За ці 12 днів учні дізнаються один про одного більше, ніж протягом усього навчального року, міцніє дружба, з’являються нові знайомства, зароджуються перші справжні почуття.
Скажу чесно, багато хто з педагогів не дуже любить цей період. Адже кожну прогулянку треба ретельно спланувати, продумати, кожен вихід у місто має бути цікавим, змістовним, а незвіданих місць із кожним роком стає все менше. Адже побували вже і в Боздоському парку, і Закарпатському краєзнавчому музеї, і Художньому музеї імені Бокшая, театрах і кінотеатрах…
Такою вже дивною є людська натура: завжди тягнеться кудись далеко, високо, а те, що зовсім поруч, - не помічає. Так сталося і з учнями сьомого класу ЗОШ № 10. Вони зовсім забули про своїх сусідів - Ужгородську міську друкарню із вул. Руської,13. І тільки тоді, коли всі працівники видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження святкували своє професійне свято, наче щось осяяло їх. А чому б не піти в гості до цих ерудованих людей, подивитися, як їм живеться зовсім поруч, як працюється? Сказано - зроблено. Після попереднього телефонного дзвінка ми з учнями зібралися в друкарню. На її порозі, як і годиться, нас зустрів господар - директор С.Брохун. Він захоплено розповідав нам, що вже не одне покоління екскурсантів відвідало цю будівлю, адже друкарні вже понад 150 років; що, можливо, і батьки цих учнів колись ходили її коридорами. Далі ми потрапили під опіку, головного інженера Л.Яковець. Радощам 7-класників не було меж, коли після інструктажу Любов Атанасівна повела нас у цехи, де все крутилося, гурчало і з’являлася готова продукція. Дивлячись на учнів, я бачила непідробну цікавість, коли на їхніх очах народжувалися книжка, журнал, газета. І десь глибоко в моїй душі жевріла надія - може, після цього вони більше читатимуть? А Любов Атанасівна все говорила, показувала, знайомила з працівниками друкарні. Так хочеться подякувати цим прекрасним людям за той чарівний світ, котрий вони творять своїми руками, за ту гостинність, яку виявили до нас, побажати їм великих тиражів і постійного попиту на їхню продукцію, добра та злагоди в їхніх родинах.
Екскурсія закінчилася, а посіяне в серці зерно залишилося. І тепер, проходячи повз вітрину з книжками чи кіоск із газетами, ми будемо згадувати цей чудовий день, цей дивовижний світ народження друкованого слова.