Все менше, на жаль, таких людей і тому є небезпека перетворення крихкого земного раю на пекло, де люди допікатимуть людей, тягнутимуть щодня і щогодини їхні нерви, розпалюватимуть міжнаціональну та людську ворожнечу. Треба тільки привід, аби спалахнув гангренозний вогонь. Він же, разом із Часом, палитиме роки. Але знищуватиме непродуктивно, збиваючи людей із путівця нормального розвитку.
Що робити?
"Рятуватися культурою, мистецтвом, духовністю," — порадить більшість.
Ну що ж... Наприкінці вже минулого року побував на ювілейній виставці "Товариству ім. Імре Ревеса — 20 років". Від Товариства угорських митців образотворчого та прикладного мистецтва Закарпаття ім. Імре Ревеса та ТУКЗ запросив мене очільник митецького осередку Василь-Ласло Мадяр. Мені було приємно, і я пішов в обласний художній музей ім..Й.Бокшая. З порога вражала просторова скульптурна пластика Василя Сочки, тішив око і пам'ять безсмертний Ференц Семан своїми полотнами, що так і струменіли добром і вічністю. Незрівнянний Янош Рейті, котрого тримає за вусатого нотаря в своєму шинку-музеї "Деца у нотаря" бізнесмен і письменник Павло Чучка, зумів у своїх роботах із жіночих "компонентів" (ніг, грудей тощо) створити без ницого анатомування хорошу тему радісного торжества життя на планеті. До цього далеко було Агнеш Кулін, яка вивела образи не жінок, а якихось сексуально-дітородних демонів, де над вічною жіночою суттю домінував... зад — "наша сила, знамя и оружие", як сказав би Маяковський, задивившись на грандіозні сідниці. Після споглядання таких картин наші юнаки не дуже охоче попрямують у лабети шлюбу "на все життя". Живі абстракції Марії Янкович згладжували страх після видовища цих гротескних не "попок", а радше — "попищ", як і сплав абстракції та конкретики в творах Маргіт Берец. Тішила масивна та добротна, як усе у Великій Доброні на Ужгородщині, кераміка Ендре Гіді. Чудова мрійна дівчинка, котра вийшла в світ з-під пензля Франциска Ерфана, мимоволі викликала думки про чисту любов, хоч і була одягнена. На цьому тлі різноликих митецьких шукань просто неприємно дивувала, зроблена на рівні поганенької листівки на паркані, графічна робота Лайоша Товта "Розіп'ята Угорщина". Зміст її примітивний — на хрест прибита карта сусідньої країни з довоєнними межами. "Конфліктна робота, — зауважив, проходячи мимо, художник Василь Вовчок. — Ні українцям, ні словакам вона не сподобається." Дійсно, деякі українські землі теж відійшли до Румунії, Словаччини, Польщі. То що українським художникам на виставках у цих країнах виставляти подібні варіації з назвою "Розіп'ята Україна"? Нерозумно. Адже й так прогресивному людству ясно, що кордони в цілому — це химера. Душа земна не має кордонів. І якщо знищимо у відносинах, людських та міждержавних, агресивність — потреба в них зникне. Чимало прикордонників, правда, залишаться без роботи, але це нічого — стануть лісниками, збиратимуть гриби і горіхи.
Що ж потрібно нашому краєві для розвитку добра, а не "зависання" на партійно-фінансових потоках?
—Поновити спадкоємність творчих поколінь, — вважає художник Спиридон Павленко, — адже й на цій угорській виставці кидалось у вічі те, що молоді майже не було. Лише стандартний "набір" знайомих облич із митців та звичної художньої тусовки. Де ж зміна? Де ті, хто далі поведе малярство, впливатиме на духовність у області?
—Страшенно впав рівень декоративно-прикладного мистецтва, — засумувала художник і педагог Емма Левадська. — Закарпатський сувенір, який раніше масово поставлявся в Москву, витіснився слабим художнім ширпотребом. Влада має більше заохочувати декоративно-прикладне мистецтво, як це робиться в сусідніх областях, бо із відходом його відійде наша давня багата культура і звичаї.
—Прагнення до збагачення будь-якою ціною, — сказав підприємець Ігор Минаєв, — убило потребу в постійній роботі душі над своїм самовдосконаленням. Час повернутися до своїх споконвічних джерел, а не лише тягнути в свої "нори" копійку за копійкою. На той світ нічого із собою не понесеш. Навіть полководець Олександр Македонський звоював весь світ, але наказав поховати себе із виставленими з могили руками. Мовляв, із порожніми руками прийшов я на цей світ, із порожніми його і покинув.
Василь ЗУБАЧ, Карпатньюз