Як «відпочивають» українські заробітчани

Там, за кордоном, у маленькому містечку на новоприбулих чекають такі самі, як i вони, заробітчани, земляки, але вже «осілі», так би мовити, влаштовані, котрі вітають новеньких, розпитують їх про останні новини, квапливо дають перші поради. Та незабаром більшість новачків набудуть власного, неповторного досвіду нелегального життя за кордоном...

На сьогодні, за різними оцінками, нараховується від 150 до 175 млн. осіб, які мешкають за межами країн свого походження (понад 3% населення планети!), з них понад 65% — мігранти. Участь українців у глобальних світових міграційних процесах вражає. Понад 30% етнічних українців (приблизно 20 млн.) живуть за межами України, є громадянами інших держав i глибоко інтегровані в їхнє суспільство. Тобто наші мігранти становлять приблизно 20% громадян України i понад 10% від загальної кількості мігрантів у світі. Серед країн — постачальників трудових ресурсів наша держава попереду інших.

На початок 2006 року, за даними різних джерел, за кордоном перебувало понад 7 млн. наших громадян. Основна їх кількість працює у країнах Європи та Америки: в Аргентині — 100 тис., Бразилії — 150, Великій Британії — 70, Греції — 200, Ізраїлі — 150, Іспанії — 400, Італії — понад 500, Канаді — 150, Молдові — 50, Росії — 3 млн., Словаччині — 50 тис., США — 500, Туреччині — 30, Чехії — 400 тис. чоловік. З усіх громадян України, які мешкають за кордоном, владою країн перебування легалізовано близько 500 тис. Решта перебуває там нелегально.
Міграційні процеси пояснюються цілим комплексом причин, але головні з них — складне соціально-економічне становище, бідність, неможливість реалізувати себе на Батьківщині. А звідси — i неспроможність надати дітям належну освіту, допомогти літнім батькам тощо. За таких обставин рішення заробити гроші за кордоном дійсно може здатися правильним. Але, залишаючи домівку, не кожен, певно, замислюється про всі труднощі, що очікують на нього на чужині.

Найголовніша — це правова незахищеність. Адже після закінчення терміну дії візи перебування в чужій країні стає нелегальним. I всі місцеві роботодавці це розуміють. Тому й умови праці можуть не відповідати трудовим нормам, а зарплатня іноді ледь сягає місцевого прожиткового мінімуму. Крім того, виникають проблеми i з житлом. А в разі хвороби, через відсутність офіційного дозволу на перебування в країні, i, відповідно, медстрахування мігранти намагаються не звертатися за допомогою до лікарів.

Міграційні процеси мають суттєві наслідки, найнегативніший з яких — втрата висококваліфікованої робочої сили, насамперед відплив інтелекту. У зв’язку з виїздом наукових працівників i висококваліфікованих фахівців втрати України становлять понад млрд. дол. США на рік. Таким чином, наша держава інвестує свій науковий потенціал в економіку багатьох розвинених країн світу.

Не менш важливою проблемою є й так зване «старіння нації». Поїхавши за кордон на заробітки, молоді жінки перспективнішими вважають місцевих чоловіків. Чоловіки працездатного віку через економічну скруту для того, щоб прогодувати i забезпечити свою родину, змушені «піднімати» її на відстані — заробляючи та відсилаючи гроші додому. Як наслідок — низький рівень народжуваності.

Та є й позитивні аспекти трудової міграції. Так, перебуваючи поза сферою соціального захисту рідної держави, наші співвітчизники інвестують в Україну приблизно 19 млрд. дол. США на рік. Адже кожен з них надсилає своїй родині у середньому 200 дол. США на місяць, i, крім того, вкладає кошти в освіту дітей, будівництво житла, бізнес.
I хоча серед позитивних моментів трудової міграції головними називають саме цей рух в Україну значних потоків зароблених нашими громадянами коштів, а також оволодіння культурою виробництва, новими виробничими відносинами, соціально-економічне становище наших заробітчан, тим більше нелегалів, викликає занепокоєння.

Як же діяти у такій невтішній ситуації?
Задля того аби покращити власний імідж на міжнародній арені та підвищити рівень життя своїх громадян, український уряд має прийняти концепцію національної міграційної політики, розробити відповідну національну стратегію для регулювання процесу трудової міграції. Така політика України повинна убезпечити державу від потоків нелегальної міграції з інших країн, забезпечити захист прав українських громадян за кордоном, тобто гарантувати своїм мігрантам легалізацію та інтеграцію в чуже суспільство на правових засадах, а також зробити все можливе для їх зручного повернення додому.

Але найважливішим завданням іншої держави має стати створення необхідних соціально-економічних умов для цих людей на Батьківщині, де так потрібні, особливо зараз, соціально-активні громадяни та висококваліфіковані робітники.
Можливо, тоді на прикордонних пунктах України зникнуть щоденні черги мікроавтобусів із засмученими, схвильованими людьми. А до Греції, Італії, Португалії, Росії та інших країн наші співвітчизники їздимуть лише на справжній відпочинок!

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати