Головний архітектор Ужгорода Олександр Шеба: В Ужгороді – суцільна містобудівельна катастрофа

Начальник управління ар­хітектури й містобудування, головний архітектор Ужгорода Олександр Шеба охарактеризував ситуацію в обласному центрі коротко: суцільна містобу­дівельна катастрофа. І розповів деталі.

 

— По-перше, всі резервні території, які були передбачені Генпланом Ужгорода для розвитку, — в районі вулиці Загорської, Радванського кар'єру – розділено на шматки по 6-8 соток і роздано. І тепер, у разі потреби розміщення якогось потужного об'єкту, скажі­мо, лікарні, підприємства, великого торгово-розважального комплексу - зробити це ніде. Всі говоримо про необхідність залучення інвесторів, але їм уже нема на що приходити.

 

– Які проблеми найбільш гострі?

 

– Їх багато, але за терміна­ми - будівництво торгово-розва­жального центру на площі Богдана Хмельницького. Об'єкт спроекто­ваний із порушенням безлічі зе­мельних і містобудівельних норм, не витримані ні так звані червоні лінії, ні інші вимоги державних норм і стандартів.

 

У разі будівництва ми б мали траспортний колапс, який проти нинішніх заторів у районі площі й транспортного мосту – про­сто "квіточки". Адже тут дуже складна транспортна розв'язка, перетинаються 5 напрямків руху. Тим більше, що місто запланувало реконструкцію мосту з розширен­ням на одну смугу й перенесення пішохідного потоку на цій ділянці на новий міст, який мав би бути від площі біля медфаку й уперся б якраз у торговий комплекс.

Міський голова Віктор Погорєлов проводив численні зустрічі з мешканцями цього мікрорайону і в ході передвиборчої агітації дав обіцянку, що докладе всіх зусиль, аби цього центру тут не було. Ви­хід один – переконати забудовни­ків і спробувати перенести центр на іншу, більш прийнятну ділянку.

 

– Яким заплановано цей торгово-розважальний комп­лекс?

 

– Будівля мала бути майже на розмір усієї ділянки. Площа одного поверху – більше 6 тисяч квадратних метрів, а загальна, на 4 поверхах – понад 22 тисячі. Пе­редбачено підземний паркінг, але тільки на 190 машин, хоча для та­кого об'єкту, за містобудівельними нормами, мав бути паркінг більш ніж на 2 тисячі автомобілів. Відтак усі авто стояли б на довколишніх вулицях і тротуарах.

 

 

– Наскільки такі об'єкти по­трібні Ужгороду?

 

– Вважаю, потрібні, але не на цьому місці - тут він був би не ви­гідний навіть самим забудовникам. Для такого комплексу необхідно близько 1,5 га і не на роздоріжжі транспортних потоків.

 

– Як далеко зайшло зі спо­рудженням цього об'єкту?

 

– Надзвичайно далеко – про­ект погоджений міською архітекту­рою, нині перебуває на експертизі, у забудовників уже є Дозвіл на підготовчі роботи. Зокрема, це включає демонтаж улюбленого ужгородцями дитячого майданчика "Рошен", знищення дерев, які там ще збереглися, й зняття верхнього шару грунту, - тобто повну лікві­дацію скверу.

 

Забудовники вже збиралися демонтувати дитячий майданчик і перенести у сквер поблизу площі Дружби Народів. Ми призупинили це до вирішення питання й будемо на­магатися зупинити спорудження.

 

– Який механізм - справа розглядатиметься у суді?

 

– Поки що намагаємося пере­конати забудовників. Адже судова тяганина не вигідна ні їм, ні місту. Хоча допущено більш ніж достат­ньо порушень, аби йти і до суду.

 

– Очевидно, це не єдиний головний біль для вже нової міської влади?

 

– На жаль. Маємо попере­дню інформацію, що майже всі внутрішньоквартальні території в житлових зонах роздані близьким до попередньої влади підприємцям для зведення багатоповерхівок...

 

– Хіба ж нині вигідно зво­дити багатоповерхівки? Невже люди аж так поспішають купу­вати квартири?

 

– Звичайно, цей бізнес уже не такий вигідний, як до кризи, але коли є можливість отримати ді­лянку, то хіба хтось відмовиться? А як була нагода продати землю, то хіба попереднє керівництво міста не прагнуло її використати?

 

Однак будь-яка забудова внутрішньоквартальних територій призведе до проблем - не тільки містобудівельних, а й соціальних. Адже це означає ліквідацію ди­тячих майданчиків, вирубування дерев і, як наслідок, погіршення житлових умов та надзвичайне обурення мешканців. Також ко­мунальні мережі розраховані на певну кількість населення, а якщо будуть додаткові споруди, вони не витримуватимуть навантаження.

 

 "Проблема не тільки нової влади, а біда всіхужгородців"

 

– По всьому місту виросли нові будки, які гордо іменуються малими архітектурними фор­мами (МАФи). Звісно, не такі потворні, як колись пластикові кіоски, але, виходить, знову пере­творення всього міста на базар?

 

– Мабуть, це моя карма – у 2000-2001 роках ми переймали­ся очищенням міста від старих металевих павільйонів, які ви­готовляв "Турбогаз", нині треба позбуватися нових. МАФи повинні встановлюватися тільки з огляду на детальне планування й забез­печення потреб мікрорайонів. А насправді продукували нові ба­зарні ряди. Наприклад, тільки на площі Шандора Петефі планували встановити близько 10 МАФів.

 

Інший кричущий факт - будки біля пішохідного мосту. Вони вста­новлені навіть усупереч рішенню міськвиконкому 2008 року, що на примостовій території не має бути торгівлі, підписаному самим Ратушняком.

 

– Багато років на слуху й забудова площі Народної та спо­рудження будівлі Нацбанку.

 

– Коли це питання постало, 2005-го року, я, будучи головним архітектором міста, у своєму висновку написав, що годиться зро­бити історичний аналіз, чи плану­вав будівлю автор площі, архітек­тор Антонів Курупка, і якщо так, то яку. Для цього треба було подати запит до Празького історичного музею - там є підрозділ, який за­ймається історією Підкарпатської Русі. Також у висновку я зазначив, що спорудження можливе тільки у разі міжнародного конкурсу на проектування цієї будівлі. Якось тишком-нишком мій висновок зник - у земельних документах я його вже не бачу.

Наразі містобудівельні ради - і міська, й обласна - не дали чіткої відповіді, чи варто будувати, чи ні. Моя особиста думка, що це нині не на часі.

 

– А "футбольне поле", як називають площу перед будівлею обласної влади? Адже теж були проекти її якось забудувати?

 

- Це через те, що років 7-8 тому, коли робився проект рекон­струкції площі, але його не за­вершили, передбачалося партерне озеленення - і треба його втілити. Про забудову мова йти не може.

 

– Під забудову мав піти і єдиний уже в місті Боздоський парк. Яка ситуація?

 

- Триває ревізія. На щастя, проекти тотальної забудови на цій території допоки не реалізовані, облаштували лише два невеликі ресторани. Ще є можливість збе­регти парк.

 

– Натомість Підзамкового парку уже майже не існує. До речі, що за фундамент, який майже впритул наблизився до території тепер уже колишнього басейну "Спартак"? Схоже на основу багатоповерхівки.

 

– Коли парк був на балансі Інституту інформатики, тут плану­вали тир - споруда напівпідземна, одноповерхова. І вона нормально вписувалася в контекст вико­ристання парку. Однак, судячи з нинішнього стану, рішення було змінене і втілювався якийсь інший задум. Цей об'єкт належить до тих, щодо яких ще шукаємо по­вну інформацію. Додам, що саму чашу басейну, як з'ясувалося, таки продали - на черговому таємному аукціоні наприкінці вересня.

– Завжди при зміні влади люди бояться: прийдуть, від­беруть землю... Чи справді буде тотальний перегляд власності?

 

– Варто боятися лише тим, хто дістав ділянки незаконно - наділи, що входять у якісь захисні, санітар­ні зони, де державні норми і стан­дарти не дозволяють певні види будівництва. У таких випадках влада вимушена буде втручатися й ухвалювати рішення, адже за­вжди краще виправити проблему на папері, аніж коли вже зведено будівлю.

 

– Попередня міська рада під завісу своєї каденції ухвалила рі­шення повернути людям кошти, які збирали на розвиток інфра­структури, коли виділяли ді­лянки. Як це можливо зробити?

 

– Новообрані депутати на се­сії вже скасували це рішення, бо, з огляду на отриманий у спадок від попередників загальний стан міського бюджету, це удар нижче пояса. Розумію людей, яких зму­шували платити, а взамін нічого не робили. Проте якби ці гроші збирали в якийсь фонд і витрачали на обумовлені цілі, то місто могло б прозвітувати, а так кошти йшли ку­дись у загальну "прірву". Очевид­но, буде проведено комплексний аудит діяльності попередньої мерії і на його основі ухвалюватимуться рішення. На жаль, наслідки госпо­дарювання Ратушняка є не тільки проблемою нової міської влади - це насамперед біда ужгородців.

 

 

– Що можете сказати щодо нового проспекту - Легоцького?

 

- Це не проспект, бо таке поняття передбачає певні пара­метри, яких вулиця Легоцького не витримує. Наприклад, немає можливості розмістити там зелену роздільну смуту між напрямками руху тощо. Благоустрій, хай і яки­хось 100 метрів, - це чудово, однак там же заплановано й забудову багатоповерхівками зелених зон, які безпосередньо примикають до пішохідних доріжок. Територію віддано комерційній фірмі. Тому позитив від упорядкування було б згодом зведено нанівець. Ця про­блема не настільки кричуща, як на площі Б. Хмельницького, але теж доведеться її вирішувати і, воче­видь, домовлятися з власниками.

 

– Остання каденція Ратуш­няка запам'ятається ліквідацією базару на площі Корятовича. Але, зітхають ужгородці, - звіль­нили для кого і для чого...

 

– Те, що звільнили, – дуже добре. Планувалося це й за по­передньої каденції Погорєлова, але завадили політичні опоненти. Згодом, уже прийшовши до влади, вони зробили те, що ми планували, однак уже з вигодою для себе. Нині там багато клопоту з упорядкуван­ням, забудовою ділянок, де старі будинки майже розвалилися.

 

– Є сподівання, що площу Хмельницького ще вдасться врятувати. А що робити з таки­ми об'єктами, як "Леон" - тор­говий центр, зведений як кілок у серці другої історичної частини міста – площі Ш. Петефі?

 

– Великий італійський архі­тектор часів Ренесансу Леон Батіста Альберті дуже влучно відзначив: архітектор повинен дуже серйозно ставитися до своїх робіт, бо його помилки нагадуватимуть про себе нащадкам століттями. І "Леон" – один із таких прикладів. Гонитва за прибутком з квадратного метра призвела до таких наслідків.

 

– Тривалий час навпроти готелю "Закарпаття" обгоро­джена під будівництво територія скверика рясніла протестними гаслами. Яка доля цієї зеленої зони?

 

– За моєю інформацією, поряд із магазином "Ювілейний" було заплановане (з порушенням норм) будівництво, і єдине, завдяки чому ця споруда ще не стоїть, – прин­ципова позиція мешканців приле­глих будинків, які перешкоджали зведенню. Це ілюстрація того, що майже всі прибудинкові території попередня міська влада роздала підприємцям.

 

– Під час попередньої ка­денції Віктора Погорєлова було споруджено новий залізничний вокзал. Однак плани рекон­струкції тамтешньої площі так і залишилися планами. Чи будуть вони реалізовані?

 

– Так, міська влада тоді змогла використати потужні фінансові ресурси держави й забезпечити Ужгород вокзалом. А щодо пло­щі, то був російський інвестор, який розробив документацію, ви­куповував земельні ділянки, але, мабуть, через кризу, це питання загальмувало. Шукатимемо вихід, оновлюватимемо стосунки з інвес­тором, можливо, знайдемо інших, бо площа нині тільки тимчасово облаштована й справді не відповідає вокзалу, поряд із яким міститься.

 

– Що буде з такими знакови­ми об'єктами, як Ужгородський замок, собори, обласний театр?

 

– Театр – серйозна проблема, бо, хоч детальної інформації на­разі не маю, відомо, що земля між драмтеатром і вулицею Толстого продана з аукціону під забудову. До того ж – ділянки різного розміру і мають різних власників. Навіть не уявляю, до чого може призвести така забудова.

Що ж до соборів і замку, то, на щастя, довкола них не було віль­них ділянок, тому й не наробили біди. Інше питання, що потрібні ремонтно-реставраційні роботи, благоустрій прилеглої території.

 

– Ужгороду треба розви­ватися. Але як? За рахунок лісу з боку словацького кордону абощо?

 

– На мій погляд, усі зелені насадження в межах і околицях Ужгорода треба зберегти, бо це наші "легені", а місто дуже по­терпає від забруднення, особливо транспортом. Щодо аеропорту, то важко зрозуміти не тільки логіку попередньої міської ради, яка ви­діляла поряд із ним ділянки, а й логіку людей, які їх отримували. Як можна жити майже під злітною смугою?

 

А стосовно розвитку, будемо робити тотальну ревізію: що виді­ляли, де, на основі чого. Вважаю, що слід насамперед відновити нор­ми Генерального плану – оскільки він із часу ухвалення у 2004 році брутально порушений. Треба вне­сти корективи, ще раз затвердити Генплан на сесії міської ради, а відтак дотримуватися його – так вимагає законодавство та й, урешті, здоровий глузд.

 

Слід працювати з владою Ужгородського району, з власни­ками ділянок, адже є й закон про вилучення (з компенсацією) для суспільних потреб. Альтернативи немає – Ужгород повинен розви­ватися, а ми, як міська влада, маємо шукати шляхи і можливості, як це робити.