Покинуті діти закарпатських заробітчан

Через декілька днів після цього дружина поїхала в далеку країну хоронити його, там і залишилася. Хлопчиком, у якого не було близьких родичів, заопікувалася сусідка. Проте без батьківської любові та турботи дитина отримала сильну психологічну травму, що згодом вилилася у хворобу – епілепсію. Це лише один із гірких прикладів української реальності, чим обертається для дітей заробітчанство їхніх батьків. І хвороба – не єдиний можливий наслідок того, що набувають обділені діти.

Статистика свідчить, що лише 6% заробітчан не мають дітей. Більшість мігрантів мають двох і більше дітей. Це означає: якщо Україну покинуло 7 млн. заробітчан, без батьківського піклування залишилося приблизно 7,5-9 млн. дітей, яким батьківські гроші не допомагають, а навпаки – шкодять. А соціальне сирітство вперше визнали проблемою загальнонаціонального масштабу у 2005 р.

Досвід показує, що гроші, які заробітчани передають своїм дітям, ті часто використовують бездумно, з певною часткою помсти батькам за те, що залишили своїх чад. Головна проблема таких дітей у тому, що, залишені без батьків, вони озлоблюються, стають агресивними, прогулюють уроки, заводять сумнівних друзів, що призводить до “ломки” ще не сформованої молодої особистості. Дитина нерідко стає на шлях алкоголізму, наркоманії та розгульного життя з ланцюжком ранніх випадкових статевих контактів.

Соціологічні дослідження свідчать, що кількість дітей батьків-заробітчан із травмованими душами та долями невпинно зростає. Адже ще несформована людина вкрай потребує батьківської любові, підтримки, поради як у 10-13 років (ранньому), так і в 14-16 років (середньому) та 17-19 років (пізньому підлітковому віці). У середньому підлітковому віці, коли дитина відривається від усього, намагається самовиразитися, шукає для себе авторитетів і на цьому шляху зустрічає велику кількість проблем, їй особливо потрібна батьківська підтримка, якої вона позбавлена. У підсумку емоційні переживання позначаються на її фізичному здоров’ї. До слова, в останні роки спостерігають збільшення кількості самогубств серед підлітків віком 15-17 років і збільшення кількості молодих людей, алкогольно та наркотично залежних. Жорстокі моделі поведінки покинуті підлітки приймають значно легше, ніж моделі самопожертви. Простіше сприймають наступальний характер, навіть ціною ненависті та жорстокості.

Гостра проблема сьогодення полягає в тому, що якщо колись основна функція батьків полягала у вихованні дитини, то тепер вона звелася до того, аби дати дітям добру освіту. Саме тому жінки та чоловіки їдуть на заробітки, залишаючи своїх синів і доньок без виховання. Дітей позбавляють опіки та любові, що гальмує їхній нормальний розвиток, а їхні батьки регресують за кордоном, упадаючи в підлітковий вік до стосунків “хлопець-дівчина”. Жахливо й те, що їхні діти знають про те, скільки жінок і чоловіків за кордоном мають їхні батьки, гостро потребуючи тим часом їхнього виховання. Діти, яких виховує один із батьків, часто не можуть ідентифікувати себе, відтак тяжіють до гомосексуальних стосунків. Окрім того, і дівчатка, і хлопчики мають образу на батьків, які поїхали та покинули їх. Це викликає в них почуття провини за власну неповноцінність. Неконтрольована поведінка дітей, яка тягне за собою марнування часу, що, своєю чергою, породжує послаблення волі, веде до алкоголізму, наркотичної залежності, захоплення гральними автоматами та безвідповідальних статевих відносин, є наслідком неможливості бути потрібними батькам. Діти, позбавлені материнської любові, виростають нарцисами. Значний вплив на їхній розвиток мають програми з причинно-наслідковими зв’язками, а саме: як стати зіркою, успішним бізнесменом тощо. Побачене вони беруть за ідеал. Якщо дитина “начинена” любов’ю, вона не має потреби всмоктувати ці ідеали, оскільки вони просто їй не підходять. Не потребує публічності, щоб відчувати себе особистістю.

А нарцистичні сироти мають більший радикал, який може по-різному проявлятися. Головне для них – перебувати в центрі уваги. Нерідко такі діти, прагнучи публічності, обирають професії естрадних співаків, акторів.

Коли хтось “відривається” від сім’ї – це все одно, що шматується тіло. На його думку, запобігти соціальному сирітству в селах може відновлення сільських клубів і реорганізація їх у молодіжні, заохочення молоді до перегляду й аналізу пізнавальних кінострічок. І в селі, і в місті врятувати покинутих батьками дітей можуть молодіжні релігійні реколекції, спорт, туризм, розвиток лицарських клубів і клубів рольових ігор, а відвідування різноманітних платних гуртків – це не лише ефективне використання вільного часу, а й раціональне вкладення грошей, які передають батьки.

Та найжахливішим є те, що українська трудова міграція, на відміну від, скажі-мо, польської, яка побудована на укладенні трудових угод, є нелегальною та позбавлена такого важливого чинника, як змога підтримувати за кордоном зв’язки з дітьми.

Державним мужам варто б подивитися на проблему соціального сирітства з погляду держави. Україна могла б багато зробити в питаннях подолання візових бар’єрів і створення дешевих авіа-ліній, як це можна спостерігати на прикладі Польщі, коли за символічну ціну – 20-30 євро – можна полетіти в будь-яку країну Європи. Це сприяло б частим контактам у родинах, члени яких перебувають на заробітках, а в разі особливої потреби – міграції за кордон цілих сімей.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати