На Міжгірщині відбулася практична конференція "Збережемо пам'ять про подвиг"

Розпочав роботу конференції заступник голови  РДА Микола Тимощук, який подякував освітянам за пророблену роботу до відзначення 65 роковин Великої Перемоги, попросив вшанувати хвилиною мовчання полеглих у боях за визволення і покласти корзини квітів до підніжжя пам’ятника воїнам-визволителям у райцентрі від райдержадміністрації та районної ради, відділу освіти РДА та освітніх закладів району. Голова районної ради Іван Ярема у вітальному слові відзначив важливу участь у підготовці до 9 травня обласної державної адміністрації, райдержадміністрації та райради, уряду в цілому.

— Приємно, — говорив Іван Васильович, — що у заходах, приурочених Дню Великої Перемоги, що виходять на фінішну пряму, активну участь взяли освітяни, учнівська молодь. Творчі роботи школярів про подвиги земляків у боях Великої Вітчизняної війни, їх участь у розбудові рідного краю в післявоєнний період та в патріотичному вихованні підростаючого покоління  друкувалися на сторінках районної газети “Верховина” і візьмуть участь у напередодні оголошеному конкурсі на кращу роботу. На конкретних прикладах автори розповідають про героїзм земляків на фронті і в тилу і цим самим доносять жалобу втрат і радість Перемоги до підростаючого покоління.

Іван Васильович порівняв вшанування пам’яті полеглих земляків із даниною пам’яті близьким, які відійшли у Вічність, згадавши статтю із часопису “Чому ми відвідуємо могили батьків?”. В особі С. П. Тільняка він привітав ветеранів війни Міжгірщини з наступаючим святом, побажав здоров’я,  щасливого довголіття  і, як символ вдячності, вручив Степану Петровичу букет запашних троянд.

До болю зворушливо, але впевнено, посилаючись на конкретні цифри і факти, говорив один із чотирьох живих ветеранів війни з Міжгір’я С.П. Тільняк. У пам’яті фронтовика, лацкани піджака якого прикрасили ордени та медалі, оживали події з першого дня війни, його участь у боях у складі І Чехословацького армійського корпусу під командуванням Людвік Свободи, про те, що після визволення Закарпаття сотні земляків йшли добровольцями в лави Червоної армії, своїм життям здобували перемогу над ненависним фашизмом.

З докладним виступом, аналізуючи події періоду Великої Вітчизняної війни, виступив методист РМК відділу освіти РДА Михайло Кіс, який сказав, що через лічені дні ми святкуватимемо 65 річницю Великої Перемоги, до якої наша Батьківщина підходить вільною, незалежною, демократичною державою. І одним із основних чинників цього є, звичайно, Перемога у війні з нацизмом і фашизмом, яку кували мільйони людей. Багато з них загинули на фронтах, скаліченими повернулися додому. Віддати їм данину поваги, вклонитися тим, хто зламав хребет фашизму, привітати тих, хто залишився у живих і відповісти на запитання — “Чому війна 1941-1945 рр. була Вітчизняною?” — мета учасників конференції.

— У липні 1942 року, — продовжив виступаючий, — німецькі війська захопили майже всю Україну. Багато її жителів, особливо Заходу, думали, що Німеччина стане визволителем. У захопленому фашистами Львові група ОУН проголосила Акт відновлення Української держави. У відповідь вороги вдалися до репресій, ідейних натхненників С.Бандеру та Я. Стецька арештували. Гітлерівська верхівка не бажала бачити Україну вільною державою. Еріх Кох, якого Гітлер призначив рейхскомісаром України, цинічно заявив: “Я прибув сюди не для того, щоб роздавати благословення, а щоб допомагати фюреру. Населення мусить працювати і ще раз працювати. Ми прибули для того, щоб створити передумови для перемоги, ми є панівний народ, біологічно в тисячу разів цінніший від місцевого населення”. Ще відвертіше про українців висловився рейхсляйтер генерал-губернаторства України Хорет Франк, сказавши: “Після нашої перемоги я відправлю українців на фарш”.

Особливістю німецького “нового порядку” став тотальний терор. Нацисти знищили мільйони мирних жителів, створивши 180 концтаборів смерті, 50 гетто. Тільки в Бабиному Яру розстріляли 150 тис. чоловік, у Дробицькому Яру на Харківщині — 30 тис., у Доманівці й Богданівці на Одещині — 50 тис. населення. Загалом на території України знищили понад 4,5 млн. чоловік. Нелюдство нацистів особливо відзначилося на прикладі політики “юденфрай” (чистий від євреїв), у результаті якої єврейська громада на Україні втратила понад 1,8 млн. осіб. У 1944 році відбулася масова депортація і фізичне знищення євреїв, які жили на Закарпатті. Лише з мого рідного села Репинне було депортовано 252 чоловіки, серед яких 10-річна Юда Злата, 12-річний Юда Шаламон, 14-річна Файга Фікслер та багато інших ні в чому не винних неповнолітніх дітей.

Україну масово грабували. До березня 1943 року фашисти вивезли 5950 тис. т зерна, 1372 тис. т картоплі, 2120 тис. голів худоби, 49 тис. т масла, 220 тис. т цукру, 400 тис. голів свиней. Відправляли навіть український чорнозем, грабували культурні цінності. 2,5 мільйона молодих українців фашисти вивезли на рабську працю в Німеччину. Все це свідчило про те, що з часом Україна і її народ мають бути знищені. І саме в тому, що цього не сталося, полягає велич Перемоги. Народ України, інше населення Радянського Союзу не змирилися з окупацією. У травні 1942 року було створено Український штаб партизанського руху, який очолив Тимофій Строкач. А вже до середини наступного року на нашій території діяли 46 великих партизанських з’єднань, майже 2 тис. загонів і диверсійних груп чисельністю понад 100 тис. осіб. Земля горіла під ногами окупантів.

Перемога під Сталінградом розпочала визвольний похід. У грудні 1942 року фашистів вигнали з першого українського села на Луганщині Півнівка, потім — Харкова. Одна з найбільших трагічних сторінок цієї війни — визволення Києва. “Східним валом” назвали фашисти укріплення на правому березі Дніпра і сподівалися тут зупинити наші війська. Однак 6 листопада 1943 року столицю Батьківщини було визволено. Влітку наступного року розпочався заключний етап визволення, а в жовтні в ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося визволення всієї території України. Та це не був кінець. Мільйони українців визволили Європу. Тисячі земляків-закарпатців влилися добровольцями в лави Червоної армії, Чехословацького корпусу генерала Людвіка Свободи. Тисячі полягли в битві за Дукельський перевал.

Після війни фронтовики, — констатував на закінчення Михайло Васильович, — повернулися в рідні краї. Вони піднімали освіту, медицину, будували нове життя. З кожним роком їх стає все менше і менше. Пам’ятаймо тих, хто причетний до визволення України, хто віддав своє життя за краще майбутнє, за нашу Батьківщину.

Про патріотичне виховання учнівської молоді на життєвих прикладах ветеранів-земляків, пошукову роботу освітянських колективів говорили у своїх виступах Тетяна Юрик — заступник директора Міжгірської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, Марія Вако — педагог-організатор В.Бистрянської ЗОШ І-ІІ ст., Віктор Могорита — вчитель історії Тюшківської ЗОШ І-ІІ ст., Іван Безега — заступник директора Пилипецької ЗОШ І-ІІІ ст., Віра Субота — вчитель історії Синевирської ЗОШ І-ІІІ ст. А Іван Болехан — вчитель історії Присліпської ЗОШ І-ІІ ст. порушив ще й проблему “дітей війни”, яка є надзвичайно актуальною не тільки з огляду на її науковий інтерес, а й у виховному процесі підростаючого покоління. Василь Глеба — заступник директора Колочавської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 запропонував створити фільм, у якому увіковічити спогади тих ветеранів, які ще залишилися серед нас та віддав належне за фінансову підтримку та ініціативу в дослідженні багатьох “білих плям” воєнної історії с. Колочава  депутату Верховної Ради, земляку Станіславу Аржевітіну. Авторський вірш ветерану війни С. П. Тільняку, а в його особі всім фронтовикам Міжгірщини прочитала міжгірська поетеса, керівник літературної студії “Любисток” Віра Фесенко. Від учнівської молоді слово мали  Ганна Кінаш — учениця 7 класу Міжгірської спеціалізованої ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Августина Волошина, президент учнівського парламенту та Михайло Перун — учень Торунської ЗОШ І-ІІІ ст., голова учнівської організації.

Подякував директорам навчальних закладів, педагогам та учням за зроблену роботу щодо відзначення 65-річчя Великої Перемоги заступник начальника відділу освіти РДА Іван Субота, порекомендував спільно з головами сільських рад визначити терміни святкування у всіх населених пунктах із залученням широких верств громадськості.

Учасники конференції прийняли звернення.

 ЗВЕРНЕННЯ

Ми, учасники районної конференції “Збережемо пам'ять про подвиг”, присвяченої славному ювілею — 65 річниці Великої Перемоги, звертаємось до учнівської молоді Міжгірщини, громадських і політичних організацій, до жителів району із  наступним:

“65 років наша Батьківщина живе в умовах миру. Ми маємо змогу творити, будувати плани на майбутнє, вчитись, мирно працювати, ростити дітей. Все це далось нелегко, коштувало мільйони людських життів. У Великій Вітчизняній війні взяли участь мільйони українців, мільйони загинули. Загинули за рідну землю, за нас з вами. Час невпинно пливе, відходять у вічність ветерани війни. Їх залишилось небагато. Небагато залишилось і сивих жінок — дружин, матерів, сестер солдатів, які не повернулися з фронту додому. В їх серцях живе всенародне горе про понад 20 мільйонів обірваних життів, всенародна слава подвигів на фронті і в тилу, вічна пам'ять про суворі випробовування, про безмежну мужність наших старших поколінь, які зламали хребет нацистам.

Ця пам'ять стукає у наші серця. Ця пам'ять вертається до нас і через нас у майбутнє. Не перерветься нитка пам'яті. Немає безіменних героїв! Немає героїв загиблих для людської пам'яті! Тому візьмемо участь у пошуково-дослідницькій роботі з увіковічення пам’яті загиблих героїв і жертв війни, знайдемо, дізнаємось і впишемо кожну невідому сторінку у всенародний літопис Великої Вітчизняної війни. Хай у кожній школі, у кожному класі, позашкільних навчальних закладах працюють пошуково-дослідницькі загони. Зробімо так, щоб у кожному селі, на кожній вулиці не було невідомих героїв. Кожен з ветеранів війни — герой. Запишемо його спогади, попросимо у нього документальні матеріали, предмети військового побуту і розмістимо їх у шкільному музеї. Вони повинні бути збережені для історії.

Пройдемо бойовими дорогами частин і підрозділів Червоної армії, складемо схеми, туристсько-краєзнавчі маршрути  по місцях боїв.

Обладнаємо у кожній школі, краєзнавчому музеї куточки бойової слави.

Візьмемо під свою опіку кожного ветерана, його сім'ю. Організуймо шефство волонтерів та волонтерських загонів над інвалідами, ветеранами війни і праці, солдатськими вдовами. Вони повинні стати нашими мудрими наставниками, нашими підопічними. Серед нас не  повинно бути  байдужих.

Візьмемо трудове шефство над пам'ятниками, братськими могилами, над всіма меморіальними знаками воїнської слави. Впорядкуємо могили ветеранів війни.

Проведімо у кожному навчальному закладі Уроки пам'яті за участі ветеранів.
Шановні друзі, пам'ятаймо: доля теперішніх і прийдешніх поколінь, велич рідної землі залежать від національної свідомості та громадянської зрілості кожного з нас.
Вічна слава тим, хто не повернувся з поля бою! Слава героям живим!  Хай живе мир!”.

Теги: конференція, Збережемо пам'ять про подвиг, ветерани

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати