У Перечині рятували двох чоловіків, що втратили свідомість всередині цистерни (ФО...
У середу в Ужгороді прощатимуться з полеглим захисником Михайлом Шишкою (ФОТО...
ВІДЕОФАКТ. Перевал на межі Закарпаття та Львівщини накрила хуртовина, працює ...
У Франції відкрили перше у світі індустріальне виробництво целюлози з опалого ли...
"Закарпаттяобленерго" повідомило про відміну впровадження графіка погодинни...
Співробітника БЕБ, що на "лівому" авто скоїв "смертельну" ДТП на Хустщині, випус...
У Перечині рятували двох чоловіків, що втратили свідомість всередині ц...
Павло Яцко: "Горе тому народові, якого зрадлива доля позбавила історичного коріння" (ФОТО)
Одною з видатних сторінок історії нашого краю є заснування і діяльність товариства «Просвіта». З моменту свого створення у 1920 році, попри всі організаційні, політичні та фінансові труднощі, воно активно діяло на території Підкарпатської Русі, залучаючи до культурно-просвітницької діяльності тисячі, десятки тисяч людей.
До складу товариства, поміж іншими, входили – театральна комісія, музична комісія, літературно-науковий відділ, видавнича комісія, які з першого дня існування почали бурхливу діяльність. Наприклад, театральна комісія у першій половині 1921 року, тобто рівно 90 років тому, дала 23 вистави та концерти. Не рідкістю були виступи хорових колективів із двома-трьома сотнями учасників.
По всій Срібній Землі, від Перечина до Ясіня, організовувалися читальні – всього в перші ж місяці існування "Просвіти" розпочала діяльність 21 читальна. Примітно, що в числі перших були читальні у Великому Севлюші, як тоді назвали Виноградів, та у селі Веряця, Виноградівського ж району. Долучився до цього наш відомий земляк, священик Євменій Сабов, але сьогодні наша розповідь буде про його соратника Павла Яцка, одного з співзасновників товариства "Просвіта" та активного діяча.
Справа в тому, що Павло Яцко, хоч і жив у Перечині, працюючи там директором школи (або по тодішньому – шкільним управителем), але його потомки, зокрема внучка Георгіна Палош, мешкають у Виноградові. Саме вона і зберегла рукописи наукових робіт Павла Яцка, конспекти його виступів на різноманітних конференціях та інші цікаві тогочасні документи.
Народився Павло Яцко 10 червня 1886 року в селі Бечийньфолво на території теперішньої Словаччини. Маму його звали Ганна Масляник. Отримав хорошу освіту і став працювати учителем, а згодом – шкільним управителем у Перечині. Знав досконально кілька мов, плідно працював на просвітянській ниві. Будучи директором школи, викладав ряд предметів, брав участь у створенні шкільних підручників з історії нашого краю. Був строгим і вимогливим до учнів і вчителів, слідкував за дотриманням етикету, особливо дівчатами.
Ставний красень зачаровував серця багатьох дівчат та віддав серце одній, з якою прожив усе життя - Ілоні Гумен, дочці лісничого з Великого Березного. Одружився з нею в 1910 році, виростив трьох порядних дітей - Параску, Яромира та Магдалину. Під час першої світової війни призваний до війська і повернувся з фронту, на щастя, живим і здоровим у грудні 1919 року. Саме тоді, на початку 1920 року, інтелігенція Підкарпатської Русі почала в Ужгороді дискусії щодо створення товариства "Просвіта", зокрема багато суперечок точилося навколо його статуту. В цю роботу активно включився і Павло Яцко. В кінці квітня 1920 року ініціатори провели перші урочисті збори, але через хуліганський супротив русофілів, одразу прийняти статут не вдалося. Дійшло до масової бійки, у хід ішли кийки, каміння, навіть поліція не зразу змогла утихомирити бешкетників.
Але вже 9 травня засновні збори успішно провели. Відкрив збори доктор Юлій Бращайко. У вступному слові він вказав про необхідність викладання в школах рідною мовою, про потребу підняття у краї культури, освіти, економіки - за його висловом, "щоб наш край був багатий, а не бідний".
Потім із доповіддю виступив Павло Яцко. Він підкреслив, що не може бути двох мов – "панської" та "хлопської". Далі розповів про історію "Просвіти" в інших руських краях, як було піднесено "Просвітою" навчання у Галичині, де, як підкреслив доповідач, "край прийшов до себе і піднісся культурно і господарно. Так і наша Просвіта піде природною дорогою і кине живе зерно в здорову живу ниву. А нива принесе гарний овоч".
На зборах було оголошено про створення Підкарпатського товариства "Просвіта", головою якого обрали Юлія Бращайка. До головного відділу товариства увійшло 11 членів і 5 заступників, серед яких був і Павло Яцко. 12 грудня 1920 року у Перечині він заснував першу читальню та став її головою. Всього читальня включала 90 членів, яким він читав свої реферати, зокрема на теми "Що то Просвіта", "Руська мова", "Історія Русинов", "Панщина".
2 березня 1921 року в Ужгороді був створений літературно-культурний відділ товариства під головуванням отця Августина Волошина, а Павло Яцко став членом цього відділу. Починаючи з 1923 року, силами відділу видається краєзнавчий часопис "Підкарпатська Русь", який виходив 4 рази на рік під редагуванням доктора Івана Панькевича.
5 січня 1924 року було створено "Педагогічне товариство Підкарпатської Русі" під керівництвом Августина Волошина, до головного відділу якого увійшов і Павло Яцко. Це товариство перебрало на себе видання часопису "Підкарпатська Русь", тож його напрямок змінився – крім краєзнавчих додалися і матеріали фахово-педагогічні. Відповідальним редактором став доктор Августин Штефан, головним редактором – Павло Яцко. Він переїжджає жити з Перечина до Ужгорода, стає директором горожанської школи і глибоко занурюється в працю, піднімаючи освіту та культуру рідного краю. Так писала редакційна стаття часопису: "Часопис починає свою роботу без ніяких матеріальних средств і серед малого гурту людей, але таких, які люблять свою працю, свій народ. Без крику і шуму праця іде вперед!". А в третьому номері часопису за 1925 рік Павло Яцко закликає серйозно досліджувати рідний край і пропонує поділити ці дослідження на три напрями:
1. Історично-археологічний
2. Природно-географічний
3. Етнографічно-господарський.
У статті "Значення краєзнавства" Павло Яцко пише "Докладну історію Русинів напечатати тільки тоді буде можливо, коли подробно будемо знати минуле кожної області нашої землі. Тоді докажеться, що багата наша земля історичними подіями! В крузі природознавства і етнографії несподівано багато і цікавих предметів і матеріалів можемо зібрати і спасти від знищення. Грядущі покоління будуть вдячні нам за ту святу роботу!".
Він не лише закликає інших, а й сам ґрунтовно займається вивченням історії, етнографії Підкарпатської Русі, організовує археологічні розкопки, за результатами яких пише статті до наукових журналів Угорщини та Чехословаччини.
30 березня 1925 року в Ужгороді були проведені загальні збори "Товариства вчителів горожанських шкіл", на яких Павла Яцка обрали до управління товариством, а згодом, 7 травня 1927 року, стає його головою. На цій роботі він активним чином береться до реформування навчального процесу як для учнів, так і для самих вчителів, виступає за повну університетську освіту педагогів. Саме за головування Павла Яцка це Товариство прийняло рішення про організацію в Ужгороді руського університету для вчителів краю. Для вирішення цього питання Павло Яцко та Федір Плеша були депутовані до Праги в чехословацьке міністерство школьництва.
На початку 1928 року під час приїзду на Підкарпаття шкільного міністра педагогічне Товариство підготувало для нього меморандум і направило для його подачі делегацію в складі Августина Волошина, Августина Штефана, Олександра Маркуша та Павла Яцка. Після цього 12 лютого 1928 року Павло Яцко був запрошений до Праги на маніфестаційний з'їзд вчителів народних і горожанських шкіл, де головним питанням було прийняття учительського закону.
26 лютого про цю поїздку Павло Яцко звітувався в Мукачеві на засіданні президії учительського товариства горожанських шкіл. Він заявив, що на даний момент це товариство являється просто філією відповідного чеського товариства, а для того, щоб стати самостійними, потрібно змінити пункт статуту, який містить цю залежність.
1 травня 1928 року проводилося засідання головного відділу Товариства учителів горожанських шкіл Підкарпатської Русі. Голова товариства Павло Яцко знову посилався на маніфестаційний з'їзд у Празі, а далі звернув увагу на негативні розділи реформування шкільної адміністрації, які принижують учителів, про незаконну вимогу вести управління на Підкарпатській Русі не на рідній мові. У відповідь на запит Підкарпатського Товариства, представник празького міністерства, начальник шкільного відділу відповів, що управління на Підкарпатській Русі залишиться на рідній мові, а місцеве шкільництво отримує повну автономію. На цих же зборах вирішили вислати наукову делегацію для ознайомлення з навчальним процесом у Польщі. До її складу обрали Павла Яцка та Федора Плешу.
Крім адміністративної та викладацької роботи, він захоплювався етнографією, археологією, збирав народні прислів'я та приказки. Організовував археологічні розкопки в різних місцевостях Срібної Землі. Маємо доказ цьому – рукопис "Руські могили из поганської доби в Земплінщині". На жаль, багато рукописів Павла Яцка зберігалися у невідповідних умовах і втрачені, або сильно пошкоджені, але й те, що збереглося, вказує на високий культурний і науковий рівень цих робіт.
Всі вчителі його добре знали, і, чесно кажучи, боялися, бо мали проходити у нього перекваліфікацію, а вимоги до педагога у Павла Яцка були високими і принциповими. Та до думки його дослухалися, а вказівки беззаперечно виконували, знаючи, що зауваження ці тільки на користь загальній справі.
Петро Яцко з дружиною та донькою
Однак попри твердий, навіть суворий характер, щиро любив дітей, внуків. Частенько радував їх шикарними подарунками – мав таке хобі, дивувати сюрпризами. Активно займався громадською роботою. Зафіксовано це в афіші "Святочного вечора" 28 квітня 1928 року, присвяченого 125-літньому ювілею Олександра Духновича. Відкривав програму вступним словом "фаховий учитель горожанської школи" Павло Яцко. Три руські національні хори загальним складом 350 чоловік (!) виконували пісні на слова Духновича композиторів Ярославенка, Гайворонського, Лиска, Кизими, Кошиця. Звучали також українські народні пісні в обробці Миколи Лисенка та Миколи Леонтовича. Учні, пластуни, студенти декламували вірші Духновича та Гренджі-Донського. Сьогодні дійсно важко уявити собі подібну масовість...
Не шкодуючи сил, не покладаючи рук, у постійних клопотах самовіддано працював на благо своїх земляків справжній патріот нашого краю Павло Яцко, але постійне перевантаження стало погано відбиватися на його здоров'ї. 22 серпня 1938 року на 53-му році життя від ішемічного інсульту він закінчив свій життєвий шлях. Через кілька місяців в Ужгород увійшли угорські війська і вдова Ілона Яцко змушена була терміново переїхати до Хуста, тому що окупаційна влада дуже ревно переслідувала руськомовну інтелігенцію разом із сім'ями. Уряд Карпатської України виділив їй помешкання, де вона жила тривалий час і померла у 60-річному віці.
Зять видатного педагога і науковця - греко-католицький священик, уродженець села Шаланки Виноградівскього району - на його прикладі вчив онуків. "Не забувайте свій корінь" - повторював він, розповідаючи про дідуся Павла. Сам він, як і тесть Павло, мав чудову освіту, знав 5 мов – латину, чеську, німецьку, французьку, угорську. Радянська влада таких людей не сприймала, переслідувала. Навіть діти не могли вступити до навчальних закладів - через запис у анкетах про "неправильного" батька-священика.
Комунопартійні ідеологи свого часу подавали історію нашого краю як темну, безграмотну пустелю, населену безсловесними, затурканими анальфабетами, для яких осмислене, цивілізоване життя почалося з чистого листа тільки після приходу визволителів зі Сходу. Тому варто навести слова Павла Яцка з виступу в Ужгороді 26 січня 1932 року, слова, написані твердим, чітким, каліграфічним почерком: "Горе тому народові, якого зрадлива доля позбавила міцного історичного коріння, який стратив органічний зв'язок з історичним минулим, який не витворив національного грунту. Він – немов той листочок, одірваний від рідного дерева, немов та трісочка серед грізного, бурхливого моря – нема йому певного захисту, нема порятунку. Підхоплюють його буйні вітри, гойдають страшні хвилі, аж поки, натішившись досхочу, викинуть геть, щоб знищити, розбити дощенту, розвіяти по світу!".
Михайло Чухран, заступник голови Виноградівської районної організації обласного науково-культурологічного товариства ім. О. Духновича
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
ВАСЯ 2012-04-10 / 11:55:25
Сорри -неук
вуйко 2011-04-13 / 05:50:00
"Обвинувачую Мадярщину"
"УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ!
Я, син Твій, подаю скаргу перед Тобою на народ мадярів, -
який від віків веде боротьбу проти Твоєї свободи й самостійности, -
який віками нас душить. Мадяри протягом століть тримали над нами свої залізні руки, жили з нашого поту, це народ, якого кожна сторінка в історії Закарпаття, наші предки - діди і батьки, матері й діти, називають вбивцями духа і тіла тисячів і тисячів синів Закарпаття. Я один з тисячів тих, що в новій неволі після тюрми, концентраційного табору і поліцейського нагляду, стаю до нової боротьби проти Мадярщини, в надії здобуття волі, і в ім'я замучених кладу скаргу на народ мадярів за всі побої, за рани і за кров, у вірі, що український народ заступиться за своїх синів.
Перед тобою. Український Народе, обвинувачую Мадярщину:
- за розбиття руського князівства наших предків Закарпаття і вбиття князя Лаборця,
- за поневолення українського народу Закарпаття,
- за закріпачення українського народу Закарпаття,
- за мучення українського народу Закарпаття на будовах замків, фортець, каштелів і латинських костелів,
- за продавання закарпатських кріпаків у неволю,
- за вигнання з міст Закарпаття українського населення,
- за ліквідацію руських церков у містах, за заборону русинам оселюватись у містах Закарпаття,
- за нищення й фальшування документів про Закарпаття,
- на насильне переводжування русинів на протестантизм і проголошення русинів протестантами,
- за ув'язнення єпископа Василя Тарасовича і вигнання його з його монастиря та за знущання над іншими мукачівськими Єпископами,
- за недотримання пунктів договору про заключення Унії,
- за погірдливе відношення до мукачівських руських єпископів, за покладання їх суфраганами латинського єпископа,
- за заборону руським єпископам Закарпаття висвячувати руських священиків і будувати нові руські церкви,
- за побори десятини від русинів латинськими плебанами і протестантськими пасторами,
- за примушування русинів святкувати латинські свята,
- за забрання чудотворних руських ікон з Клокочова, Вовчі, Миколи і Павлова,
- за забрання Спішських руських парафій та парафій Липтова і їх златинизовання,
- за вигнання з руських сіл руських священиків і посадження туди латинських,
- за виготовлення плану цілковитої ліквідації руської Церкви на Закарпатті,
- за неохоту випустити з кріпацтва руських священиків навіть за викупне,
- за намагання зліквідувати руську богословську школу в Мукачеві,
- за погорджування руським священством і народом,
- за наганяння русинів у руські свята на роботу,
- за насилля над з'єдининими Мукачівськими єпископами зі сторони латинських ягерських єпископів,
- за висміювання руських богословів і їх віри і за переводжування їх на латинство,
- за роблення перешкод, щоби Апостольський Престол не канонізував Мукачівську єпархію, заборону засновувати руські школи по селах,
- за змадяризовання Потисся й Залісся,
- за матеріальне нищення русинів визискуванням магнатами, латинянами, протестантами, війнами, розбоями,
- за ставлення перешкод у засновуванні Кошицького, а потім Пряшівського вікаріяту й єпископства,
- за поступову ліквідацію руських шкіл, за мадяризацію руських шкіл,
- за закриття Літературної Спілки Пряшівської й заборону видавати руські книжки для народу,
- за арештування й биття Олександра Духновича та переслідування інших священиків,
- за поставлення Олександра Духновича під поліцейський нагляд,
- за атентат на життя Олександра Духновича, за стріляння на Адольфа Добрянського в мадярському парламенті,
- за стріляння на Адольфа Добрянського на вулиці Пешту, за атентат на Адольфа Добрянського в Ужгороді,
- за відмовлення допомоги руському населенню в роках голоднеч,
- за перекладування руської інтелігенції з Закарпаття в глибину Мадярщини,
- за назначування єпископами Закарпаття мадярофілів і мадярів,
- за насильне впровадження в богослуження руської греко-католицької Церкви мадярської мови, за видання мадяризаційних законів,
- за нелегальну мадяризацію,
- за витворення групи ренегатів з метою ведення пропаганди мадяризації,
- за настрашування свідомих русинів жандармами, робленням обшуків, переслідуванням за передплату чи читання руських газет,
- за будовання на руських селах мадярських латинських і реформатських костелів з метою мадяризації русинів,
- за нагінку на Володимира Гнатюка й запричинення йому важкої хвороби,
- за ожебрачення Закарпаття так, що стотисячі русинів Закарпаття були примушені іти в еміграцію в чужину,
- за святкування мадярами Міленніума - тисячоліття ювілею поневолення закарпатських українців,
- за ліквідацію всіх проявів руського культурного життя,
- за посилання між русинів до США мадярофільських агентів для пропагації між русинами - переселенцями в США мадярофільства,
- за планову мадяризацію греко-католицької Церкви Закарпаття, за введення мадярської мови до руських церков Потисся проти волі вірників,
- за забрання з руських церков і парафій в Потиссі руських і церковнослов'янських книг,
- за фальшування виборів до парламенту і за побої та вбиття багатьох русинів під час виборів,
- за насилля над Товариством св. Василія Великого в Ужгороді, за поставлення його під поліцейський нагляд і за постійну присутність поліцайта на засіданнях Товариства,
- за переслідування, мучення і ув'язнення мужчин і жінок, які під титулом повороту до православ'я поставились проти мадяризації церкви й школи на Закарпатті, і за їх несоромне відсудження на роки в'язниці,
- за заборону азбуки і введення мадярських букв до богослужебних книг руської Церкви,
- за мадяризацію назв сіл, гір, рік, хотарів, щоби так закрити первісні руські назви,
- за введення в першій світовій війні латинського календаря з метою мадяризації,
- за поставлення проти автономії греко-католицької Церкви Закарпаття,
- за повішення й розстріли соток закарпатських українців під час першої Світової війни,
- за вічну боротьбу проти української самостійности й вічне прагнення уярмити закарпатських українців,
- за фальшування історії,
- за вічне спільництво з ворогами українського народу в боротьбі проти українського руху боротьби за самостійність,
- за витиснення українського народу з низин, із споконвічної його землі в гори,
- за кроваве здавлення кожноразової спроби нашого народу визволитися з мадярського ярма,
- за постійне фальшування статистики про число українців на Закарпатських землях,
- за колонізацію Закарпаття німцями й мадярами,
- за планове тримання народу Закарпаття в неграмотності,
- за насильну мадяризацію прізвищ,
- за ліквідацію всіх культурних українських організацій і установ,
- за економічне нищення українського народу,
- за віддання нашого народу на сваволю й повне визискування жидам, які зробили його вічним довжником і підданим,
- за повсякчасне неузнавання природних прав нашого народу,
- за утримування постійної нужди на Закарпатті,
- за неузнавання української національности й надання народові поневолюючої назви: "мадярський рутен, мадярський русин, мадярський греко-католик, мадяр греко-католицького обряду тощо",
- за вічне прагнення до мадярсько-польської спільної границі коштом поневолення українського народу Закарпаття,
- за персекуцію українського духа й національности в інтелігенції й народі Закарпаття,
- за Лекс Аппоніяна, яким заперто всі українські школи Закарпаття, навіть і релігію заборонено вчити по-українськи й примушувано дітей молитись по-мадярськи,
- за закривання пропагандою перед світом своїх злочинів на українському народі Закарпаття,
- за спробу знову обманути закарпатських українців після програної першої Світової війни різними обіцянками, вирахованими на обман,
- за утримування на Закарпатті в роках 1919-39 плачених агентів Бродія, Фенцика і інших з завданням туманити народ, розбити його на москвофілів і "тутешняків" та ніяк не допустити до українського національного освідомлення закарпатців,
- за фальшиву пропаганду, поширювану в світі про Карпатську Україну,
- за висилання в роках 1938-39 на Карпатську Україну терористів,
- за насильне відобрання у 1938 році південних частин Закарпаття з Ужгородом, Мукачевим і Береговим,
- за окупацію Карпатської України, розбиття самостійної, незалежної держави закарпатських українців у 1939 році й нове поневолення народу,
- за розстріли полонених оборонців волі Карпатської України, ограбування трупів полеглих, за вбивання свідомих українських інтелігентів і селян, за ув'язнення тисячів,
- за переміни шкіл на тюрми, за побої, за відвезення ув'язнених в концентраційний табір,
- за насильну експортацію з Хуста єпископа Діонизія Нярадія, та насильне вивезення з Закарпаття оо. Василіян,
- за закриття українських гімназій, горожанських шкіл, торговельної академії й народних шкіл, за перемінення їх на мадярські,
- за палення українських книг з бібліотек Закарпаття,
- за матеріальну експлуатацію Закарпаття протягом років окупації, за причинення шкоди Закарпаттю в висоті понад три і півміліарда долярів,
- за персекуцію населення в роках окупації перекладуванням інтелігенції в глибину Мадярщини, за ув'язнення, мучення у в'язницях, розстріли й вішання,
- за знищення пам'ятників карпатоукраїнських будителів Митрака і Добрянського в Мукачеві і Ужгороді,
- за план виселити закарпатських українців із Закарпаття.
Народе мій!
Це уведені лише найголовніші точки обвинувачення. Мадярів обвинувачує кожна сторінка нашої історії, тому, -
суди їх у своїй справедливості,
суди їх у своїй величі, як вільний і самостійний народ, народ з великою історією боротьби за свободу й самостійність,
суди їх гідно великих вчинків твоїх великих синів,
суди їх твердо й по-лицарськи, -
й відплати їм за все, що настраждали Твої сини й дочки, за час довгих
віків поневолення, - відплати їм і за побої, і за рани, і за кров!"
Magyar Ember 2011-04-07 / 18:05:00
Дженкує бардзо.
Адмін 2011-04-07 / 17:56:00
Дій і висловлювань, спрамованих на "поляризацію та конфронтацію міжетнічних та міжконфесійних відносин", є більш аніж достатньо у ваших власних коментарях. Це вже само по собі є достатнім приводом для бану. При цьому ви ще й намагаєтеся конфліктувати з Адміном. Будете продовжувати в тому ж дусі, то замість м'якого варіанту бану змушений буду застосувати жорсткіший. Адмін
Magyar Ember 2011-04-07 / 17:53:00
2 Орися, 07.04.2011 16:49
Дякую за відповідь. Я за мій майже 40-річний трудовий вік проектував мости і через великі, судоплавні ріки. Спрєктувати пішохідний міст завдовжки якихось 80 - 100 m для мене не складає ніяких труднощів.
Знаю що міська влада в Ужгороді обявить тендер. Думаю що мої ідеї обогатили б композицію проєкту у різних напрямках.
Але справа не в тому. Мер міста, пан Погорєлов, знайде і так правильне рішення. А я не безробітний.
Я вас в ніякий "шлюб" не агітував, і вже зовсім не намагався вас висміяти. З мого боку була серьозна пропозиція конкретного змісту. Моє досьє я міг би у мерії, наприклад, у пані Хаятової залишити.
Шкода, що ви до моєї інтенсії ніякого інтересу не проявили , а то можно було б зміст публікацій на цьому сайті перевести в здорове русло.
Magyar Ember 2011-04-07 / 17:27:00
анонім, 07.04.2011 11:39
Коментар видалено через порушення "Правил коментування". русинська тема є в рубриці "Культура" на форумі. Адмін
Чим мотивована така позиція сегригації? Лише тим темам на цьому сайті знайдеться місце, які розраховані на поляризацію та конфронтацію міжетнічних та міжконфесіональних відносин у Краї? Оце є вашим кредо?
Орися 2011-04-07 / 16:49:00
Отакої. Мені еже три дні роблять"Серйозні пропозиції, я "агресивно відповідаю" і нічого про це не знаю. Просто полтергейст якийсь. Пане Ембер, віносно "серйозної пропозиції" зробленої у коменті. Оригінально. Майже як шлюб через інтернет з анонімом.Ніколи не проектувала мости, не люблю "бутіки", а особливо на мостах, не маю ніяких ілюзій відносно того хто і як виігрує тендери на будівництво і проектуання мостів. Вже бачила вчора в Ужгороді як хтось за погодження старої влади і німою згодою нової влади "прикрасив" своїи шедевром Театральну площу. Бабло зново перемогло здоровий глузд.
Микола Староста (Жалива) 2011-04-07 / 13:24:00
Добре, я поставлю на форум, а на головну слабо:) то наша історія, в якій були різні сторінки, не треба боятися правди, вона як джерело і так знайде свій шлях.
2011-04-07 / 12:20:00
"Урядовий аппарат воздержує сю читальню дочасно, доки партійна политика жадає то".
Якщо за часів Чехословаччини у представників нашої інтелігенції (обєднаних в різні товариства та партії) справді була зацікавленість в розвитку і народу, і державності, то зараз - виключно "партійна политика".
2011-04-07 / 11:39:00
Коментар видалено через порушення "Правил коментування". русинська тема є в рубриці "Культура" на форумі. Адмін
Микола Староста (Жалива) 2011-04-07 / 11:32:00
Адмін, прошу опублікувати фотодокумент , та мій коментар до нього. Часів правління А.Волошина (ним підписаний), про створення концентраційного табору в Хусті.
Публікуйте на форумі в темі про Волошина. Хто не дає? Адмін
Микола Староста (Жалива 2011-04-07 / 11:27:00
Іншої реакції чекати було важко, все добре і хороше, робимо ми (Просвіта) гарні та красиві:)) це називається параноя пане ссорри.
сорри 2011-04-07 / 10:10:00
Проблема саме в тому, що про москвофільське Общество Духновича нема що писати доброго. Читайте, Жаливо, комент Кришеника нижче...
Микола Староста (Жалива) 2011-04-07 / 10:04:00
Павло Яцко, був українофілом. Як бачите Михайло Чухран, заступник голови Виноградівської районної організації обласного науково-культурологічного товариства ім. О. Духновича. Хочу побачити члена "Просвіти", який напише щось доброго, про діяльність общества "Духновича".
Кришеник 2011-04-06 / 17:54:00
У психології це називається регресією. Бо те, що в 20-30-их роках минулого століття добре розуміли наші з вами земляки, окремим моїм сучасникам сьогодні дається важко осилити. Хоч може й придурюються.
Відомий факт - товариство “Просвіта” та общество А. Духновича з часу їх створення увійшли одразу в жорстке протиборство і далі вели між собою запеклу боротьбу, означивши себе виразниками відповідно українського і русофільського напрямків (від весни 1923р. про це можливо казати напевно).
Тільки історичні факти. Крайове товариство “Просвіта” офіційно створене в Ужгороді 9 травня 1920 р. (двома тижнями раніше перша організаційна спроба виявилася невдалою, бо зібранню засновників брутально силовим методом завадила групка русофілів).
Батьки-засновники “Просвіти” – Ю. Бращайко, А. Волошин, В. Желтвай, П. Яцко, М. Стрипський. В. Пачовський, О. Штефан, Ю. Гаджега, І. Панькевич, М. Творидло, С. Клочурак. Досить скоро товариство “Просвіта” визначило своїм найпершим завданням “запровадження в усі сфери життя української (руської) літературної мови”. З цим тоді не погодилися окремі члени товариства (як, наприклад, Ю. Гаджега), тож вони разом з емігрантами російськими та галицькими русофілами заснували в березні 1923 р. “русское культурно-просветительное общество имени Александра Духновича”. Головна мета новоствореного товариства – “воспитание народа в русском духе”, а також їх віра в те, що “русский народ – это народ, который живет от Попраду до Камчатки”. До речі, Павло Яцко ні тоді, ні пізніше нікуди не перебігав та власних поглядів не змінював, тож до кінця життя тримався народовецького (українського) напряму.
Спершу общество А.Духновича подекуди мало навіть певну перевагу, бо його сильно підтримував (добрими грошима та всілякою організаційною підмогою) настановлений русофільськи чеський уряд. Трохи згодом наш народ ліпше з цим розібрався, розгледівши поміж вождів та активістів духновичівців переважно політиканів і агентів чужих держав. Від 1932 року народовецький напрям, який представляла“Просвіта”, став у всьому домінуючим, а общество А.Духновича почало швидко занепадати і за рік-два повсюдно втратило увесь колишній вплив на місцеве населення.
Щоб не здатися голослівним, спеціально для шановного Михайла Чухрана процитую Хроніку Білецької горожанської школи, що її у 1929-30 н. р. вів шкільний директор Василь Довгун:
“До сего рока були в селі дві читальні, лише на папери. В місяці октобру зорґанизовав селянин Іван Ігнатко читальню “Просвіты”. Читальня почала так красно працювати, що вже в Роздві дала два представлення. Окрем того сходилися щовечера в арендованом домі, де самі читали лекціі и новины. З учительства не помагав им ніхто.
Наперекор зорґанизовалася за допомогою учительства руськоі народноі школы в місяцю фебруарі и читальня имени А. Духновича. Вже и сама орґанизаційна сходка була подержана под охороною жандармов. Окрем ночных потаємных сходин в льокалю не показує жадної праці. Учительство робить без народа, и так жадноґо успіху не може достигнути и не достигне. Урядовий аппарат воздержує сю читальню дочасно, доки партійна политика жадає то. И контраст: В “Просвіті” народ без панов, а в Духновичовців паны без народа. В первой успіх, життя, праця, а в другой мертва тишина, глубоке мовчання и глубока ненависть”.
P.S. Як бачимо, В. Довгун напевно давав всьому оцінку як сторонній спостерігач та нейтральна особа, хоча б і тому, що тоді ще частково дотримувався в своєму письмі милого колишнім та теперішнім духновичівцям “язичія”- так краще порівняйте це з доброю українською мовою відтвореного в блозі тексту, що писаний рукою Павла Яцка).
п. Тамара 2011-04-06 / 02:19:00
п. Орисю, кого Ви важаєте нікчемами і піявками? І хто повинен очищати інформаційне поле? Раджу Вам вже перейти на асертивний тон .
п. Тамара 2011-04-06 / 02:06:00
Madyar Emder, да и сейчас, люди не очень забивают свои головы, думая какой национальности их друзья. Это нормально и цивилизовано. Страшно. когда национальную нетерпимость начинают проявлять даже женщины.
Мост в Ужгороде нужен-это факт. Давно знаю /с этого сайта/ Вашу готовность помочь. Советую обратится к Яношу Вигу или к Асталош-там Вы наверняка найдете понимание и поддержку. Тем более они занимались этим вопросом.
Magyar Ember 2011-04-05 / 23:26:00
2 анонім, 05.04.2011 21:35
Я зробив Вам серьозну пропозицію повернути розмову на сайті з ірраціонального в конструктивне русло так, як технікам подобається.
А Ви пані? Ви шановна пані нерви свої стали показувати, як абітурієнт при вступі у вуз. Так успішної кар"єри архітектора пані гарантовано не зробите. Подумайте.
2011-04-05 / 21:35:00
Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Коментуйте суть публікації, а не особи коментаторів. Адмін
Magyar Ember 2011-04-05 / 18:22:00
Автору публікаціїї комплімент. Дуже розумний внесок про минуле нашого краю.
У 50-х роках у Мукачеві був хор вчителів у якому постійно виступала і моя мама (хоч і не була вчителькою!). Репертуар пісень цього хору був дуже різноманітний та обширний, бо в нього входили пісні народного фольклору на угорській, русинській, ромській, російській та українських мовах. Добре памятаю русинські пісні "Червена ружа трояка" та "Коли тоту команицю сіяли". Із українських "Їхав козак за Дунай", російських "Вечерній дзвон". Ну, а угорські всі добре знаю, але не буду перечислювати. Цей колектив був, так би мовити, інтернаціональним. Добре пам"ятаю Еrszé- néni, ромка, мимина подруга, яка була актрискою театру оперети у Будапешті ще до війни, інтелігентні жінки інших національностей, наприклад: Медсестра, русинка пані Мар"яна. Цей хор був заснований ще до війни. Нажаль на старих фотографіях я майже нікого не впізнаю. Це є для мене прикладом міжнаціональних відносин, поваги до інших культур, прикладом толерантності. .... У цих пані голови не були контаміновані пестицидами націоналізму, бо були добре виховані і культкрні.
P.S. Пані Орися, дозвольте мені звернутися до Вас з слідуючою конкретною пропозицією: Ви архітектор. В Ужгороді будуть будувати міст через річку Уж. Зробіть відповідний ескіз, а я зроблю до нього відповідні статичні та динамічні розрахунки і конструктивну деталіровку. Будемо учаснаками тендеру. Невеличка підсказка : За приклад візьміть міст через річку Арно у Флоренції, де на дорожньому полотні розміщені бутіки, кафетерії, желатерії, треторії. ...
Знаєте, вже надоїло то читати, що пише на цьому сайті начальник просвіти, скільки наших вирізали. ...
Виграємо тендер і будемо писати про щось для всіх приємне. Даєте згоду?
НОВИНИ: Соціо
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta