Микулинецький цвинтар. Глухе відлюдне місце. У посадці, подалі від людських очей, заховані кілька саморобних, накритих клейонкою, палаток. Підходжу ближче. Біля хижок валяються відра, каструлі, на траві залишки від вогнища. Злякано визирає і ховається маленький собачка. Самі халабуди порожні, дощі розігнали представників мандрівної національності по місцях "зимування".
На дорозі неподалік табору зустрічаю двох хлопців, які тягнуть іржавий метал. За кілька хвилин розмови дізнаюсь, що за національністю вони угорці – мадяри, але мають українські паспорти. Приїхали із Закарпаття, з села Руська Кучава, з-під Мукачева. Розповідають, що до Тернополя "завітали" в пошуках роботи. Тут просять милостиню, інколи підробляють на випадкових заробітках, шукають метал. Крадіжками не займаються, бо можна потрапити до в’язниці. Табір часто перевіряють правоохоронці. Про виділення землі міською радою мешканці містечка чують вперше.
Зі слів молодих ромалів можна зрозуміти, що стоянка "діє" переважно влітку. Живуть тут не більше кількох сімей. До певного клану чи роду не належать, але у переважній більшості є родичами. Самі хлопці у Тернополі вперше, до цього були у Вінниці. Через погану погоду більшість членів табору повернулися назад, на Закарпаття. Парубки теж не проти поїхати додому, але не мають грошей на квитки.
За словами начальника центру зв’язків з громадськістю обласної міліції Сергія Шворнікова, міліції про табір поблизу Микулинецького цвинтаря відомо. Його мешканців документують і перевіряють. До Тернополя цигани приїжджають, кочуючи по сусідніх областях. На криміногенну ситуацію не впливають, якщо і скоюють, то переважно дрібні правопорушення.
За словами заступника головного санітарного лікаря Тернополя Анатолія Поліщука, у випадку, якщо мешканці табору перебувають у Тернополі тимчасово, перевіряти їх міська СЕС не зобов’язана.