У молитвах і праці проводять дні монахи Свято-Покровського чоловічого монастиря (ФОТО)

Щоденне, повне турбот, життя "світу цього" у цьому Господньому домі бурхливо пливе і гуркоче з ранку до ночі. Сюди приходять сотні, тисячі людей із різних куточків нашої неньки України для того, щоб помолитися Господу, Ісусу Христу, Сину Божому, Пресвятій Діві Марії та отримати Боже благословення, душевний спокій, втіху, Божу ласку, любов, допомогу та зцілення від важких хвороб, а також поміч і підтримку в скрутні часи життя.

Меморіальна табличка на церковній стіні сповіщає: "Православний храм. Пам'ятка історії та архітектури. Заснований у 1922 р. на пожертви прихожан під керівництвом протоієрея Всеволода, архімандрита Андрея Коломацького, на честь Знамення Божої Матері та возз'єднання русинів зі Святою Православною Церквою у селах Ракошино і Руське Підкарпатської Русі".

На сьогодні у Свято-Покровському чоловічому монастирі, не враховуючи послушників, проживає 17 чоловік — настоятель монастиря, благочинні та священники. Чернечна праця у наш час є незамінною і складовою частиною духовного життя людини. Кожен монах має свої обов'язки-послушаніє. Хтось має економічне послушаніє, хтось має господарське.

Братія Свято-Покровського чоловічого монастиря справно несе свою святу місію – доносить до людей духовні істини та зароджує в серцях любов, ласку, доброту, вирішує господарські питання та займається дослідницькою роботою: збирає матеріали про зодчого храму архімандрита Андрія Коломацького, створює бібліотеку.

До прикладу, Валерій Деметр має послушаніє хлібопекаря при монастирі.

— Я живу в цьому монастирі вже два роки. По закінченні школи-інтернату в мене була велика проблема із житлом і я, шукаючи підтримки та допомоги, прийшов у монастир. У той важкий для мене час, коли я не мав де мешкати та був нікому непотрібним, настоятель монастиря архімандрит Митрофан, у миру Володимир Шимон, людина доброї душі, уважно вислухав про всю мою біду, прийняв мене сюди. З того часу я і живу тут, печу хліб для монастиря та для людей із малозабезпечених родин, які потребують допомоги — розповідає пекар Валерій, колишній вихованець Часлівської спеціалізованої школи-інтернату.

— Розкажи, будь ласка, Валєрка, нашим читачам, як ти печеш хліб і що для його приготування потрібно?

 — Печу я хліб тричі на тиждень. Вага однієї хлібини, яка має круглу форму, до двох кілограмів. За один вихід я випікаю 10 буханок хліба. Для цього мені необхідно: півмішка муки, дві жменьки солі, одна жменька цукру, вода і дріжджі. Всю цю масу я ретельно змішую, даю їй постояти десь годинку, далі кладу у круглі форми і випікаю в печі, яка знаходиться неподалік звідси, у нашому дворі. Хліб, який я випікаю, дуже смачний та запашний. Він може стояти у хлібниці до трьох діб, не твердіючи. За випічку хліба несу відповідальність тільки я особисто.

Отець Кирил:

– Наш монастир годує щоденно 30-40 людей із малозабезпечених сімей, які потребують допомоги. Також ми даємо хліб додому тим, хто приходить до нас і просить паляницю для своєї родини. У потребах хліба та їжі ми нужденним не відмовляємо.

— Отче Кириле, скажіть, будь ласка, коли у Свято-Покровський чоловічий монастир приходить найбільше людей?

— Найбільше вірників до нас приходить у вихідні дні та по п'ятницях. Саме у п'ятницю в нас проводиться молебень з акафистом (вичитка). Вичитка — це спеціальна молитва, яка зцілює немічних людей та допомагає в різних людських бідах та проблемах, з якими до нас приходять вірники. Якщо людина молиться, просить Божої ласки, Божого благословення, то Господь допомагає їй. А так, в цілому, ми всі тут трудимося на Славу Божу.

Хочу Вам ще сказати, що у неділю до монастиря приходять на обід більше 100 людей. Усі вони потребують допомоги.

Приїжджають до нашого монастиря на Богослужіння із далеку. Ми їх також запрошуємо до столу, аби вони пообідали, повечеряли чи поснідали. Бувають і випадки, коли до монастиря звертаються мініаферисти, які просять гроші на транспортні квитки.

— А якщо до вас звертаються і просять гроші на лікування?

— Якщо на лікування, то ми дивимося документи-довідки від лікарів. У такому випадку настоятель монастиря об'являє в нашому храмі про фінансову допомогу, аби перерахувати гроші лікарю чи лікарні.

– Я дивлюся, що у Вас тут є і голуби, пави, лебеді, кури, качки. Одним словом, ціле господарство. Це все належить монастирю?

— Так, це все наше. Але окрім того, що ви бачите, у нас є ферма. Там ми маємо до 700 овечок, декілька свиней та корів. Взагалі, монастир має велике господарство і досить багато землі, яку обробляє, щоб забезпечити себе усіма необхідними продуктами харчування. Землю на монастир подарували Марія Федорівна Лендєл та Марія Меліхандрівна Свирида.

— Мені відомо, що Ваш монастир опікується і дитячими будинками. Скажіть, а якими саме?

— Ми опікуємося дитячими будинками, що у Виноградові, Чинадієві, Перечині та Часлівцях. Незадовго до Нового року ми привезли подарунки дітям не тільки в ці 4 дитячі будинки. Також ми побували і в реабілітаційному центрі "Дорога життя", який знаходиться у місті Ужгороді.
До цього часу цим будинком ми не опікувалися, тому що про нього не знали.

– Минулого разу отче, Ви зі мною поділилися, що хочете у кожному дитячому будинку Закарпаття побудувати капличку, аби діти мали можливість прийти туди і помолитися. Так це, чи ні?

— Так, це дійсно правда. Через певний час це буде зроблено. Але для цього потрібні великі кошти. У наш час будівництво однієї каплички коштує до 40-50 тисяч гривень. Із Божою ласкою, із Божою молитвою та із Божим благословенням потрохи ми збираємо гроші та починаємо працювати.

— У цілому, скільки Ви плануєте збудувати капличок?

— Поки що хочемо побудувати чотири. Це в Чинадієві, Виноградові, Часлівцях та Перечині. У Виноградові є вже капличка, але її ще необхідно добудувати. Наступну хочемо побудувати у Часлівцях. А далі вже по черзі. На все Божа ласка.

— Чи є зараз у монастирі вихованці із школи-інтернату?

— Так, є. У нашому суспільстві та державі є серйозна проблема. Як я вже наголошував, біда в тому, що коли діти покидають дитячі будинки-інтернати, стають дорослими, то їм немає куди подітися. Через безвихідь виникають проблеми жебрацтва, наркотичної та алкогольної залежності. Але, щоб придбати наркотики та алкоголь, потрібно мати гроші. Не маючи коштів, не купиш собі це горе-задоволення. У таких випадках діти йдуть на кримінальні злочини. Крадуть, вбивають і потрапляють у в'язницю. Дякуючи Богу, отець Митрофан займається з дітьми, які не мають батьківської опіки та турботи, і вони приходять до нас: моляться, допомагають нам у господарстві та живуть тут. Скажу Вам, що мешкають вони у нас безкоштовно. Ми ними опікуємося.

— Скажіть, будь ласка, отче, чи є у Вас такі вихованці, які жили в монастирі і Ви їм допомогли з подальшим їх навчанням? Можливо, вони вже і працюють?

— Так, у нас є немало вихованців, які вже здобули освіту і працюють.

— Скільки наразі у Свято-Покровському чоловічому монастирі перебуває братів?

– У нас в монастирі – 17 монахів, не враховуючи послушників.

– Під час попередньої нашої зустрічі Ви говорили мені, що двері монастиря відкриті у будь-який час, якщо людина потребує Сповіді чи Божого Благословення. То це є так і на сьогодні?

– У нас нічого не змінилося: все залишилось так, як і було. Двері монастиря для людей, котрі потребують допомоги, завжди відкриті.

Про історію Свято-Покровського православного чоловічого монастиря (Ракошино-Руське) читайте у наступних публікаціях. Про літопис життя монастиря розповість о. Олексій.

Теги: монастир, Монах, Ракошино

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати