Поїздка до «старшого брата», або Ваш президент – Янукович

Її поїзд прибув раніше початку заходу, о 6 ранку. Однак біля входу до славетного державного університету, знаного як МГУ, її зустріли двоє кремезних чоловіків у формі і далі ні на крок не пустили.

Без перепустки «нє паложено» «в связи с обострением общей обстановки и террористическими актами». Перевірити наявність її прізвища у списках можна було усього за двадцять метрів у Бюро перепусток. Але знову ж таки, «нє паложена», аж поки до бюро не прийшли працівники. Таким чином молода дівчина простояла на порозі вузу три години, парируючи охоронцям, що у нас, в Україні, до будь-якого вузу можна зайти без жодних перешкод, тим паче запрошеним гостям із сусідніх держав. А про заборону російської в Києві і спростовувати смішно.


Милочка, па-акупать будем или сма-атреть пришла?


Враження про сучасну Росію почались ще в потязі. З нею до Москви їхало чимало українок на заробітки. «Найбільше мене вразило те, що літні жінки з України, мов мишки, виконували капризи москвичок. Наприклад, одна 46-річна жіночка послужливо витягла свою валізу з-під власної нижньої спальної полиці у вагоні, бо сусідка з верхнього місця зі скандалом заявила, що «па-алавина места под койкой ма-ая». А горе-багаж киянки займав якраз трохи більше половини і до місця призначення слухняно транспортувався вже просто під столиком». Як з’ясувалося пізніше, киянка їхала до білокам’яної виконувати господарську роботу в московському особняку за 350 доларів у місяць. У Москві працює і її чоловік, щоправда, в іншому місці. А діти залишились вдома.


Вже через кілька годин, коли потяг прибув до столиці Росії, ця ж жіночка вигукнула: «Здравствуй, Москва-красавица!»


До речі, її сусідку-москвичку можна би було сприймати як поодинокий випадок, однак за 5 днів у російській столиці довелося ще не раз стати свідком відвертого хамства і тотального самодурства, розповіла Ганна. «От що би ви сказали на таку відповідь: «Да-арагуша, я вам не справочное бюро» або з порогу у продуктовому магазині: «Милочка, па-акупать будем или сма-атреть пришла?».


Москва-красавіца Ганнусі видалася брудним сірим містом, в якому звідусіль попереджають про небезпеку терористичних актів: і з гучномовців у метро, із оголошень, що висять на кожному стовпі і шматку стіни. Також одразу впала в око хмара людей у формі на вулицях. «У прямому розумінні – поліцейська держава!, – зізналася моя співрозмовниця. – Що не кажіть, у нас стільки міліції на вулицях не побачиш. Одного разу, було холодно і я накрила голову капюшоном, то наряд аж заглядав мені під нього, хто ж там іде такий накритий».


Не можна ходити по Москві і без паспорта. Навіть така дрібниця, як обмін 10 доларів на рублі, вимагає прискіпливого вивчення касиром паспорта клієнта, його ксерокопіювання, кількох підписів на касових папірцях.


Враження української аспірантки поповнилися і спілкуванням з викладачами МГУ, московською елітою. «Не дивно, що охоронці такої думки про Україну, але ж освічені люди!? Кілька викладачів цього закладу в розмові заявили, що в Україні мало не повоєнна розруха», – каже Ганна.


На самій конференції її також очікував сюрприз. Виявилося, що на своїй секції – міжнародна журналістика – вона єдина з України, та ще й наймолодша доповідачка. І одразу шпильки, мовляв, що, ваші колеги не мають грошей, аби приїхати?


З виступів було відчутно, як вони ностальгують за Радянським Союзом, каже Ганна. Зокрема, коли посилалися на досвід попередніх, ще радянських часів. Це супроводжувалося фразою: «во врємєна вєликой Россіі» і зал відповідав дружнім зітханням».


«Оголосили, що я з України, – тема «В’ячеслав Чорновіл», – розповіла Ганна. – Перше питання: як ви поясните дії сина Чорновола. Я сказала, що то питання до нього, то його вибір, і розповіла як у нас це коментують. Вони дивувалися, бо знають, ким був В’ячеслав Чорновіл. Узагалі їх лякає слово «рух». Коли я розповідала про Чорновола, як лідера Руху, по залу пройшов гомін. Зрозуміло, що Рух їм несимпатичний абсолютно.


Далі росіян дуже цікавила ситуація зі ЗМІ в Україні. Спитали з таким «благоговєнієм», чи має Україна доступ до російських телеканалів, зокрема до першого російського. Відповіла, що звичайно, маємо, але якщо тема вже зайшла за російське телебачення, то мушу сказати, що деякі події російські канали подають дуже упереджено, зокрема, ті ж репортажі під час помаранчевої революції. Те, як висвітлювали російські канали перебіг акцій протесту, дуже вибірково, іноді зовсім неправдиво, перекручено. Показували бійки, п’янки і таке інше. На мої слова викладачки старшого покоління дуже обурились, як це критикують перший російський канал. Мовляв, всі розуміють, що він деколи дає заангажовану інформацію, але ж це – еталон журналістської роботи! Тут у залі встає викладач Воронезького університету і каже: «Вы там у себя на Украине передайте, что Воронеж не верит каналу властей и когда он обплевывал Ющенко, это вызывало только еще большую симпатию к нему, и вообще скажите, что мы не верим нашим каналам!».


Старші викладачки дивилися на нього такими очима, ніби хотіли роздерти, – каже Ганна. – Я їм також навела приклад статті російського журналіста у журналі «Кореспондент», де автор пише, що українцям слід цінувати ту свободу, яку вони мають, бо Росії до неї ще далеко».


Про Путіна нєльзя


До слова, про свободу. Одна професорка МГУ на конференції розповіла про дослідження образу Росії, яке було проведено на підставі публікацій в європейських ЗМІ. Зі слів доповідачки, повальна більшість матеріалів дуже негативно висвітлює Росію в усіх сферах. Викладачка пообіцяла, що воно обов’язково буде опубліковано, але, на жаль, не в тій частині, де йдеться про Путіна. «Я запитала у колеги, з якою сиділа поруч, чому, у неї можуть виникнути проблеми? «Та що ви, які проблеми, до цього просто не дійде. Цього просто ніхто, навіть сама авторка, не опублікує. Це самоцензура», – відповіла професор Московського держуніверситету.


І все ж таки у Ганни склалося враження, що науковці, з якими вдалося поспілкуватись, не мають особливої любові до Путіна, однак і не мають особливого бажання про це говорити. Вину покладають на російських багатіїв, які своєю поведінкою на заході, зокрема на курортах, псують імідж Росії, а на президента трохи ображаються, що в результаті на увесь російський народ така погана репутація падає.


Я дуже рада, що живу у 50-кілометровій зоні від ЄС


«Про московський менталітет ходять напівлегенди і анекдоти. Звичайно, побутує багато упереджень, які неправдиві у відношенні до більшості мешканців російської столиці. І усвідомлюю, що за 5 днів неможливо зрозуміти справжню душу москвича. І погоджуюся з колегою із МГУ, що «все это игры политиков»…


Однак, якби там не було, а мене особисто дуже радує віддаленість власного місця проживання далеко на захід від Москви, як і його розташування у 50-кілометровій зоні від ЄС», – резюмувала ужгородська викладачка свою розповідь.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати