Пожиток загадкового діда Ворона

Дід Андрій Ворон "...розповідав мені дивовижні речі про уссурійські ліси, про калмицькі степи, ріку Печору і гори Алтаю, про буйні і паркі заплави Колхіди. Де він тільки не бував..." Слід додати, що побував у світах не з власної доброї волі. У молодості Андрій вчився у гімназії і семінарії. Вперше втрапив до криміналу, бо побив мадярського жандарма за чіпляння до його дівчини. Вдруге — за "куркульство" посадили комуністи. Поневірявся потім світами. Закінчив навіть лісівничий технікум у Росії. Але повернувся до рідного Закарпаття, оселився у старій хижі, яку мали родичі. Скромно жив із дарів саду та городу і з "майстерки" по селах.

Якось після чергових відвідин редакції, до якої часто приносив цілющі горобинову настоянку, сушениці чи горіхову олію, прибиральниця поцікавилася віком явного діда, але з незвично свіжим лицем. "Ворон — птах давній", — віджартовувався старий. А ще признався М. Дочинцю, що "теж пописує дещо"...

Згодом журналіст привіз до редакції валізу списаних дідом Андрієм зшитків. І вже з перших публікацій у пресі багато людей зізнавалося, що прочитане надзвичайно зацікавило їх і спонукало замислитися над своїм життям. Бажання небайдужих пізнати настанови діда Андрія Ворона в повному обсязі значною мірою спонукали М. Дочинця випустити книжку "Многії літа. Благії літа", яка швидко розходиться й на Прикарпатті. Хотілось би лише в цьому похвальному слові віддати шану старому дідові Андрієві, який лишив для нас глибинні постулати. Автор справедливо зауважує: "Кожен з цих рядків цінний і пророчий. А скільки істини ховається між рядків..."

Життєве кредо Андрія Ворона — жити в поті чола, бачити живими і радіти кожній рослинці чи птиці-тварині, землі й небу, щоб побачити "у них себе — упокореного й оновленого". А якою філософією віє від слів про користь ходити босоніж: "Давай тілу землю, поки вона сама не покликала його". Запорука здоров'я — бувати біля води, мліти в парильні і пити її багато, уникати трьох найбільших шкод для людини — солі, цукру і білого хліба, а "найпоживніші овочі — ті, що запалені сонцем".

А ось який перехід від рослинного до духовного: ще не піст, коли не їсти м'яса, але першим кроком до нього є "не їсти" свого ближнього, не робити собі з людей ні ворогів, ні друзів". Радить  не перейматися також, коли не маєш жінки — "це другий дарунок долі". Споживати ж вино чи горілку треба такою мірою, щоб лише час від часу сполоснути горло. Радить довгожитель: "А не питимеш — нічого не втратиш. Багато питимеш — утратиш усе. Будь завжди в такому стані, щоб Богу не було огидно навідатися до тебе". Дід не наказує, а радить курцям, пиякам і гультяям, лихословцям і затятим гравцям викоренити з себе лише одне зло, а інші десять зникнуть. Треба прислухатися до своєї душі, бо "всі добрі закони записані там".

За роки довгого життя дід Андрій Ворон створив для себе молитви — ранкову, вечірню і в важкі хвилини, до ангела-хоронителя. А основний розділ книги — це "Золоті поради Андрія Ворона", який за довге життя лише раз у Сибіру побував на лікарняному ліжку після завданої йому травми.

...Андрій Ворон укріплював після паводка погріб. Його привалило землею. Відійшов у вічність на 104-му році життя. Дай Боже так кожному!

Теги: Воронич, Дочинець

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати