“Князь української Церкви», або життя і помисли митрополита Андрея Шептицького

На цій планеті існує одна велика істина: коли ти по-справжньому чого-небудь
бажаєш, ти досягнеш цього, бо твоє
бажання зародилося в душі Всесвіту. І в
цьому твоя місія на Землі.
     Пауло Коельо

Яскравими зорями на небосхилі вітчизняної історії постають образи людей-легенд, які увібрали в себе кращі риси свого народу: його мудрість та волю, таланти та вдачу, розум та енергію, які ніколи не згаснуть, і здається, завжди будуть осявати нам шлях прикладом власного життя, своїх поступків та звершень. Такі достойники є гордістю не тільки власного народу, вони є породженням цілої епохи, її символом та єством.

До таких людей-легенд безперечно належить той, хто ще за життя пізнав глибоку шану та любов свого народу, той, чия постать замайоріла в царині теології, просвітництва, громадської діяльності та педагогіки, меценатства... Мова йде, як можна здогадатися, про митрополита Андрея Шептицького, постать якого привертає до себе увагу не тільки у зв'язку з роковинами від дня народження...

Митрополит Андрей Шептицький належить до старовинного українського роду, який на думку деяких вчених, бере свій початок ще з 13 століття. Його батько, граф Ян Шептицький – високоосвічена та авторитетна людина, був свого часу депутатом австрійського парламенту, а мати – Софія, виросла в сім'ї відомого польського драматурга Александра Фредро. Цим, напевно, і пояснюється велика ерудиція та потяг до знань, майбутнього митрополита, що з'явився на світ радісного дня – 29 липня 1868 року, і якого при хрещенні щасливі батьки нарекли потрійним ім'ям – Роман, Марія, Олександр. Та чи могли вони припустити, того щасливого дня, яка доля випаде їхньому хлопчикові, який шлях він обере, щоб прислужитися людям і, долаючи всілякі перепони, нести їм світлу віру та дарувати безмежну любов свого щедрого серця.

Дитячі та юнацькі роки свідчать про велику набожність та відмінні успіхи в навчанні Романа Марії Олександра. Після закінчення Краківської гімназії св.Анни, близько року він віддає австрійському війську, а паралельно і навчанню на юридичному факультеті Краківського університету. На думку частини дослідників, безжальна хвороба змусила молоду людину у 1884 році залишити військову службу. Та й після цього він продовжує навчання і по закінченні Вроцлавського університету (де продовжував навчання після Кракова) одержує наукову ступінь доктора права.

Переломним в житті, тоді ще Романа Шептицького став 1886 рік, коли він вирішив повністю присвятити себе релігії, вступивши до Василіанського чину і прийнявши ім'я Андрей. Це ім'я він з честю і гідністю пронесе через усе своє життя, свято пам'ятаючи про свою місію в земному житті. Перед нами постає цілеспрямована, дуже відповідальна та рішуча молода ще людина, якій проте, часом буває дуже не просто. І можливо, до таких періодів відносяться його слова; "Коли ж приходять хвилини безсилля і я стаю дитиною, тоді звертаюся до Тебе, Мамо, й зразу почуваюсь дужим і сильним...".

В постійній праці та турботах спливає час і вже Папа Лев ХІІ іменує Андрея Шептицького Львівським архієпископом і Галицьким митрополитом. Сталася ця подія 21 жовтня 1900 року.

Доктор права, богослов'я і філософії, знавець багатьох мов, граф-митрополит викликав подив своїм надто скромним  способом життя. Двері його палат на Святоюрській горі були завжди відкриті не тільки для близького оточення, але й для всіх бажаючих.

І в якості митрополита своїм головним завданням отець Андрей бачив з'єднання Західної і Східної Церков. Напевно тому він постійно повторював своїм вірникам, що вимагає від них "три речі: по-перше, щоб добре знали свою віру, по-друге, щоб пізнали віру православних братів, по-третє, щоб молилися за об'єднання". Він очікував, щоб вірні чесно і сердечно відносились до православних, а православні, щоб так відносились до греко-католицької церкви. Важко переоцінити ці постулати в наш час, адже вони мов дороговказ в екуменічній діяльності Церкви та зразок толерантності між вірниками різних конфесій.

Дуже багато зробив митрополит Андрей за період своєї діяльності. І не тільки для Церкви, а й для українського суспільства загалом. Це і його бурхлива громадська діяльність, і його талан та уміння стояти над політичними партіями, піклуючись в першу чергу загальносуспільними інтересами. Власне багатогранній діяльності цієї видатної людини присвячена захоплююча монографія ужгородських істориків Володимира Басараба та Миколи Вегеша "Життя і помисли митрополита Андрея Шептицького", власне вона і спонукає у черговий раз схилити голови перед  постаттю Андрея Шептицького,  Йосипа Сліпого, Теодора Ромжі і тисяч таких, як вони, що поклали своє життя на вівтар служіння народу і гідні наслідування, пошани та світлої пам'яті.

Від самих початків, з глибин безмежного Всесвіту, крізь прірву сутінків та крижаного холоду прибігають до нас яскраві промені, приносячи не тільки світло життя, але й теплоту, без якої і життя не життя.

Ніч... Яскраві зорі виблискують у темноті, доносячи світло душі і теплоту сердець далеко навкруги.  І так... до безконечності.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати