Закарпатські коронації та євроформати. Через Ужгород, Мукачеве, Іршаву.

 Йому вдається чимало – йогою займатися, викладати в Ужгородському університеті, фільми знімати про свої численні подорожі, видавати збірки літературознавчих статей, складати антології закарпатських письменників (почалося свого часу із "Джинсового покоління"), а тепер Рошко ще й узявся  писати романи. З його "Потойбічною суперницею" в університетській аудиторії стояли у черзі студентки – щоб викладач автограф залишив... А Михайло вже готує новий сюрприз: пише любовний роман…

Студенти факультету романо-германської філології дивують нас потужним інтересом до сучасної української літератури, до конкурсів "Коронація слова" та "Євроформат". Ми з Андрієм не встигаємо розгорнути усі записки – перед нами на столі все росте й росте купа складених папірців, і час вже закінчувати, бо незабаром починається зустріч з іншими студентами – українськими філологами…

Андрій розповідає про своє нове дітище – сформовану ним антологію закарпатської прози "Записки емігранта", яка щойно вийшла у серії "Євроформат". Автор європейських бестселерів в останні роки усе відчутніше демонструє своє вміння як організатора конкурсів, упорядника антологій, людини, яка підтримує таланти. У закарпатську збірку потрапило 10 прозових творів різних авторів – від молодих, як Ірися Ликович,  - до знаних письменників, таких як Дмитро Кешеля. Андрій Курков сам відібрав цю десятку із великої кількості творів, яку йому надіслав Михайло Рошко. Назву видання "Щоденник біженця" взято за назвою повісті одного з авторів - Тараса Ващука.

Сергій Федака примудряється бути і з нами і не з нами одночасно. Щойно був тут – і от вже бачу його спину. Спішить прийняти заліки у студентів. Не встигли озирнутись – він знову  поруч, але починається зустріч – його знову нема. Натомість під  кінець розмови з’являється у проході зі своїм фірмовим професорським портфелем… Він щойно видав історико-пригодницький роман "Валет Валентина Другета", читає на зустрічах уривки, зриваючи бурхливі оплески. Дарує мені збірку своїх новел "Яблуко від Єви", підписуючи "Авторці "Пів’яблука від автора цілого". Він – один з авторів "Щоденника біженця".   

Якщо читач й надалі так активно підтримуватиме цю збірку, як під час наших зустрічей в Ужгородському університеті, доведеться видавцям поспішати із другим накладом (перший склав 300 примірників). Це, власне, одне з найсильніших вражень від Закарпаття: тут дієво підтримують своє. Хоча й "чужого" не цураються, охоче розкуповуючи книжки гостей. "Яблука" закінчилися! - говорить Андрій, телефонуючи у видавництво "Нора-Друк", - надсилайте ще ящик!".  

 Ввечері перед сном читаю у своєму готельному номері федаківський "Ужгород крізь віки" і шкодую, що не прихопила із собою куплену у Львові  книжку дорожніх нотаток про Закарпаття Олександра Гавроша - "Точка перетину". Мала б повну картину… Сашко приходить на зустріч у прес-клуб і згодом ми зустрічаємось під час "вечері на траві" - на галявині за вілою ужгородської художниці Наталії Сіми. Вона зустрічає нас живописним столом-картиною, просто серед розсипів квітучих тюльпанів. 

Згодом, вже у Мукачеві, у театрі, побачимо Мирослава Дочинця. У мукачівського письменника зараз – особливо успішний період. Щойно у київському видавництві "Ярославів вал" вийшов його роман "Лис у винограднику", на підході ще дві книжки, а Мирослав вже працює над новим романом.  

Наступна зупинка – в Іршаві. Нас зустрічає письменник, начальник відділу культури та туризму іршавської райадміністрації Василь Кузан. Йому вдається поєднувати дві протилежні форми самовиявлення – чиновництво та поезію із прозою. На зворотньому шляху, у потязі, читатиму його збірку "Книжка як жінка"… 

У  закарпатських письменників живі стосунки – дружні, з підколками, жартами, спільними спогадами. Вони відчувають себе спільнотою. На зустріч в Іршаві приходить поет та дитячий письменник Іван Шмулига, вчитель малювання Приборжавської школи, показує свою книжку, ілюстрації до якої зробила його маленька онука. 

До нас приєднується художник Василь Ловска. По дорозі розважає оповідками. Мовляв, на Іршавчині у кожного господаря в у погребі - по 500-700 літрів вина. А у тих, хто працює на землі, біля винограду – навіть й по тисячі і більше. Жартує? – Ні, правду каже, - підтверджує журналіст та письменник Тарас Ващук. Тарас і у дорозі не забуває, що він журналіст: користуючись нагодою, бере інтерв’ю у Андрія Куркова.

Закінчується подорож у заповіднику "Зачарована долина" в Іршавському районі. Господар бази відпочинку Мирослав Папп перший бере до рук гітару. Хлопці співають, сидячи за столом після екзотичних купань у чанах з кремнієвою водою. Передають один другому гітару. Андрій, виявляється, знає слова повстанської пісні. Не обходиться й без його фірмової висоцьківської "Баньки"…

"Хто слідкує за часом?" – перекидаю я на чоловіків свої проблеми. "Я…" – меланхолійно озивається Федака, не піднімаючи голови. І раптом, черед декілька хвилин, енергійно виголошує: "Час їхати! Встали!" 

Ми встигаємо до поїзда, який прямує із Ужгорода черед Мукачеве на Львів. Але без прощальної кави у вокзальному буфеті не обходиться. "Скільки з нас?" - запитує Курков, і почувши: "Три гривні за горнятко", розкриває гаманець зі словами: "При комунізмі живете…".

Теги: Рошко, Курков, євроформат

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати