Квітневий вітер Свободи. До 65-ї річниці визволення в'язнів нацистських концтаборів

В'язні нацизму покладають вінки до монументу воїнам-визволителям (Яків Флайшер справа)

Аж поступила нова команда і Якова разом з іншими підневільними переводять  тепер уже до Австрії, щоб помістити в нацистському концтаборі Маутхаузен. Дорога була  важкою і виснажливою, а відсутність їжі та води настільки  знесилили людей, що ті марили ними.

 – Там на новому місці був один полонений росіянин, на прізвище Земцев.,- згадує Яків Михайлович. - Здоровань такий собі. Коли я захотів досхочу напитися, бо помирав від спраги, він різко обірвав мене: "Нап’єшся води, то здохнеш. Ти давно не їв. Тобі не можна пити, терпи. Візьми намочи ганчірку і держи в роті ”. - Так і зробив, певно тому й живий.  Через кілька днів чергове шикування на плацу. І враз чуємо: "Комуністи, кравці, шевці, механіки… в одне місце". А всіх інших вишикували окремо.  Там на вході до апельплацу була вишка висотою метрів з п’ять і кулемет на ній  був. Боже, як почав він стріляти. Всіх перестріляв – і комуністів, і кравців, і зубних лікарів – усіх. Були там люди різних національностей та найбільше євреїв. Нам же наказали все прибрати, площу помити, щоб жодної краплі крові не залишилося. Про що думав у цей час він, Яків Флайшер, сирота з Кобилецької Поляни, якого ще з пелюшок передали до Мукачівського дитбудинку ? Чи про свого батька-вихователя  Менделя Якубовича, кравця з Копинівців, що взяв його на виховання  та не встиг  навчити кравецькому фаху ?  Чи про  шевця із Зняцева, до якого його віддали на навчання і від якого він через два місяці втік не стерпівши наруги, щоб  навчатися пізніше ковальської справи.  А може пригадав ті щасливі передноворічні вечори, коли їм сиротам приносили дарунки від самого Президента доктора Бенеша.

У такі трагічні часи перед людиною проходить все життя, і  Якову було також, що згадати. Заробивши трохи грошей ковальською справою він купляє на торговиці у Мукачеві за п’ять пенге двох коней. Тепер уже почав возити із Щасливого, де був великий лісопильний завод, на міську залізницю дошки та шпали. У кінці тижня отримував зарплату, яку спочатку віддавав господарю, а коли Менделя Якубовича взяли до угорського війська, став собі відкладати. Ще перед війною хотів за прикладом своїх товаришів втекти через Карпати до Радянського Союзу.

– Я говорю своєму товаришу Михайлу Плавайку, може я перейду туди?  - Ні. говорить. Не можна. Собака повинна звідти прийти з позначкою. А собака не прийшла. А потім собака прийшла  та позначки на ній не було.
 
Згадує Яків Михайлович про Юрія Шманька, який залучив його допомагати партизанам, відвозячи для них у Порошково їжу,  про муштру в левенте (підліткову напіввійськову організацію),  яку проходив під керівництвом Івана Туряниці, та втечу з угорської військової частини, що  була розташована у самому Будапешті.  Одного разу дісталося від жандармів за те, що співав разом з Юрком Касинцем, Петром та Василем Марюхничами   українських патріотичних пісень про батька Волошина у сільській  крамниці відомого на той час кооперативного товариства "Гондьо" ("Мурашка"). Через сутички з жандармами та підозрах у допомозі партизанам його заарештували у Порошкові і звідти, прикріпивши до  кінського сідла, пішого привели до Мукачева. Ні засовування пальців у дверну шпарину, ні іншими тортурами його не змусили зізнатися у зв’язках з партизанами. Та все ж  разом з військовополоненими його ще неповнолітнього у 1943 році відправили до Освенцима, а тепер він уже в Маутхаузені, на волосині від смерті.  Пам’ятає страту одного з активних керівників табірного руху опору, легендарного генерала Дмитра Карбишева, якого фашисти обливаючи крижаною водою з брандспойта перетворили на льодяну брилу. Та й звідси невдовзі його переведуть до концтабору Ебензеє, що був табором-філією Маутхаузена. Працювали у три зміни - бурили штольні. "Цей хлопець буде жити, бо він усе уміє",- скаже про нього в’язень із Бельгії і ці слова стали пророчими. І важку працю, і звірства наглядачів – все витримає в’язень № 68179, мешканець 7 бараку  Яків Михайлович Флайшер. І не тільки працюватиме, а разом з товаришами братиме участь у розправах над найбільш ненависними наглядачами-охоронцями та зрадниками. Ніч. Дві високі ялинки, верхівки яких зв”язані міцним шнуром, а до верхівок прив’язаний вниз головою капо (привілейований в’язень в концтаборах, актив таборів). Ще мить і шнур буде перерізано… Так вперше він став свідком страти зрадника.

1945-й приносив свободу не тільки окупованим народам, він дарував надію приреченим на смерть в’язням концтаборів. І перший подих свободи для них настав 27 січня 1945 року, коли Червона Армія визволила найбільший нацистський табір смерті Аушвіц (Освенцім). Власне до цього табору у травні 1944 року було відправлено 28 584 мешканців Мукачева, з яких повернулося не більше 2 тисяч чоловік. Визволення в’язнів фашистських концтаборів Бухенвальда (11 квітня), Заксенхаузена (22 квітня), Дахау (29 квітня) та Ревенсбрюка ( 30 квітня) перетворилося на квітневий вітер Свободи і близької Перемоги.

6 травня  1945 року американці звільнили Ебензеє. Серед тих, кому принесли вони волю був і наш земляк  Яків Флайшер.
 
Визволителі та визволені! Солдати Свободи! Вони врятували тих, хто вже втратив надію на спасіння, на життя. Їм живим та полеглим – наша шана та пам'ять.

Теги: нацистський, концтабір, євреї

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати