Сергій Притула: "Я відчуваю себе затребуваним, потрібним цій країні"

Відомий гуморист, колишній резидент “Comedy Club Ukraine”, ведучий ранкового шоу "Підйом" на Новому каналі, а тепер ще й продюсер нового гумористичного шоу "Вар’яти" - цими вихідними Сергій Притула зі своїми вар’ятами приїхав до Ужгорода, аби презентувати стовідсоткову україномовну  шоу-прогаму. Про новий проект і не тільки розповів Тернопільський Сірий спеціально для Закарпаття онлайн.

- У чому новизна гумористичного шоу "Вар’яти"?

- Насамперед, ми там всі дуже гарні та з вищою освітою. Є певна форма, за якою працюють гумористичні шоу у світі, і ми не виняток. Загалом наше шоу складається із блоків мініатюр, монологів та бетлу між двома гітаристами з Рівного і Тернополя. Також ми намагаємось туди включити такі блоки, які досі не використовуються іншими або просто до них ще не додумалися. Наприклад, робимо відеозамальовки. Це дуже довго пояснювати. Краще один раз побачити, ніж про це розказувати. Проте, головна фішка, яка буде відрізняти наше шоу від інших – це стовідсотковий україномовний продукт. Це для нас принципова позиція. Всі хлопці-резиденти цього проекту із Західної України. Ми вирішили не дати загнутися сучасному україномовному гумору.

- А якщо це буде житель зі Сходу, але україномовний?

-  Чудесно. Ласкаво просимо на борт. Я тільки за.

- Якими критеріями Ви керувались при відборі учасників–вар’ятів?

-  Я відбирав з лінійкою в руках, міряв IQ. Насправді, для мене були важливими бажання людини і її можливості. Якщо чоловік – хороший актор і сам пише, це, в принципі, претендент на входження автоматично. Проте, є випадки, наприклад, як Кот з Чернівців, учасник команди "Шиворот-навиворот". Він – класний, харизматичний, крутий, геніально пародіює Віктора Януковича. Але Кот сам не пише. Під нього треба писати. Але це ніяк не зменшує його заслуг перед конторою загалом. Якщо не можеш сам писати, за те ти геніально граєш, то так само для тебе є тут місце. Або ж навпаки, не можеш грати, але класно пишеш матеріал, то тобі так само знайдеться місце в рядах авторів програми.

- Сергію, Ваш гумор іноді досить різкий і критичний. Зачасту скерований на політиків або ж на представників інших публічних професій. Серед яких є і ваші друзі, хороші знайомі. Були такі ситуації коли ваш стьоб  сприйняли як образу?

-  Я не вважаю, що стьоб з політиків, можновладців, може для них бути образою. Тому що наші чиновники вже настільки відірвані від українського суспільства як такого, що для них це все одно, якби я по літаку з рогатки стріляв (сміється). Наприклад, депутат України, який ставить пам’ятник Сталіну, каже, що треба змінити текст гімну "Ще не вмерла Україна". Насправді, ситуація кумедна. Ну, мені це смішно і я з цього постібаюся. Його право – ображатися, чи не ображатися. Щодо друзів, то їх легше стібати, ніж недругів. Тому що недруг прийде, почне піну пускати, а друг зрозуміє, якщо це він справжній. Ось в мене є колега Віктор Бронюк ( ред. - лідер гурту Тік). В одному з ефірів “Підйому” я сказав, що кліп на пісню "Сірьожине пірожене" я заніс у трійку найгірших кліпів за 2009 рік в Україні. Вітя на мене не ображається, тому що він знає моє негативне ставлення до "нетрадиційних" чоловіків у кадрі,  імітації близькості між ними і тому подібне. І це показувати по загальнонаціональних каналах, які дивиться молодіжна аудиторія дванадцяти-чотирнадцятирічних хлопчиків з несформованою психікою - ну це ж лайно якесь. Так не можна. При всій повазі до Алана Бадоєва.

- А як Ви реагуєте на критику у свій адрес?

- Дивлячись, що це за критика. Якщо вона аргументована і ллється дзвінким струмочком з вуст людини, яка щось "петрає" у сфері, де я кручусь, то, звичайно, це великий спонукач до того, щоб зробити якісь висновки і, можливо, деякою мірою змінити поведінку чи погляди. А якщо ж мені на форумі в інтернеті напишуть, що я кінчений, то від того мені ні холодно, ні спекотно. Адже це чиясь суб’єктивна думка, яку я навряд чи можу змінити. Переконувати людей взагалі невдячна справа. Щодо попередньої тези про аргументовану критику, то я вдячний Андрюсі Кокотюсі. ( Андрій Кокотюха - український письменник, телевізійний критик, один з дописувачів сайту Телекритика). У жовтні 2008 року він у своїй статті розбомбив мене в пух і в прах, розмастив, як лайно по стінці. Я два дні відлежав вдома з температурою і вже думав про звільнення з програми "Підйом", бо зрозумів, що це не моє. А потім довелося знайти правильний вихід із цієї ситуації. Сьогодні я тішуся, що не зробив тієї дурниці, а зараз я є ведучим найрейтинговішого ранкового шоу України.

- Сергію, Ви, спеціалізуєтеся на комічних персонажах, а ніколи не виникало бажання зіграти серйозну роль у повнометражному фільмі? Чи не запрошують?

- По-перше, ніхто не запрошує. Зніматися в мильних серіалах, які потім будуть показуватись на російських каналах, мені просто "не впирається". Загалом український кінематограф перебуває й так в стані ембріона, і якщо вже тут знаходиться якийсь продюсер, який знімає українське кіно, тільки для внутрішнього користувача й близького зарубіжжя, то очевидно, що він робить ставку на Богдана Сильвестровича Ступку, а не на Сергія Дмитровича Притулу. Тому що у Сергія Дмитровича абсолютно немає ніякого досвіду і практики професійного знімання. Проте це не заважає мені бути переконаним в тому, що перший Оскар для України за головну чоловічу роль принесу в державу я. А загалом, на майбутнє, поки в країні не зміниться ситуація з опікою держави над вітчизняним кінематографом, знімати кіно в Україні прибутково десь приблизно так само, як взимку торгувати снігом. Також в нас ще є проблема, на відміну від наших колег росіян, котрі, знімаючи фільм з певним бюджетом, мають ринок не тільки Росії, а весь колишній Радянський Союз.

- Який останній фільм Ви дивились?

- "Закони вулиць" з Лоуренсом Фішборном. Цей фільм й став причиною спізнення на програму "Підйом" . У ньому йдеться про суворі будні негритянських гетто в сучасних США. Дуже повчальний фільм. Я радий, що дивився це кіно до четвертої години ранку.

- Коли-небудь думали про життя за кордоном?

- Ні. У 2000 році жив у Лондоні. Незважаючи на те, що іноді мій робочий день тривав 16 годин і доводилося спати на роботі, мені там подобалося. А на ящиках з апельсинами спиться дуже класно (сміється). Я ніколи не хотів залишитися за кордоном по одній простій причині: навіть заробляючи мало в Україні я себе тут почуваю людиною. Там я теж жив по-людськи. Все було класно, але я розумів, що я тут нікому не потрібний, крім себе і своїх найближчих колег, з якими знімаю житло тимчасово. А в Україні мої друзі, моя родина, все моє рідне. Коли я повернувся з Англії, ще думки про якусь робочу еміграцію роїлися в голові. Тому що на той момент з Тернополя дуже багато молодих хлопців, талановитих музикантів, аранжувальників переїхали в Штати і досить добре жили. Хтось грав в ансамблі, або ж працював на радіостанції. Я тоді задумався: я ж класний пацан, в мене вже достатньо практики, можу поїхати в Америку або Канаду, де велика україномовна діаспора, і влаштуватися там на вузькопрофільну радіостанцію, яка веде мовлення саме на цільову аудиторію українців. Думав на рік поїхати, підзаробити грошей і повернутися. Але потім  передумав. Я все ж таки інститут закінчив. Згодом влаштувався на роботу в академію, почав займатися корпоративами, вів весілля за 70 доларів, промо-акції. Я відчув себе затребуваним, потрібним цій країні. Я можу змінювати тут щось на краще.

Теги: Сергій Притула, Вар'яти, гумор

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати