На Закарпатті живуть люди, байдужі до годинників

Закарпатський екватор

Чотири години зі Львова до Сваляви, прегарного курортного містечка. У Мукачевому цвіту й зелені більше, а Берегове, що за 20 км від Мукачевого, на рівнині... Безліч червоних тюльпанів. Біле, червоне й зелене – колір угорського прапора. І саме в цей час Берегове найпрекрасніше. Влітку, розповідають берегівці, тут нестерпно. Спека – 40 градусів. Земля висихає, трава жовтіє, нічим дихати. У такому кліматі найкраще визріває виноград. Тому й берегівські вина найбільше цінуються на Закарпатті. А гарячі джерела зігрівають цю благословенну землю. Не потрібно гектарів картоплі чи капусти. Маленький виноградник – і ти багатий. Не грошима, а гостинністю. Там, де росте виноград, там люди гостинніші. А значить, кращі. Вірна прикмета.

На кордоні

Давно хотіла побачити дивовижне місто Берегове, за 6 км від угорського кордону, де назви вулиць дублюються угорською мовою, а може, навпаки – українською. Важко сказати, бо Берегове начебто знаходиться в Україні, але мешкають тут здебільшого угорці – 48 відсотків, і 39 відсотків українців. Що цікаво, порівняно з 1981 роком – 85 відсотків угорців і 10 українців. Здавалося б, за такої тенденції місто Берегове мало б українізуватись, однак тут можна жити, так і не вивчивши української мови. Усе залежить від того, чи хочеш ти залишатися в Україні, чи переїхати до Угорщини. Тут люди мають вибір: жити в Україні, такій нестабільній державі, або в Євросоюзі. І вони живуть на межі двох світів: слов’янського і неслов’янського, що змушує їх бути толерантними в національному питанні, не піддаватись на провокації. Принаймні, зараз. Діти, які навчаються в угорських школах та Берегівській угорській гімназії, мають преференції від влади Угорщини. Натомість українські діти або діти угорців, що мають намір залишатися в Україні, таких преференцій не мають. Як розповіла директор Української гімназії, деякі учні доїжджають за 30 км кожного ранку. Мене запросили у випускний клас разом з письменницею Іриною Мадригою, і ми були вражені, як діти підготувались до цієї зустрічі: як легко й невимушено задавали питання, як вишукували про нас відомості в Інтернеті. Рівень освіти в гімназії, де навчаються в основному діти з сіл, високий. Минулого року всі випускники пройшли незалежне тестування й вступили до вищих навчальних закладів. На день народження Шевченка діти приходять до стіни будинку, де висить керамічний барельєф талановитого скульптора Анни Горват, і декламують вірші Шевченка. Це одна з українських традицій. На свята тут співають поряд з українським гімном угорський, що є явищем унікальним навіть для самого Закарпаття.

Мені не хотілося б це коментувати. Це справа фахівців – істориків та соціологів, у кожному разі – не політиків. У Берегова – особливий статус. Делікатна підтримка угорської держави місцевого населення не має нічого спільного з роздмухуванням національної ворожнечі, як ми це маємо в інших межових зонах України: в Криму та на сході. Міська газета тут виходить двома мовами.

Тисячолітній Берегсас

Тисячу років тому пастух на ім’я Сас вирив на тому місці, де билися двоє баранів, глечик з золотими монетами і побудував каплицю, довкола якої постало місто. За тисячу років тут діялося багато чого: війни, пожежі, моровиці, усе, як завжди, бо тисячу років кожне місто здобуває собі поважну історію. Так от, місце, де було вирито скарб, відоме. На його місці стоїть римо-католицький собор, початки його відносяться до ХІ ст., але справжнім його засновником слід вважати герцога Ламперта (ХІІІ ст.). Раніше місто так і називалось – Лампертаза. Ця споруда наскільки висока, настільки ж легка. А на вежі два годинники – один механічний, інший – сонячний. Так, годинники тут є, але кожен берегівець ніби живе власним часом. Нема суєти, нема поспіху. Справжній господар землі повинен жити за сонцем.

Є у Берегові цікава світська споруда – графський двір XVII ст. трансільванської родини Бетленів, де знаходиться нині краєзнавчий музей, з конюшнями, флігелями та різними прибудовами і терасою, що відкрита до сходу сонця. А загалом місто наповнене сецесійними будинками, з яких найвідоміше колишнє офіцерське казино. А нині кафе "Золота пава", навпроти якого у скверику пам’ятник Шандору Петефі, далекий від радянської гігантоманії. Такий же пам’ятник хрестителю Угорщини Св. Іштвану. Для маленького містечка тут дуже багато пам’ятників, а меморіальними таблицями будинки просто всіяні. Усі вони ніби говорять: то було і є угорське місто. Не кричать, а нагадуть, що місто може зберегти своє національне обличчя, не відштовхуючи інші нації, шануючи їхні права на самоідентифікацію та духовні здобутки. Певна річ, всередині берегівської громади нуртують пристрасті, але вони ніколи не доходять до конфліктів, до взаємної ненависті, які, як правило, роздмухують політики. Коли всю Україну роздирають суперечності, Закарпаття живе своїм окремішнім життям, заглиблене у власні регіональні проблеми. Українофобам особливо рекомендую сюди приїхати, щоб побачити на власні очі, як на рівні окремого регіону вирішуються питання мови й духовної спадщини різних народів. Тут немає самогубців - націоналістів чи шовіністів, а є патріоти свого краю. Можна кричати про титульну націю, а можна пригортати до свого серця усі людності, і від цієї любові країна дужчає і розквітає.

Теги: годинник, час, закарпатці

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати