Розселилися в невеличкому напівдерев’яному готелі. Наступного дня всі поїхали оглядати навколишні замки й різні визначні пам’ятки. Вражень — ціла купа, сувенірів теж. Повертаються пізно ввечері, а їхній готель палає — чи щось таке. Адже скрізь усе дерев’яне, та ще й вкрите лаком... Звісно, істерика й смуток охопили всіх. На очах горіло все — особисті речі, гроші, документи й, найголовніше — танцювальні костюми. А розрядив обстановку несподівано маленький дев’ятирічний хлопчик, який уперше в житті поїхав так далеко від батьків і свого помешкання. Він на екскурсії купив десь величезну гетьманську булаву — сувенір. І ось раптом влітає цей хлопчина зі своєю булавою в натовп своїх старших товаришів і дорослих, що страшенно сумно й приречено спостерігають за пожежею, й... гордо заявляє всім цілком серйозно: «Ось! Усе згоріло, але ж ЦЕ залишилося!!!». А вже потім реготали всі. Крізь сльози, звісно. Вийшло, наче сонечко виглянуло з-за хмар посеред зими й темряви ночі...
P.S . Ну, а танцювальні змагання тут усе-таки потім відбулися. Допомагали всі — місцева влада, власник готелю, що приймав танцювальний клуб, пересічні жителі й навіть продавці в магазинах. Усі усміхалися, всі всюди йшли назустріч, швидко переходили на російську мову (якщо треба було), щосили намагалися підтримати хто чим міг... Словом, тут сталася загальноукраїнська інтеграція в окремо взятому невеличкому закарпатському містечку... навколо маленьких танцюристів-погорільців зі славного козацького краю...
Сергій ГЛУЩЕНКО, Мукачеве — Запоріжжя, "День"
09 лютого 2007р.
Теги: