Бізнес на всі руки

Утім і сплетений вами светр чи розмальовані горщики для квітів - це теж гендмейд. Інша річ, що все це нечасто переростає в спосіб заробляння грошей. Проте нині, коли ринок товарів ручної роботи майже порожній, а попит на гендмейд хай поволі, але зростає, з’являється дедалі більше охочих перетворити власне захоплення на прибуткову справу. Щоправда, їм треба буквально крок за кроком приручати покупців.
 
Не просто листівка

На Закарпатті маємо чимало майстрів, які виготовляють традиційну вишивку, кераміку, вітражі, шкіряні й дерев’яні прикраси, вироби з лози. Але маємо й "ручний" бізнес, який бере за основу не власне місцевий колорит, а бажання клієнта мати авторський неповторний витвір. Переваги такої роботи очевидні. З клієнтом працюють на замовлення, ексклюзивно втілюючи всі його побажання. Це не шаблонні меблі, не стандартний розмір взуття, не такі, як у всіх, люстри. Це стиль і образ, який створюють для вас. Індивідуальність, яка в сьогоднішньому світі цінується дуже дорого. Адже унікальність, персональність і, відповідно, ручна робота не виходять із моди ніколи.

До прикладу, приватний підприємець Іван Туряниця нещодавно налагодив із партнером виготовлення вручну листівок та весільних запрошень. Сьогодні продукція під брендом "Квітка" представлена не тільки в закарпатських магазинах, а й у крамницях Івано-Франківська й Києва. Підприємці планують і далі "ширитися" Україною, бо кажуть, що продажі кращі у великих містах, де більше заможних людей. Листівки, зроблені вручну, коштують від 12 до 20 гривень.

"Ми зробили ставку на те, що людині буде приємно отримати оригінальну, нестандартну листівку чи запрошення на весілля, – каже колега по бізнесу Ярослав Світлик. – Адже такий подарунок підкреслює індивідуальність, він особистісний. До речі, на початку нас найбільше морально підтримувало, коли, заносячи листівки до магазину, бачили, як люди одразу ж збігалися подивитися "на цю красу". 

Ужгородці самі розробляють ескізи, підбирають матеріали і кольори, потім вручну все згинають, вирізають, клеять, пакують і пишуть вітальні тексти. "Спочатку, звичайно, було непросто, бо вчилися на власних помилках, – каже підприємець. – Та й потрібні матеріали було важкувато відшукати. Але тепер налагодили стосунки з постачальниками, то вже можемо втілити майже будь-яку забаганку клієнта".
Починали справу з "ручних" валентинок. Тепер уже, крім власне вітальних листівок, виготовляють запрошення, подарункові конверти для грошей, весільні книги побажань молодятам і рамки для фото. У справі, кажуть, дуже важливий індивідуальний підхід до кожного замовника. Адже, приміром, сучасні наречені не хочуть банальних обручок на запрошенні. Вони довго підбирають кольори, формати й дизайн листівок. Зате потім хваляться результатом своїм друзям, знайомим. А це – найкраща реклама.
"Якщо відверто, така праця приносить величезне задоволення, – зауважує Іван Туряниця. – Адже ти власноруч робиш щось красиве, неповторне, оригінальне. Дуже приємно, коли люди кажуть, що їм подобаються твої листівки. Це надихає..."

Хлопці кажуть, що хочуть не тільки заробляти гроші, а й популяризувати культуру дарування листівок. Бо ж, звичайно, сьогодні простіше надіслати смс чи віртуальне привітання електронною поштою. Коли ж людина дарує  листівку ручної роботи, це означає, що вона вас цінує і серйозно поставилася до вибору оригінального подарунка. Подарунка, який захочеться лишити на згадку.

Черевички для попелюшки

Інший ужгородець Валерій Сивохоп – іменитий чоботар. Сво¬го часу він виборов перше місце на всеукраїнському конкурсі "Інтер-Шуз" у номінації "Прет-а-порте" та друге місце в Міжнародному конкурсі молодих модельєрів-дизайнерів "Печерські каштани" в номінації "Кутюр". Та, попри все це, до нього запросто можна прийти й замовити недорогі доладні черевики. Чоловік принципово називає себе чоботарем, а не модним сьогодні словом дизайнер. Каже, що свою роботу дуже любить. Без цього, переконаний Валерій, в такій справі довго не витримаєш.

Свою чоботарську кар’єру  починав із ремонту взуття. Каже, що індивідуальний пошив черевиків спочатку був більше захопленням, але з часом стало з’являтися дедалі більше замовлень. Заробляв власне на ремонті, та потроху вчився робити взуття цілком. Шевський бізнес дуже важкий, і для того, щоб почати заробляти хоч якісь гроші, довелося багато працювати. Валерій Сивохоп зауважує, що на його пам’яті в Ужгороді відкривалося багато ательє з індивідуального пошиву взуття, але вони довго не затримувалися. І важко, й гроші треба постійно вкладати. Основні капіталовкладення – придбання колодок, на яких формують взуття. Тепер Валерій використовує польскі, пара яких коштує 24 долари. Його справа потроху налагодилася, чоботар має чимало постійних клієнтів.

"Раніше професіонали на мене дивилися трохи зверхньо, то я сильно цим переймався, – зізнається Валерій. – Але нині це мені навіть лестить. Так, я аматор, але хай спробують зробити те, що й я. Мої клієнти – переважно жінки. На тридцять замовлень припадає лиш одна чоловіча пара взуття".
Майстер переконаний, що чоботареві треба бути ще й психологом, адже з кожним клієнтом треба порозумітися. Замовники приходять різні, кожен зі своїми побажаннями, забаганками. Передусім звертаються люди з нестандартним розміром взуття. Є клієнтки, у яких 32-й розмір ноги, і маленьке модельне взуття на високих підборах знайти дуже складно. Чи навпаки: якщо у людини дуже велика стопа, то вибір у неї також малий.

"Часто люди приносять картинку, яку знайшли в Інтернеті, і хочуть таке ж взуття, але за меншу ціну, – продовжує чоботар. – Була клієнтка, яка дуже хотіла "саме такі" черевички, але підошви й підбору в нас не було. То вона в магазині купила черевики, ми зняли з них верхню частину й зробили так, як вона хотіла. Узагалі ж, замовляти взуття ручної роботи у нас ще не звикли. У Львові, скажімо, шевців значно більше. Там це дуже популярна справа, адже таке взуття і носиться довго, бо зроблене на совість, і вигляд має не гірший, ніж у модельного з магазину. А ціна суттєво нижча за продукцію титулованих виробників: там платите великі гроші не так за якість, як за бренд".

Вріжте мені мила. Грамів сто

Я вирішила зробити невеликий пробіг сувенірними крамничками Ужгорода й поцікавитися, чи є попит на ручну роботу. Яна, продавчиня магазину "Чарівна скриня", каже, що гендмейдом цікавляться переважно туристи, а закарпатці нечасто беруть такі речі як подарунок. Від закарпатських майстрів мають вироби, виконані у вітражній техніці, різноманітні дзеркала, візитниці, підсвічники. Каже, що туристи часто цікавляться речами з дерева, але вибір небагатий, та й то більшість сувенірів привозять із Івано-Франківщини і Львівщини.

А от Катерина Мадяр, директор магазину "Сакура", стверджує, що асортимент має багатий. Половину краму привозить, інші 50 % – роботи закарпатських авторів. Пані Катерина переконує, що є і в нас майстри по дереву, які мають, що запропонувати. Але їм легше працювати на замовлення, бо робота кропітка, тому й виріб буде дорогим, а на нього не завжди є покупець. Пані Катерина теж підтверджує, що ручними речами цікавляться більше туристи. А свої купують вишиванки, шукають весільні рушники.
Не так давно в Ужгороді на площі Ш. Петефі з’явилася ще один магазин із крамом гендмейд. Покупцеві пропонують модне сьогодні мило, яке варять вручну з натуральних складників. Але продавчиня каже, що ужгородці поки що не дуже обізнані з таким продуктом, тому й попит невеликий. Беруть хіба ті, хто вже сам користувався подібною продукцією, або кому друзі порадили. Крам привозять із Росії, Латвії, Литви, Чехії. В Україні ж натуральне мило на продаж виготовляють тільки в Криму. Щоправда, чималенька ціна кусається: сто грамів мила коштує 30–36 грн.

До речі, таке ж саме пахуче ви запросто можете зробити самі. В Інтернеті легко знайти інструкцію, як удома наварити собі мила на всякий смак. Мене недавно дуже потішила добра приятелька, яка на 8 Березня подарувала декілька брусочків оригінального запашного й корисного мила із зернятками кави, відварами лікарських рослин і навіть шоколадом! Ідею запозичила в тому ж Інтернеті і каже, що готувати (в прямому значенні слова: варила його на кухні в каструлі) їй було не дуже складно, але вельми цікаво. Ви й самі можете спробувати поєднати корисне і приємне.

Замість висновку хочу порадити: не бійтеся пробувати. У теперішній кризовий час такий незатратний бізнес допоможе сімейному бюджету, а згодом може стати й початком вашої справи. Крім того, улюблене заняття принесе масу задоволення. І навіть якщо ваше ім’я не буде вписане золотими літерами в енциклопедію дизайну, речі, виготовлені власноруч, від цього не стануть менш цінними.
 

Теги: саморобництво, сувеніри

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати