Милосердя? Благодійність? Любов до ближнього? Та де там! І самим не вистачає грошей! (?) А якщо і робимо пожертву, то тільки за умови, що «це мають висвітлити всі мас-медіа». Чи не так? А куди поділося біблейське «Що робить правиця, не має знати лівиця»? Даруйте за такий критичний відступ.
— Люди повернулися до церкви, але дуже мало хто з них сповідує Божі заповіді, - погоджується зі мною 68-річна Йолана Вікторівна Уста і просить не хвалити її, бо благодійні справи для неї є сутністю життя. Розмову ведемо, як кажуть, на ходу - під час долання шляху з Мукачева до Чинадієва, до багатодітної сім'ї.
- Я теж із багатодітної сімї. Нас було восьмеро. Мамочка навчила нас любити бідних і допомагати їм по можливості. Ці почуття керують мною ціле життя, 34 роки з якого присвятила дітям — працювала вихователем дитсадка. Я народила і виховала, з чоловіком Іваном четверо дітей. Двоє з них зі своїми сім'ями живуть з нами. Уживаємося мирно. Я все життя прожила з тим, що старалася викроїти кусень хліба з сімейної паляниці для бідних. І це робила для цілком чужих людей. Мене до них направляв Святий Дух. Так прийшла і до чинадіївської сім'ї Ходакових. Парох місцевої Чинадіївської церкви під час однієї розмови сказав: «Йолано Вікторівно, ми чули про ваші добрі справи, познайомимо вас з однією багатодітною сім'єю і знаємо, що в ту сім'ю ви принесете поміч». За півроку була у них разів п'ять. їжджу то з чоловіком на наших «Жигулях», то із знайомими.
— Чула, що ви за свої гроші ховаєте небіжчиків. Скажіть, навіщо вам цей клопіт, який належить До компетенції органів місцевого самоврядування?
— Я розкажу один випадок і ви зрозумієте. Два місяці тому подзвонила Мені головна «Карітаса» і повідомила: «Вікторія померла». Про цю небіжку чула, але ніколи не бачила її. Волонтери «Карітаса» носили їй благодійні обіди. Жила бідно, одна. Під час повені її хату знесло. На Окружній місто дало їй квартиру. Підлітки знали, що вона самітня, приходили у масках і забирали у неї пенсію. Влада не переймалася ані Долею цієї жінки, ані умовами її проживання. У тій квартирі вона не була прописана, тому житло перейшло у власність держави. Коли сусідка виявила Віку мертвою, викликала міліцію, ті забрали її до моргу. Судмедексперт сказав, що її поховають через місяць, бо у міста нема грошей і Не знайдено паспорта покійної, який би засвідчив її особу. Почуте не вкладалося в голові. На щастя, до мого прохання начальник паспортного столу поставився з порозумінням, і вони знайшли дані Віки і видали мені довідку, з якою я наступного дня пішла до судмедексперта, і він видав висновок. Я взяла гроші, які мені подарували на день народження, і заплатила за труну, за викопування ями, залучили священика костелу, я напекла фанків, наварила компотику і цим пом'янули небіжку. Уявіть, якби не ми, не наша наполегливість, то труп десь лежав би місяць, поки влада не знайшла б гроші. І тому Бог так дає, що потрібна людина опиняється у потрібному місці. Вдається і гроші десь віднайти, бо затрати чималі. На скромне і найнеобхідніше треба мінімум 900 гривень. «Яма» коштує 281 гривню 80 копійок. А труна? А транспортування?
На завершення цієї теми Йолана Вікторівна додала, що організувала і провела поховання більше 40 небіжчиків. А що місцева влада робить? - спитаєте ви. Не знаю, при нагоді поцікавлюся.
— Пані Йолано, ви кажете, що написали чимало листів чиновникам...
— ...і на всі отримала відповіді. Моїми адресатами, в основному, є голова облдержадміністрації, мер Мукачева.
— Від імені кого пишете?
— Від себе, як громадянки України. Кожен лист я розпочинаю з моралі і посилаюсь на Божі заповіді. До прикладу, описую даний випадок, який мене дуже турбує, і прошу допомоги, бо сама не можу дати ради. Обов'язково вказую адресу тієї людини чи сім'ї, яка потребує сторонньої допомоги. Велика біда, що дуже багато людей неграмотні, не знають своїх прав, а сусід не підкаже, бо зайнятий і, як завжди, поспішає. Владі треба би звернути увагу на цей факт і публікувати в газетах зразки заяв, адреси керівників району, області, держави.
Тетяна ГРИЦИЩУК, м.Мукачево, "Неділя"
08 квітня 2007р.
Теги: