На дорозі нікому не заважати - кредо досвідченого ужгородського водія та гонщика Володимира Терещенка

Тож "Замок" попросив пана Володимира поділитися з читачами своїм чималеньким автодосвідом.

– Коли розпочалася ваша автомобільна біографія?

– Вперше за кермо сів у 8 класі. Це були батькові "Жигулі". Власне, він і прищепив мені любов до водіння авто. У 10-у класі закінчив курси водіння в ДТСААФ і пішло-поїхало (сміється).

– Яким було перше власне авто?

– "Жигулі" 6-ї моделі, які придбав 1989 року.

– З того часу, напевно, вже змінили не одну машину…

– Навіть важко пригадати скільки. Напевно, понад 50.

– Ого! Що спонукало до такої частої зміни автівок?

– По-перше, спонукав бізнес. На початку 90-х із хлопцями переганяв машини з країн Західної Європи до України. По-друге, зав¬жди прагнув на власному досвіді випробувати нові марки й моделі.

– Є марка, яка стала улюбленою?

– "Тойота".

– Чому саме вона?

– Важко пояснити. Комусь подобається "Форд", комусь "Мерседес" чи "Фольксваґен". Мені припала до душі "Тойота". Надійний, комфортний автомобіль – чи то легковик, чи джип.

– Нині їздите на такій машині?

– Так, маю "Тойоту Лендкрузер".

– Тож можете сказати, що ваша автомрія здійснилася?

– Напевно, так. Це вже мій четвертий "Лендкрузер". Спортивний, не паркетник.

– До якого типу водіїв себе можете зарахувати нині?

– Напевно, до спокійних. Під¬різання, обгони, жести певного типу у мене нині не викликають припливу адреналіну. Свого часу нервувався, але швидко звик. Деколи, звісно, виникає потреба, як то кажуть, гнати. Але роблю це тільки з серйозної причини. До прикладу, нещодавно у знайомих виникла пожежа, треба було терміново допомогти, то містом їхав на швидкості 110 км/год.

– Яку найдовшу відстань доводилося долати за кермом?

– Мій найбільший пробіг Ужгород–Москва–Будапешт–Ужгород під час фільмування стрічки "Рожевий кадилак" для угорського телебачення.

– Напевно, за стільки років у дорозі траплялися й неординарні ситуації…

– Їх було стільки, що про все й не розповіси. Було, що машина переверталася і йшла під кригу, ледве встигли вихопитися, як секунд за 30 автівка тонула, горів у машині...

– Розповідали, що й по сходах обласних будівель їздили...

– Було таке, але я їздив по маленьких сходах. Дехто з нинішніх високих чинів, свого часу колесив і по більших (сміється).

– В аварії теж доводилося потрапляти?

– Хвала Богу, у серйозних не був. Якщо траплялися, то на змаганнях.

– До речі, про змагання. Дня¬ми в області мають відбутися перегони бездоріжників. Ви в них також братимете участь?

– Справді, 17–18 квітня матимемо "Карпати трофі ’2010", які організовує свалявський клуб "4х4". Планується, що в них, окрім закарпатських екіпажів (очікується до 15 учасників), візьмуть участь команди з Іспанії, Росії, Білорусі, інших областей України. Загалом близько 40 екіпажів. Це безперервне 24-годинне орієнтування. Унікальність змагань у тому, що вони не передбачають так званої лінійної гонки. Є гірська місцевість, близько 60 км, поблизу села Голубине, на якій за добу потрібно зібрати найбільшу кількість "точок". Це позначки у важкодоступних місцях: на камінні, деревах тощо. Їх слід знайти і сфотографуватися поряд. Але важливо, що на фото має бути зображення водія, який одною рукою торкається точки, а другою – своєї машини. Можна іншою частиною тіла, до прикладу, ногою (сміється). Річ у тім, що точки приховані в таких місцях, що до них і пішки дістатися важко, не те що машиною. Я, звісно, також планую взяти участь у цих змаганнях.

– Ви не новачок у перегонах. Скільки було перемог?

– Трохи є. Удома кубків, напевно, 15 стоїть. Переважно, це трофеї з різноманітних клубних змагань. Коли не було візового режиму з Угорщиною, часто їздив і в цю країну на змагання та фестивалі. Останні – спеціально організовані видовищні події з участю тисяч глядачів і сотень машин.

– Нині автомобіль для вас – це переважно хобі чи робота?

– Поєднання першого й другого. Не можу віддати перевагу чомусь одному. Тим більше, як урахувати стан наших доріг, коли навіть власники джипів щопівроку змушені ремонтувати підвіску. Тому всім раджу одразу ставити спортивну підвіску, тоді можна буде раз у три роки звертатися до сервісу.

– Маєте власне водійське кредо – правило, якого дотримуєтеся за будь яких обставин?

– На змаганнях, чи на дорозі?

– На дорозі.

– Їхати так, щоб нікому не заважати. Паркувати авто так само. Бо часто можна побачити, що й поперек дороги машину поставлять – ні пройти, ні проїхати. Можна ж зробити так, щоб створювати мінімальні незручності іншим учасникам руху. Навіть якщо доводиться комусь завадити під час руху, завжди намагаюся зробити це максимально обережно і лише у виняткових випадках.

– Під час змагань, напевно, це правило не діє…

– Років 7 тому у перегонах їздив "на секундомір", тобто на швидкість. Останнім часом стиль водіння змінив. Кермую більш спокійно й розсудливо. Не настільки важливий час, скільки результат – зібрати якомога більше "точок". Деколи організовуємося з 2–3 машин, які не суперничають між собою, а працюють на спільну справу. Надриватися вже набридло. Роблять це нині переважно хлопці, яким батьки дали гроші на машину чи вони самі заробили.

– Щодо тих молодих водіїв, кому, як то мовиться, "папа купив колеса". Як, за вашими спостереженнями, змінилася водійська етика останніми роками?

– Коли я сів за кермо, більшість водіїв були старшого віку. Відповідною була і їхня поведінка на дорозі. Нині за кермом побільшало молодих людей 20–25 років, і серед них чимало лихачів. З роками це минає, приходить усвідомлення того, що краще поберегти себе і машину, бо попереду ще чимало кілометрів дороги.

– Маєте автомобільну мрію?

– Якоїсь надзвичайної не маю. Багато що вже спробував. Але є робочі плани. Хочу збудувати машину класу багі – повнопривідну. Таке авто не реєструється в ДАІ, возиться на трейлері. Але у змаганнях результат дає набагато пристойніший, ніж серійні машини, – адже вона майже удвічі легша, бо не має важкого комфортного салону, багажника, інших виго́д.
 

Теги: автомобіль, гонщик, Терещенко

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати