З історії мукачівського футбольного клубу "Карпати" (ФОТО)

Попередні назви:

1948-1951рр. –"Більшовик"

1952 р. – "Іскра"

1953-1967 рр. – "Динамо"

1967-1970 рр. – "Карпати"

1971-1993 рр. – "Приладист"

1993-1998 рр. – "Карпати".

Головна команда Мукачева виступала у першостях СРСР 1948, 1949, 1968, 1969, 1970, 1991, Кубках СРСР 1949, 1967-1968, чемпіонатах України 1992-1998 рр., як серед команд майстрів, так і аматорів.

Команда з Мукачева під назвою "Більшовик" почала виступати у першостях СРСР у 1948 році. Були злети й падіння, гучні перемоги й розчарування, одне слово, було все. І саме за непередбачуваність "гри мільйонів" ми й любимо футбол.

Такий надпис (на фото), котрий красувався свого часу на мукачівському стадіоні "Приладист", нині можна побачити на особливих подіях у житті людини – це на весіллі або при вході до ЗАГСУ. Тому автори матеріалу поставили собі за мету зупинитися не тільки на одній команді "Карпати", але й повести мову, як у місті, другим за величиною по населенню, розвивався футбол,

Перший післявоєнний рік був складним, як у політичному, так і соціально-економічному житті населення краю. На місці поваленої старої створювалася нова адміністративно-політична система, в діяльності якої головна увага зверталася на утворення нових адміністративних і керівних партійних органів в Мукачеві та краї, мобілізацію добровольців до лав Червоної Армії для прискорення перемоги над німецько-фашистською Німеччиною, а також вирішення інших життєво важливих проблем. Як мовиться, було не до спорту, не до футболу.

"Та визвольна хвиля, – як згадував колишній воротар СК "Русь" Петро Крайняниця, – що викликала в населення небувалий ентузіазм, не могла не зачепити крилом потепління й футбольну галузь, багату на здобутки за час міжвоєнних 20-х років..."

Самі футболісти та їхні шанувальники з власної ініціативи разом із активістами стали на місцях групуватись у команди під різними новими назвами. Наприклад, в Мукачеві були створені такі команди, як "Спартак" (тютюнова фабрика), "Більшовик (пивзавод) й "Динамо" (внутрішні органи й прикордонні війська) .

На перших порах практично кожний другий футбольний колектив не мав стабільного ке-рівництва, сформованого складу гравців, своїх спортивних баз – команди перебували у стадії становлення, пошуків. Вони, звичайно, ніде не були зареєстровані, юридично узаконені, а тому не випадково, що одних і тих же футболістів часто можна було побачити в різних командах. Як правило, поєдинки проводилися товариські. Скажімо, газета "Закарпатська правда" 13 травня 1945 року повідомляла своїх читачів, що в Мукачеві місцеве "Динамо" обіграло ужгородський "Спартак-УРСО" з великим рахунком 10:1. Голи в господарів забили: Михайло Мішко – 4, Георгій Мозер – 3, Василь Брижак, Олександр Ціцей та Юлій Грубчак – по одному. Автором гола у спартаківців був Василь Бабич. Буквально через тиждень мукачівські динамівці уже приймали своїх берегівських одноклубників і теж здобули переконливу перемогу – 5:2.

У цьому ж році відбулися матчеві зустрічі з футболу між збірною командою Мукачева та львівським "Спартаком". Гра завершилася перемогою господарів 2:1. Відразу після визволення краю, до Закарпаття приїжджають багато команд майстрів з усього СРСР для проведення своїх навчально тренувальних зборів. Для проведення матчів-спарингів обирали кращі місцеві команди. Збірна Мукачева у матчі з алма-атинським "Динамо" поступилася з рахунком 3:4. А от команда тютюнової фабрики з рахунком 6:1 переграла "Крила Рад". Аналогічних поєдинків у області та Мукачеві проводилося чимало.

Отже, відразу після війни почалося відродження футбольного господарства в області й, зокрема, в Мукачеві. Особливо швидкими темпами почали організовуватися футбольні команди після того, як із республіканського комітету фізкультури й спорту у кінці травня надійшов лист на ім'я голови Народної ради Закарпатської України Івана Туряниці, яким закарпатські спортсмени запрошувалися на першу післявоєнну Спартакіаду, що повинна була відбутися з 23 серпня по 6 вересня у столиці України. На це велике спортивне свято запрошувалася делегація у складі майже 150 чоловік. Серед них – 38 легкоатлетів, 25 – плавців, 30 – футболістів (дві збірні команди), 15 – баскетболістів (чоловіча і жіноча команди) та 8 гімнастів (4 дівчат і стільки ж хлопців). Про цей період Василь Федак згадує так: "31 травня 1945 року голова Народної Ради запросив до себе в кабінет. Водночас із призначенням мене головою новоствореного комітету фізкультури та спорту передав згадане запрошення з тим наказом, щоб протягом шести тижнів, які ми ще мали в запасі, підготувати делегацію, аби вона гідно репрезентувала молоду радянську Закарпатську Україну на головних республіканських змаганнях. Ми, – продовжує Василь Васильович, – у пожежному порядку організовуємо перший чемпіонат краю серед кращих футбольних команд. Ця робота спорилася й тому, що сам керівник області був пристрасним уболівальником і давнім палким шанувальником закарпатського футболу. Крім того, Іван Іванович особисто підготував гарний кубок переможцю. Оскільки час проведення обласного чемпіонату збігся з періодом підготовки до Спартакіади, було вирішено допустити до фіналу тільки чотири команди, які в попередніх іграх перемогли своїх суперників. Перед цим були проведені відбіркові змагання, в яких брали участь кращі футбольні дружини краю – СК "Русь" і УРТТ із Ужгорода, "Динамо" і Спартак" із Мукачева, СК "Верховина" (Берегово), СК "Партизан" (Виноградів), СК "Русь" (Хуст), СК "Солотвинські копальні" та СК "Хімзавод" (Перечин). Путівки до фіналу вибороли дві ужгородські команди, мукачівське "Динамо" та берегівський СК "Верховина". Але оскільки часу для проведення головних матчів уже не вистачало, вирішено було це зробити після повернення з Києва".

Хто ж поїде до Києва? На це запитання повинен був відповісти берегівський збір, на який 10 червня 1945 року було запрошено кращих гравців області. Було організовано дві збірні команди, яким дали умовні назви: "Східна ХІ" (за цей новостворений футбольний колектив виступали спортсмени Хуста, Берегова, Виноградова та Солотвина) і "Західна ХІ" (Мукачево, Ужгород, Перечин, Свалява). Цікавий і напружений поєдинок між ними завершився перемогою (2:1) останніх.

Після проведення ще кількох контрольних матчів керівництвом і тренерською радою було скрупульозно проаналізовано всі ігри і кожного гравця окремо, а після відповідного медичного обстеження була складена історична заявка, куди увійшли практично всі кращі гравці краю.

Керівниками команди були призначені ужгородці Петро Крайняниця, Йосип Криж та мукачівець Георгій Мозер.

І треба ж було такому статися, що в 1945 року закарпатці на І-й повоєнній Спартакіаді УРСР буквально зробили своєрідну сенсацію. Скажімо, від футболістів Ізмаїла у своєму дебютному поєдинку закарпатці виграли з розгромним рахунком 8:1. Але і цей результат не був рекордним. Якщо в наступній грі з львів'янами закарпатці, як мовиться, підписали мирну угоду (1:1), то футболістів збірної Волинської області вони просто "нокаутували", забивши в їхні ворота... аж 19 "сухих" м'ячів!. У інших поєдинках закарпатці теж багато забивали: познущалися над тернопільчанами – 10:3, збірними Станіслава (тепер Івано-Франківськ) – 8:3, Дрогобича – 9:0 і Чернігова – 3:0.

Збірна Закарпаття переконливо виборола перше місце. Це був тріумф футболістів нашого краю. За переможців виступали: Михайло Кречко, Георгій Лавер, Іван Богдан, Василь Поп, Йосиф Богдан, Михайло Михалина, Дезидерій Товт, Володимир Юхвід (СК "Русь"), Василь Бабич, Роберт Бунчек, Іван і Шандор Фабіяни, Василь Бандура, Павло Полачек, Йосип Гагер, Іван Зельманович, Георгій Раковці (УРТГТ "Ужгород"), Михайло Урам, Михайло Мишко, Юлій Грубчак, Василь Гайлик, Юлій Фіалко ("Динамо" та "Спартак" Мукачево), Юрій Тренич (СК "Верховина" Берегово), Йосиф Біловарі (СК "Партизан" Виноградів), Олександр Мейсарош (СК "Солотвинські копалини" Солотвино) та інші. Різниця забитих і пропущених м'ячів у закарпатців була приголомшлива – 58:5! Ось так би зараз! Друга наша збірна, котра грала серед кращих сільських команд, виступила трохи скромніше. Однак рахунки матчів теж були вражаючі. Скажімо, зі збірною Ізмаїла зафіксовано хокейний рахунок – 11:0. До речі, майбутній триразовий чемпіон УРСР із тенісу Йосип Гагер забив вісім м'ячів із одинадцяти. Цей результат вартий "Книги рекордів Гіннеса". У другій грі закарпатці з великим рахунком (9:0) переграли збірну Львівщни, а в третьому, на жаль, поступилися івано-франківцям – 1:2.

Один із учасників першої повоєнної Спартакіади розповідав, що закарпатські футболісти були набагато фізично й тактично підготовленіші за інших. Була на той час у них хороша екіпіровка: бутси, м'ячі й досвід виступів. Бо ж відомо, навіть під час війни в нашому краї проводилися поодинокі товариські зустрічі, а також офіційні турніри.Та пройде буквально кілька місяців – і всі зрозуміють, що не тільки закарпатці вміють добре грати футбол, а й в інших регіонах цей вид спорту в пошані. На річницю визволення Закарпаття від фашизму керівництво облспорткомітету запросило окремих представників республіканського комітету фізкультури і спорту при Раднаркомі УРСР на чолі з його головою Михайлом Бунчуком, а також одну з кращих футбольних українських команд того періоду – "Стахановець" (Сталіно – тепер м. Донецьк). Із гірниками було заплановано провести три товариські матчі – в Ужгороді, Мукачеві та Берегові. Перший із них відбувся 28 жовтня в обласному центрі. Гірники продемонстрували хорошу комбінаційну гру й заслужено перемогли майбутніх триразових чемпіонів та володарів Кубка України – ужгородський "Спартак" із "сухим" рахунком 3:0. У Мукачеві й Берегові вони теж отримали перемоги.

* * *

У першому післявоєнному чемпіонаті Закарпаття виступало всього дев'ять команд: по дві команди з Ужгорода (СК "Русь" та "Спартак-УРСО") та Мукачева ("Спартак" та "Динамо"), а також берегівська "Верховина", севлюшський "Партизан", солотвинський "Солекоп", перечинський "Хімзавод"

Згідно з положенням, змагання проходили в два кола, тобто на своєму полі й на стадіоні суперника.

Після завершення турніру команди, що зайняли в підсумковій турнірній таблиці перші чотири місця – "Динамо" Мукачево, "Верховина" Берегово дві ужгородські команди СК "Русь" та "Спартак-УРСО" – й повели боротьбу за звання першого чемпіона Закарпатської України.

Найстабільніше у фінальному квартеті, який проводився після першої повоєнної Спартакіади УРСР, виступила ужгородська команда "Спартак-УРСО", котра легко переграла берегівчан (3:1) і зіграла внічию з динамівцями Мукачева (1:1) та земляками – 2:2 (СК "Русь") і стала першим чемпіоном області ("Спартак-УРСО" не має ніякого відношення до команди "Спартак" Ужгород, яка в майбутньому була триразовим чемпіоном України серед КФК і володарем кубка УРСР – авт.)

На фото: "Динамо" Мукачево: Федір Ковач, Василь Годничак, Іван Штраус, Йосип Егерварі, Дезидерій Кул, Михайло Урам, Федір Лімбах, Давид та Юлій Фіалки, Юлій Грубчак, Віллі (Михайло) Гайлик, Євген Гомонай.

Капітан команди – Давид Фіалко.

Тренер – майбутній заслужений тренер України Карло Сабо.

Теги: Карпати, футбол, історія, тренер

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати