Любов Лішка: "Ніколи не сідаю вишивати, коли маю поганий настрій"

Любов Лішка мала кілька персональних виставок, остання з яких “Муза душі” нещодавно відкрилася в музеї народної архітектури і побуту. Серед пейзажів, графіки, абстракції, виконаних хрестиком, гобеленом та художньою гладдю, найбільше вражають ікони. Любов Іванівна каже, що, працюючи над ними, так спілкується з Богом.

- Від кого вам передався талант вишивальниці?

- Моя мама добре плела, шила й ткала. Пригадую, довгими зимовими вечорами вона сідала за кросна, а ми нарізали з полотняних непотрібних речей смужки і скручували їх у великі клубки. Тато розпалював у грубці вогонь, який приємно потріскував і створював затишну атмосферу. Мама ткала рушники з візерунками й картинками, а ми допомагали робити китички. В нашому будинку все прикрашалося роботами ручного виготовлення: гачкованими серветками, вишиваними й плетеними картинами тощо. А вишиванням я захопилася після того, як з’їздила до тітки на канікули. Вона мала безліч кольорових ниток, котрі сплела у велику косу. Я любила спостерігати, як тітка Марія довго розглядала їх, а потім витягувала нитку потрібного кольору й починала вишивати. В мене була сестра-близнючка, котра, на жаль, відійшла в інший світ кілька років тому. Ми відвідували гурток у Палаці піонерів: вона добре малювала, я ж віддавала перевагу кресленню. А вдома ми з нею завжди були зайняті малюванням олівцями й фарбами, і сестра ще тоді показувала мені, як правильно підбирати відтінки. Згодом, коли я вже вийшла заміж і була вдома у декретній відпустці, почала ґрунтовно займатися вишиванням. Тоді увійшли у моду килимки, виконані на мішковині, тож батько постачав мені цей матеріал. Для сина я плела різні костюмчики, кофтинки й светри, усі із зображеннями звіряток та іншим оздобленням.

- У вашому гардеробі є вишивані речі?

- Ні, нема. Одного разу зробила до кофти гаптовану аплікацію, але, видно, це не мій стиль. Можливо, вишиванку зроблю, але ще не вирішила, в якому стилі.

- Орнаменти для килимів вигадували самі?

- За основу брала ті, що друкувалися в журналі “Радянська жінка”. Звичайно, міняла щось: додавала якісь елементи або кольори. Тоді в нашому домі почали з’являтися мої ручні роботи, як колись було в мами: подушки, настінні килими, скатертини, серветки. Поступово захопилася й вишиванням картин.

- Яким стилям віддавали перевагу?

- У цій справі є неписані закони. Наприклад, килими вишивалися гобеленом, серветки - гладдю, картини - особливими стібками на канві або хрестиком і напівхрестиком. Нитки теж різні: муліне або вовна, шовкові або ірис. Для об’ємніших виробів беруться товстіші нитки, і навпаки. Колись продавалися розмальовані на канві картини з пейзажами, натюрмортами тощо, і треба було лише заповнювати їх нитками потрібного кольору. Але я все одно підбирала на свій смак, а згодом повністю самостійно планувала зображення.

- Які картини любите вишивати найбільше?

- … Ікони. Тут і вибір багатий, і для душі близьке. Вичитала в одній книжці, що кожен місяць року має свого святого. Я б хотіла вишити їх усіх, уже кількох маю. Беру біле полотно, роблю розмітки й приступаю до роботи. До кожної картини в збірнику знаходжу відповідну молитву, адже без неї таку працю виконувати не можна. В цьому моє спілкування з чимось вищим, що над нами. Я взагалі дуже люблю розмірковувати про високі філософські матерії, читаю літературу про створення світу, про те, як крутиться колесо життя. Це надихнуло мене на одну з робіт, де я зобразила іони життя, воду, знаки зодіаку. Звичайно, тут присутні елементи фантастики, але я так бачу зародження живого у вічному просторі.

- Вишиваючи, забуваєте про всі негаразди або ж неприємності?

- Ніколи не беруся до цієї роботи, якщо маю поганий настрій, навіть якщо це й заспокоює. Адже через мене негативні емоції накладаються на полотно і випромінюватимуть недобру енергетику на того, хто дивитиметься на картину. Тим більше, дарувати таку річ комусь я просто б собі не дозволила.

- Церкві не дарували якусь ікону і скільки їх маєте?

- На сьогодні в мене є 11 різних ікон. Одна вже давно знаходиться у спальні моіх сина та невістки. Пізніше з’явилися дві роботи на більш сучасну тематику “Він і вона”, які я теж подарувала їм. До речі, хоч у цих картинах переважає синій колір і є лише кілька відтінків, над ними довелося попрацювати довго й ретельно. А от церкві ікон не дарувала.

- Який найдовший час виконання роботи?

- Колись я знайшла дуже прекрасну картину “Свята сім’я”. Насичена, багата на різні оздоблювальні елементи, з рамкою та квітами. Два роки працювала над нею, використала 87 кольорів і відтінків. На жаль, досі не знаю, хто автор, уже шукала і в Інтернеті, і в каталогах, які колегиня привезла з-за кордону, та все марно. Такі картини, де багато яскравих кольорів, я вишиваю літньої пори року. Сонячне проміння підсилює відтінок, і легше підібрати відповідний.

- Що найважче вишити?

- Найважче дається обличчя, особливо очі. Тут слід дуже ретельно передати тінь, усі деталі, штрихи. Тож я можу вже працювати над наступною картиною, а попередню тримати поруч і кожного разу, як помічу якийсь новий недолік, починаю вдосконалювати зображення. Навіть один штрих міняє все, один стібок чи крихітна смужка. В основному, коли виконую одну картину, в думках уже виношую наступну.

- Що у планах зараз?

- Колись сестра подарувала мені книжечку про Горянську ротонду. Живучи поруч, я не раз приходила туди і постійно ловила себе на думці, що хотіла б вишити ті картини, якими прикрашені там стіни. Мені дуже подобається стиль майстра, котрий створив фрески ротонди, захоплююся його вмінням передати почуття, переживання, одухотвореність персонажів біблійських легенд. Зараз я вже остаточно вирішила, що таки зроблю це. Тож сфотографувала ті, з яких почну, затримка лише за одним: картини в ротонді в таких місцях, куди право зайти має лише церковнослужитель, а я мушу побачити, які кольори використані. Для цього потрібен дозвіл священика. Сподіваюся, отримаю можливість потрапити туди.

- На замовлення виконуєте щось?

- Було попросили мене вишити ще раз картину, яка сподобалася знайомим. Я почала, але щось мені не давалася робота, навіть не можу пояснити, що це було. Ніби й кольори ті ж, і стиль, а стібки не лягають, як треба. Я кілька разів відкладала картину, потім знову бралася до вишивання, врешті-решт із великими зусиллями завершила.

- Маєте улюблений робочий куточок?

- Це дуже зручне і дуже старе крісло поряд зі столиком. Уже й не пам’ятаю, скільки йому років. Коли ми переїхали до нового помешкання, я, незважаючи на вік та вигляд крісла, перевезла його з собою. Можливо, воно й не вписується в сьогоднішній наш інтер’єр, але я йому не зраджую. Адже з ним пов’язане все моє мистецьке життя.

- Це вже не перша ваша виставка, є й фільми про вашу творчість.

- До речі, мені телефонували з цієї виставки й повідомили, що прийшли відвідувачі і хочуть купити кілька моїх робіт. Я ніколи не проти продати картину, якщо вона комусь подобається, але цього разу, на жаль, буду змушена відмовити. Річ у тім, що за кілька місяців готую виставку в нашій філармонії, а потім повезу свої роботи у Львів, куди мене запросили, вже й буклети готові. Я мушу підготувати все, що маю зараз, адже саме завдяки цим картинам сплановані майбутні виставки.

Теги: вишивка, виставка, Любов Лішка

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати