Душа закарпатської Іршавщини без макіяжу

А з цим є певні проблеми.

Як зазначає відомий фольклорист Іван Хланта, майже до кінця ХХ століття “в селах Іршавщини побутували вечорниці, здійснювалися весільні обряди, дотримувалися інших народних звичаїв, традицій — неписаних сільських конституцій, кодексів честі, практично знівельованих тепер соціальних інститутів життя сільської громади”.
Один із старожилів села Приборжавське — нова назва Заднього — Іван Васильович Сабадош, 1926 року народження, згадує:

— Співи були щодня в полі. Молодь, що пасла худобу, співала вдень, а особливо ввечері як гнали худобу додому. Один перед одним змагались у красі співу. Та ще й хлопці в унісон пищали на вербових пищалках. Жили дуже бідно, у мокрих постолах ходили цілий день. Але молодь не нудьгувала. Не пропадала ні на мить якась постійна веселість.

У повоєнні роки остання почала поволі зникати, зі сміхом стало сутужно. На місце природних пісень прийшли надумані, сценічні. Головне ж було славити компартію та соціалістичну дійсність. Ця штучність убила інтерес до народної пісні. Паралельно нищилася українська культура, храми, історичні пам’ятки. З початком незалежності цей несмак не зник автоматично. З ним ще довго потрібно боротися. Але давні культурні традиції дають сподівання на перемогу світла в цьому питанні.

На Іршавщині живе найбільша боржавська та незначна марамороська група закарпатців-долинян. До останньої входять села Довге, Приборжавське, Бронька, Суха, Кушниця, Лисичево та два села Свалявщини — Керецьки й Березники. Район прославив Закарпаття в усіх сферах суспільного життя, мистецтві, культурі, літературі. Скажімо, в селі Дешковиця народився вчений, філолог і етнограф Андрій Дешко (1816-1874), котрий емігрував у Росію і там розгорнув свою активну діяльність. У Довгому ще й нині пам’ятають відомого представника культури, письменника, церковного діяча Василя Довговича (1783-1849), який тут проживав у 1811-1824 роках. У 1831 році він став член-кореспондентом Угорської академії наук і першим серед титулованих осіб закарпатського походження в Австро-Угорській монархії.

Феодосій Злоцький, Федір Потушняк, Юрій Станинець, Юрій Мейгеш, Юрій Балега, Іван Іваньо, Петро Мартин, Василь Фенич — лише маленький перелік відомих імен Іршавщини. Мало хто знає, що з 1919-го по 1939 рік у Довгому проживала дочка Івана Франка — Ганна Франко і її чоловік-лікар Петро Ключко.

КОЛИШНІЙ ЦЕНТР ОКРУГУ

За часів Австро-Угорщини селище Довге було центром округу, бо розташовувалося на перетині шляхів зі Сваляви на Хуст, а також зі Сваляви на Берегово. Там теж розміщався і Довжанський деканат греко-католицької єпархії. В Довгому є пам’ятка оборонної архітектури — будівля палацу графів Телекі, де раніше розміщалася паперова фабрика. Історія Довгого пов’язана з історією та національно-визвольними змаганнями угорського народу. Під селищем відбулася битва куруців. Тому лишився і пам’ятний знак загиблим у цій битві. Новий райцентр Іршава виник дещо пізніше — на початку ХХ століття при чехах.
— Тож, — вважає голова Закарпатського осередку Спілки дизайнерів України, недавній делегат чергового з’їзду Спілки дизайнерів України в Києві, де оголосили 2007 рік Роком дизайну в Україні Василь Гецко, — до шістдесятих років двадцятого століття великої різниці в розвитку Довгого та Іршави не було. Іршава, як райцентр, архітектурою і якимось громадськими спорудами не відзначалася. Були видатні вихідці з Довгого на всеукраїнській арені (приміром, академік Василь Німчук), були помітні люди і в Іршаві. А зовнішній вигляд цих людських поселень загалом можна назвати сірим.

КЕРІВНИЦТВО РАЙОНУ МАЛО БИ ЗВЕРНУТИ УВАГУ НА ЗАБУДОВУ

Архітектор В.Гецко резонно зауважує, що вболівання за позитивний імідж Іршави, архітектурну якість нових та реконструйованих споруд у райцентрі вимагає від районного керівництва уваги до його забудови.
— Зробімо невеликий екскурс і порівняння планувальної композиції центру міста Іршава з іншими райцентрами області, — говорить він. — З яким райцентром можна порівняти Іршаву? За плануванням центру, коли має місце те, що ріка ділить місто з півночі на південь, з містами Ужгород, Мукачево, Рахів. Центр Іршави почав динамічно забудовуватися дише в кінці 60-х років минулого століття завдяки керівникам Іршави, котрі брали під особистий контроль його забудову. Тому маємо нині красивий центр Іршави. І хоча за масштабами новий центр, скажімо, Великого Березного, — більший, а центр Виноградова чи Берегова багатий своєю багатовіковою історією, — все ж центр Іршави завдяки річці і парку більш живописний. Однак за останнє десятиріччя дався взнаки упущений контроль районної, міської та обласної влади за забудовою Іршави. В цілому дуже вдалою є планувальна композиція центру міста: на березі річки Іршавка розміщений громадський центр, парк, Святоільїнська церква, школа, набережна. Проте за роки попередньої влади, за радянських часів, керівники району Червінський, Галас та інші приділяли увагу формуванню центру Іршави. А тепер складається враження, що за часів незалежної України міська влада абсолютно відсторонилася від цих питань.

Закарпатською філією ДПІ “Закарпатдіпромісто” в кінці 80-х років був розроблений проект реконструкції центру Іршави з включенням правого берега річки Іршавка в центрі біля мосту навпроти банку.

В процесі цієї реконструкції центру передбачалося знести стару глиняну забудову, на її місці побудувати п’ятиповерхівки, щоб сповна завершити передмостову площу. Результатом цих розробок стало будівництво 5-поверхового будинку з круглими балконами з розміщенням на першому поверсі служби зайнятості населення (Набережна, 1В). Але потім навіщось помилково дозволили триповерхову прибудову до цієї будівлі для розширення центру зайнятості. Якби цей проект виставили на містобудівельну раду і проектна організація (ДПІ “Закарпатдіпромісто”) не робила його поспіхом — то помилка не була б допущена.

На жаль, народні кошти витратили, а результат для Іршави — негативний. Не було реалізовано ідеї реконструкції та завершення кута біля мосту, а ще більш не професійно вона була загублена законсервованим будівництвом бутика “Елегант” по вулиці Шевченка, 25 на червоних лініях безликого магазину.

ЩО НЕ ВИСТАЧАЄ, ЩОБ ДОВГЕ РОЗВИВАЛОСЬ ЯК ЦЕНТР ТУРИЗМУ, А ІРШАВА БУЛА СИМПАТИЧНИМ РАЙЦЕНТРОМ?

Довге славилося не лише відомим в області і за межами України ансамблем пісні і танцю “Боржава” під керівництвом Михайла Машкіна та футбольною командою, які спонсорував Довжанський лісокомбінат, а й своїм соціальним будівництвом. Десь у 70-х роках центр Довгого почав потужно забудовуватися типовими спорудами: з’явилися двоповерховий готельний комплекс та будинок побуту, добудова до школи. Ці будівлі зосередилися в центрі Довгого. В той же час для туристів і гостей Довгого образ селища створювала його історична частина з православними, римо-католицькою та греко-католицькою церковними спорудами. Цілий парад церков у селищі — чотири церкви на віддалі приблизно ста метрів одна від одної. Біля них містився пам’ятник оборонного значення — палац графа Телекі, де зараз розміщається тубдиспансер. І хоча річка оминає центр Довгого, однак селище має, завдяки своїм історичним спорудам, певний шарм і своєрідність. Шкода лише, що на центральній площі розміщені відразу три пам’ятники — воїнам-визволителям, куруцам, а між ними ще й Богородиці. Складається враження, що там архітектори нічого не підказували, а все кулуарно вирішили в селищній раді. Але, попри це, пам’ятник куруцам цілком заслуговує окремого місця і фону. Пам’ятник радянським воїнам може стояти на тлі сучасних будівель у стилі конструктивізму 70-80-х років, а фоном для Богородиці найперше послужила би одна з чотирьох церков. При здоровому архітектурному глузді, одну з цих церков можна було би розмістити на розі вулиці, і ми б отримали цікавий своєрідний образ Довгого, а не дві невеликі площі, які формуються торговельними комплексами, а з північного боку чотирма культовими спорудами. Але переробити створене вже неможливо. Тому постає питання, як ліпше вчинити з тим, що маємо наразі.

Лідер дизайнерів краю Василь Гецко на це сповіщає:

— Важко перенести церкву, але перенести пам’ятник чи скульптурне зображення Богородиці можна. Час і згадати про графський палац Телекі, споруда якого розвалюється на очах, особливо в частинах даху і фасаду, хоча там і діє тубдиспансер. До речі, між старою православною церквою та цим палацом росте віковічна липа — пам’ятка природи. Для повноцінного розв’язання питань поліпшення дизайну середовища історичного центру селища Довге бажано розробити проект детального планування його центральної історичної частини. На жаль, таку розкіш навіть райцентри не можуть собі дозволити, бо це вимагає наявності певних коштів у бюджеті селищної ради, які важко знайти.

А ДЕ Ж ВИХІД ?

— Тут доречна, — говорить Василь Іванович Гецко, — підказка селищній раді Довгого щодо тих, хто зробив би таку роботу безплатно. Думаю, варто звернутися до Львівського архітектурного інституту Національного університету “Львівська політехніка”, де навчаються і закарпатські студенти — майбутні архітектори. Можна порекомендувати їм для дипломного проекту тему: “Регенерація та поліпшення дизайну середовища історичного центру селища Довге”. Цією пропозицією я не відкриваю нічого нового для університету, бо вже… відкрив раніше. Темою одного з дипломних проектів у цьому вузі на наступний рік уже є робота над проектом регенерації історичного центру Лисичева та реставрації кузні “Гамора”, яку я порекомендував викладачам і студентам кафедри реставрації міських і сільських споруд архітектурного інституту. На часі й доопрацювання зовнішнього вигляду Іршави.

ІРШАВА — НЕ ВАННА ІРЖАВА!

Якщо керівництво Іршави та району дійсно, а не на словах вболіває за красу свого регіону — то воно повинно взяти під особистий контроль забудову кожної споруди центру міста та основних його площ, в тому числі й Вокзальної. Необхідно розробити проект ринку в Іршаві, аналогічно до ринку в центрі Берегова. Щодо нового будівництва Святоільїнської церкви в Іршаві, незважаючи на те, що розміщена вона в ідеальному місці на набережній і є третьою за місткістю після Ужгородського Кафедрального собору та Мукачівської церкви, — проект її слабий, недопрацьований. Зважаючи на те, що церква розміщена на рівному рельєфі, в глибині кварталу біля річки — автори проекту прив’язки церкви не звернули уваги на те, що, на думку В.Гецка, варто би було піднести вище головну башту. Бо існуючий купол цієї церкви майже не проглядається з далеких перспектив. А жаль… Варто в цьому сенсі попросити допомоги в іршавських архітекторів, щоб вони доопрацювали церковні фасади та вирішили з паспортом кольорового вирішення фасадів. Адже нові громадські споруди, якими виступають у наш час храми, повинні бути не лише домінантами, які формують міське середовище, але й просто прикрашати населений пункт. До речі, зараз швидкими темпами на набережній у центрі Іршави будується греко-католицький храм, який має виправити попередні прорахунки зодчих — його башти таки виступлять домінантами, хоч, з погляду голови обласного осередку українських дизайнерів, посадка храму на місці старої школи затиснена з одного боку торговельним комплексом, через що будуть проглядатися тільки два фасади — східний і західний.

ДЕ Ж СОНЦЕ ЩАСЛИВОЇ КРАСИ?

— В чому ж ви вбачаєте поліпшення середовища в історичних центрах Іршави та Довгого? Якими засобами його поліпшувати? — запитую у Василя Гецка.

— Вважаю, що робити це слід засобами дизайну. Бо, скажімо, центральна площа Іршави — досить велика, і важливу роль тут має відігравати не лише озеленення, замощення бруківки, колір фасадів, огорожі, а й загальний дизайн. Саме засобами дизайну і архітектури ми можемо надати Довгому й Іршаві привабливого сучасного вигляду.

…При цьому й багатостраждальна Дешковицька церква згадалася, яку намагалися примоцувати з флангу обласної адміністрації. ЇЇ місце — не там. Розмістити би її на сонячному бережку біля Ужгородського національного. На тлі індивідуальної забудови біля амфітеатру церкву з Дешковиці буде видно, як і Шелестівську дерев’яну споруду біля замку, а Ужгороду додасться немалий колоритний штрих.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати