тільки прагне прилучитися, і хто взагалі нічого не тямить у теорії політичних ймовірностей. Перший Президент нинішньої України, що осоромився не так президентством, як подальшою роллю зброєносця в уже списа ного з політики Медведчука, висловився з пугінським розмахом у далеке майбутнє: «Якщо одна сила похоронить
іншу силу, то історія може похоронити всіх - про це треба думати кожному». Я тут не второпав, кого це - всіх? І вас теж, Леоніде Макаровичу? Та не бійтеся, читайте Гашека про бравого солдата Швейка. Або згадайте народну мудрість: де двоє б'ються, там третій користає. Сьогодні навіть така про московська сила, як Вітренко, - на боці Президента. Адже в неї знову з'являється нагода потрапити зі своїми «прогресивними» соціалістами в парламент замість недоношених соціалістів Мороза.

Звичайно, ніхто з нас не хоче силового вирішення конфлікту, - все-таки ми цивілізована нація, а Київ був славним городом, коли на околицях Парижа вовки вили. Ще один колишній Президент Кучма радить повернутися до діалогу. А потай, видно, думає собі так: «Ех, був би я на твоєму місці, непутящий Вікторе! Ти зірвав свій візит у Росію у зв'язку із загостренням внутрішньополітичної ситуації. А я злітав би! І вернувся б із готовою перемогою!»

Та поради Кучми сьогодні годяться тільки псові під хвіст - не схотів він залишити по собі добру пам'ять у народі.

Кожен розумний на чужому місці і чомусь робить дурниці на своєму. Звичайно, порада Президентові домовитися з парламентом про перенесення виборів на осінь, щоб доти урегулювати правові та організаційні моменти, настільки приваблива, наскільки й нереальна. Адже спікер парламенту Мороз має стільки кебети, щоб передбачити: його політична біографія з новими виборами закінчується, до того ж, навіть ганебніше, як у Кучми. То що, він буде вести курс на удосконалення виборчого процесу?

А удосконалити його треба. Щоб люди не голосували за котав мішку. Отже, довелося б поділити Україну на стільки виборчих округів, скільки є депутатських місць, і хай у кожному із них партії чи блоки виставляють свого конкретного кандидата. Але це перспектива на далеке майбутнє, тепер же вибори навіть якщо відбудуться, то реально позбутися тільки Мороза, ми ж ніяк не гарантовані, що його місце не займе Янукович. І хто знає, може, наші внуки чи правнуки будуть ще вивчати його афоризми, як ми колись вислови вождів пролетаріату. А сипати афоризмами наш Прем'єр не втомлюється. Ось і на екстреному засіданні Кабінету Міністрів у ніч після Указу Президента він прорік: «Хочу вам на-пам'ятати...» Це він так на ходу переклав російське слово «напомнить».

Ой, дорогий Вікторе Федоровичу, краще нам нічого не напам'ятовуйте, адже це ви змусили Президента піти на відчайдушний крок. Тепер ви готові сідати з ним за стіл переговорів. Але ж скільки разів Президент пробував урезонити вас, коли ви не тільки посягали на його повноваження, а демонстративно зневажали його волю до співробітництва. Ще й напередодні Указу правлячій коаліції було виставлено від Президента сім вимог, однак ви, як і спікер, зосталися глухими. Тепер пропонуєте Президентові «не гнати коней» і про все домовитися. Але ж ви чи не кожен день діями доводили, що домовленості з вами - це звичайна пастка.

Вам, звичайно, гадалося, що терпіння Президента можна випробовувати до переможного кінця. Ваші вибрики переходили у відверте знущання надлюдиною, піднятою на шпиль влади народом. Тепер ви все звалюєте на підступи опозиції, її негативний вплив на гаранта Конституції. Стара казочка. Як то кажуть, спроба все спихнути з хворої голови на здорову. Зрозуміло й інше: ні Мороз, ні ви - ніякі не державники, влада для вас - самоціль.

Хтось там із патріотів Донбасу ще в радянські часи хвалився: Донбас порожняк не ганяє. Може, так колись і було. Та прем'єрство Януковича, як і спікерство Мороза, - це суцільне переганяння порожняку. Верховна Рада по суті не працювала, а весь час боролася то самотужки, то через Кабінет Міністрів із Президентом. Під виглядом удосконалення Конституції Верховна Рада її фактично переписувала під себе. Наче прийшла навічно. А щодо порожняку - так у наметах, встановлених платними прихильниками регіоналів, - ночами порожньо.

На цей раз мляво якось кинулася рятувати Верховну Раду російська Дума. Та сама, що сидить під Путіним тихо, як щур у борошні. Щоправда, виявив солідарність із нею відомий українофоб Затулін. Про Жириновського пишуть, нібито він на боці Ющенка, та упаси нас, Боже, від таких соратників. їм, само собою, потрібна не Україна, а Малоросія, і тому Янукович для них -достойний губернатор Малоросійської губернії.

Тільки давайте не бідкатися, що маємо підступного сусіда. Адже Росія має не кращого. Ні, не про нас мова, - обійми, розпростерті для України, доведеться не сьогодні-завтра повертати в бік китайського брата.

У Росії з її просторами, що геть позбавляють її можливостей євро-пейського вибору, демократія навіть у нинішньому куцому варіанті - недозволена розкіш. Відо-мий російський письменник Олександр Бушков написав книгу «Чінгісхан. Невідома Азія», в якій доводить, що росіяни - нащадки одного з численних тюркських племен. Як він бачить майбутнє своєї країни? «Щоб суспільство увійшло в норму, потрібен хтось типу Івана Грозного, як це було у всі смутні періоди на Русі. Щоб він вишикував усіх, сказав: «Стояти! Боятися!..» А вже потім нехай буде демократія. І ми будемо сидіти і демократично обговорювати, чи не порушуються у військах протихімічного захисту права сержантів-гомосексуалістів».

Ні, українців така перспектива не вабить, і народ наш уже сьогодні і своїми здібностями, і працелюб-ством, і характером може стати взірцем для розбещеної добробутом Європи. А от владу ми собі ніяк не виберемо, гідну свого народу. Що таке нинішня Верховна Рада, чиї інтереси представляє? Такий парламент може собі дозволити лише країна, в якій щонайменше шістдесят відсотків населення - мільйонери. Адже у Верховній Раді нікому захистити навіть середній бізнес, не те що сільське господарство, науку, культуру, медицину.
Колишній соратник Мороза Йосип Вінський недаремно ж покинув спікера, зрозумівши, з ким той злигався. «Я вважаю, що за підтримки комуністів та зрадників до влади рвуться олігархи і криміналітет. Роздаючи хабарі в мільйони доларів, за безконтрольну владу вони готові віддати і незалежність, і європейські перспективи, і наше майбутнє», - сказав він в інтерв'ю одній із демократичних газет.

На жаль, ті ж демократичні газети переважно не відмовляють собі в насолоді познущатися як із Мо-роза-Януковича, так і з Президента і його Указу. Проте ситуація далеко не комічна. І я певен, що всі люди, котрим болить майбутнє України, сьогодні повинні себе відчути єдиним Майданом, ставши на бік Президента, який усе-таки зробив достойний мужа крок. Скажете, він захищає свої повноваження? Хай буде й так, але Президент у нас сьогодні -єдина влада, яка є українською, а коли хочете, - й народною.

А нинішня Верховна Рада нехай увіковічниться в анекдотах. Як вам оцей: «Після розпуску парламенту приміщення Верховної Ради називається «будинок розпусти»? Мені подобається.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати