Співають пацканівські газдині...

Оскільки наші пісні всім дуже подобалися, а співали переважно жінки, то й новостворений гурт ми назвали «Ґаздині». Спочатку співали пісні прях, потім весільні та інші народні, які збирали по селу.

Сьогодні репертуар ансамблю багатий та різноманітний. Тут і духовні, і давні рекрутські пісні, про тяжку жіночу долю, кохання, козацькі жартівливі, обжинкові.

Слід сказати, що ансамбль «Ґаздині» з'явився саме як подолання стереотипу в художньому мисленні, як сучасна форма поширення фольклорного репертуару в найбільш природному, автентичному звучанні. Наші пісні взяті безпосередньо з живого побуту рідного села. Вік учасниць ансамблю переважно пенсійний.

Про кожну із учасниць можна багато розповідати. Кожна має свій улюблений репертуар. Так, Ганна Логойда, Марія Сливканич віддають перевагу пісням про кохання, Ірина та Марія Марадик - про жіночу долю, Ганна Свида, Марія Бушко - баладним творам, Ірина Лукачина, Ганна Лендел - духовним, Гафія Стасьо, Ганна Галасник, Ганна Панда - рекрутським пісням.

Де тільки не виступали наші «Ґаздині». Їм аплодували в Перечині, Хусті, Іршаві, Ужгороді, Сторожниці, в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, на святі рідної мови в Ужгородській школі № 19. А як довго не відпускали співачок зі сцени у Кальнику, Киблярах. У пресі тоді писали, що «Ґаздині», немов струмінь свіжого повітря...». Ансамбль виблискував самородком на багатьох святах, бо не співав співаних-переспіваних пісень, а виконував давно призабуте, співанки бабусь та прабабусь.

В ансамблі зібралися жінки, що мають голос і кохаються у звабній чарівності народної пісні. Їм притаманні злагодженість звучання голосів, глибокий зміст пісень, які нікого не залишають байдужими. Співанки ті різні. Одні хвилюють до сліз, інші спонукають бити лихом об землю і йти в танок.

Як на мене, «Ґаздині» — це унікальне явище. Зустрічаючись з співачками, які багато бачили, багато пережили на своєму віку на репетиціях, завжди отримую величезний заряд бадьорості. Коли мене запитують, навіщо мені оці клопоти з ансамблем, мовляв, нині і так багато інших колективів, я відповідаю:

- Всім серцем прагну, щоб наші сучасники, наша молодь знала, що в цьому житті є щось значно вище, величніше, ніж повсякденні турботи. Це духовність, культура, це перлини народної творчості, яким ціни нема, і вони не повинні загубитися з плином літ.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати