Костянтин Грабар помер у своїй майстерні, залишивши багато загадок для тих, кого любив

ПІД ЗАМКОМ У СКЕЛІ У ФОРМІ ПІДКОВИ ВИТЕСАНА ПИВНИЦЯ

Занедбане озеро, постарілий сад, парк із тюльпановими деревами та й сам будинок — все це треба піднімати на власних плечах. Тому до відбудови маєтку нині прилучаються всі дев'ятеро внуків Костянтина Грабаря. Пригадують, що поки розчистили обійстя від сміття, вивезли десять вантажівок непотребу. Потрощені пробірки, посуд, навіть рідкий метал — чого тільки там не знайшлося! Хоч чомусь серед цього мотлоху опинилися навіть... двері чудової ручної різьби їхнього прадіда. Вони колись вели до амбару, де зберігали сіно та зерно. Щастя, що напередодні ворота вдалося крадькома сфотографувати. Тоді, коли ще тривала війна за прадідне обійстя. І по тих вцілілих шматочках, сподіваються, може, колись вдасться відновити їхній вигляд.

Історія цього маєтку бурхлива. Належав він колись угорському дворянину Коломану Кандову. Під замком у скелі у формі підкови витесана пивниця. На початку позаминулого століття вино з цих підвалів привозили до царського столу. На поодинокі кущі з давнього виноградника можна натрапити поміж нинішніх дач.

Сам Кандов, кажуть, ніколи тут і не бував. Замість нього господарював його племінник, весь вільний час якого заповнювали карти, жінки і пиятика. Коломану врешті-решт набридли витівки племінника і він вирішив продати мисливський будинок. На той час тут ще не було ні штучного озера, ні лісу, ні саду, ні прибудов.

У 1900 році колишній дубрівський священик, батько майбутнього губернатора, Леонтин Грабар купив будиночок. І дім та обійстя почали наповнюватися життям.

Просто з каменю серед мурів у 1922 році постала стрімка кам'яна капличка, яку свого часу відвідували отці Ромжа, Хіра, Стойка... Батько з синами посадив чудовий сад. Любові не сховаєш: різьблені балкони, форма вікон чи дверей, все нагадує про первісну красу дерева. А ще - різьблені ліжка. Етажерка у формі селянської хати із шинглями. А крісла в кімнатах зроблені з коріння дерев. Не кажучи вже про колись величний парк.

Коли маєток відібрали, для радянського Закарпаття це був такий великий об'єкт, що його не мали змогу взяти на баланс, щоб утримувати. Перші роки тут влаштували відділ охорони здоров'я для новобранців. Потім у цих стінах лікували легеневі та сердечні захворювання. Згодом перепрофілювали в тубдиспансер. Аж нарешті тут постав наркотубдиспансер.

"СПУСКАЙТЕСЯ ДОДОМУ НА ВЕРТОЛЬОТІ!"

У 1998 році, після того, як лікарню закрито, мав відбутися аукціон. Родичів до аукціону не допустили, не назвали стартової ціни, не дозволили виступити на правах першого покупця. "Але ми все-таки вірили в силу закону, яка вища від тих дерев!" — запалюється Ніколетта Сембай, вказуючи на столітні клени.

Сестри з болем згадують цю паперову війну. Коли нарешті вони отримали право на спадок, виявилося, що це було право тільки на саму будову і на півметра від неї. "Спускайтеся туди на вертольоті!" - "по-дружньому" порадили нащадкам Костянтина Грабаря.

І хоч диспансер вже не функціонував, старша сестра Мирона - Тетяна Шевченко (Грабар) задумала, як компенсацію, влаштувати у Чертежі невеличкий скляний завод. Виготовила технічну документацію. Мирона - художниця, член Спілки художників колишнього СРСР, відзначена орденом Дружби народів. її творча техніка пов'язана саме зі склом. Вона навіть мріяла про майстерню в селі, де б навчали цьому ремеслу. Але такий завод виявився непотрібним тогочасній владі.

Найбільше внуки Костянтина Грабаря (а їх дев'ятеро, і вони часто навідуються сюди) вдячні своїм батькам, що вони зберегли для них найдорожче: пам'ять. Це фотографії, документи. Після виселення дозволили вивезти тільки те, що помістилося на дві підводи. Але нині про якісь матеріальні речі вже не йдеться. Родина пережила сім конфіскацій! "Під час однієї з них наша мама, — згадує Ніколетта Сембай, — вишикувала нас, тоді ще восьмеро дітей, під стіною і в розпачі вигукнула: "Стріляйте! їх, а потім мене!" Батька на той час посадили. У нас, серед дев'яти сестер і братів, нема сім'ї, де б хтось не сидів. Поневірялися з одного села в інше, з однієї комірчини в іншу, — розповідають сестри. — Трудодні матері не давали: буржуйка!"

РОДИНІ ДАЛИ КВАРТИРУ, В ЯКІЙ РАНІШЕ БУЛА В’ЯЗНИЦЯ

Їхній батько, Володимир Костянтинович Грабар, зі своєю вищою юридичною освітою (йому не дали закінчити тільки п'ятий курс) усе життя пропрацював шофером. Нарешті після повернення з в'язниці у 1956 році стає шофером у філармонії. І родині з одинадцяти чоловік дають крихітну квартирку наприкінці вулиці Мукачівської. До речі, при чехах тут був бордель, а за радянської влади залізнична в'язниця. За сталінських часів, якщо спізнився на роботу на добу, а то й на більше,туди міг потрапити кожен. Сестри розповідають, що бачили те кільце, куди прив'язували коней, а потім людей, які таким чином провинилися перед державою. Квартира була спільною ще з однією родиною. «Тому або вони переходили через всю нашу квартиру, щоб дістатися додому, або ми через їхню, - пригадують своє дитинство мої співрозмовниці. — Згодом вирішили заходити через вікно. Ой, малися з нами наші батьки!» — розглядають вицвілі фотографії господині.

Зате дітей навчали: навіть серед таких злиднів треба залишатися людьми. Сестри не можуть забути, як вони, голодні діти, вкрали кілька сусідських сливок. Батько їх тоді відшмагав зі словами: "Ви в житті більше ніколи нічого не вкрадете, чуєте?".

Діти та внуки приходили в Чертеж на могилу дідуся. У маєток їх не пускали. "Я одного разу, у 1961 році, добралася аж до центрального входу, — раптом згадує Ніколетта Володимирівна, — але коли сказала, хто я така, мене просто вигнали".

Нині у чертезькому будинку чи не єдиним нагадуванням про їхнього дідуся залишилася салатового кольору кальга, з тендітними фігурками по боках, привезена колись з Італії. Проте кальги з інших кімнат зникли. Пригадують, що колись була схожа на цю — рожева, їхня улюблена.

НА ОДНІЙ ІЗ ШИБОК ПІД ЧАС ВЕЧІРКИ РОЗПИСАВСЯ ПЕТЕФІ

Ще один свідок тих часів — фортепіано, куплене для Єви Бокшай, племінниці художника Йосифа Бокшая, яка стала невісткою губернатора. На фортепіано — швидкий автограф олівцем — Ліста, його учня Плотині та художника Ремині. На одній із шибок під час вечірки розписався Петефі. В родині довго не мили це вікно, щоб зберегти його. Але коли вселялися сюди в 1998 році, шибок уже просто не було.

Для нащадків колишнього губернатора нашого краю нині дорогий кожен факт із історії свого родоводу. Але час не надто сприяв нагромадженню таких фактів. Відомо, наприклад, що дід Костянтина Леонтиновича — Василь Грабар — написав медичну книгу "Домашнє лікування", з рецептами від 156 хвороб. Батько колишнього губернатора Леонтин народився 1846 року. Йому ще не виповнилося шести, коли осиротів. Ріс з мамою Терезиною, уродженкою Сабо. Одружився з Геленою, донькою Мондока, котрий спорудив учительську семінарію та притулок для дітей-сиріт греко-католицьких священиків в Ужгороді.

Прадід та дід дуже любили господарство, найманих робітників у них було дуже мало. Бабуся вела бухгалтерію: фіксувала, хто яку отримував плату. І якоюсь мірою, майже через століття, цей документ допоміг повернути нащадкам Чертеж.
Сад поділили на п'ять смуг, одну віддали бідній родині, в якій помер годувальник. Бабуся Єлизавета Бачинська організувала в Ужгороді народну кухню для бідних. Вона, до речі, стала хресною мамою Олександра Фединця. Подружжя вивчило хрещеника на лікаря за власний кошт. Таких фактів було багато, але цей запам'ятався найбільше. В селі Грабарів любили, ще й досі чертежці дуже тепло говорять про своїх іменитих односельців.

Обідали завжди разом. За столом, зробленим власноруч Костянтином Грабарем. І коли в 1938 році Костянтина Леонтиновича звільнили з посади губернатора, за місяць його серце не витримало. Але перед тим, як зупинитися, воно ще намагалося знайти розраду. Костянтин Грабар Довго сидів у майстерні, вирізьблював, придумував. Не знати, який виріб став його останньою втіхою. Але нині на столику в Лівії Грабар стоїть віртуозно витесаний дерев'яний черевик, просто-таки зі справжніми злиденними дірками на підошві. За цей черевичок, до речі, автору дісталася найвища нагорода на одному з конкурсів різьбярів. У майстерні він і помер, залишивши багато загадок для тих, кого він любив, і тоді ще ненароджених, які нині бережуть пам'ять про нього.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати