Бо їм потрібні не тільки наші гори і долини, але й СЕРВІС! А саме: дороги, харчевні, готелі, туалети, відпочинок. (Що казати про туризм, коли на всю стотисячну Іршавщину один готелик, та й той у Загатті! Тож під яким деревом чех чи німець має спати в десяти-тисячних Іршаві, Білках, Довгому чи Ільниці?)
Але, окрім побуту, турист потребує ще й вражень. Ми ж не їдемо до Парижа їсти кроасани! Головне ж - сфотькатися на фоні Ейфелевої вежі. Інакше ніхто у вашу Францію не повірить. У крайньому разі згодиться Лувр, Версаль чи Єлисейські поля.
А чим може привабити туриста найсільськіша область України? Правильно, треба повсюдно творити свої Луври. У кожному населеному пункті має бути свій міф. Бажано матеріалізований. Аби турист міг похвалитися фотькою вдома.
Візьмемо ту ж Іршавщину. Майже в кожному селі є своя людина-легенда: у Білках - Кротон, в Загатті - Ерделі, в Осої - Потушняк, у Довгому - Машкін, у Сухій - Кремінь, у Нижньому Болотному
- Станинець, у Броді - Бокотей, у Малому Раківці - Фединець, у Смологовиці - Пинзеник, у Великому Раківці - Мейгеш і так далі.
А тепер уявіть, що в кожному цьому селі є меморіальний музей видатної особистості. Хай це буде кімната при школі, клубі чи сільраді . Однаково туристові вже є довкола чого зупинитися на півгодини й записати у своєму нотатнику: «Відвідав музей такого-то». Чи потребує це великих коштів чи зусиль? Ні. А враховуючи, що всі ці люди ще донедавна були серед нас або й нині живуть, — то створення меморіального музею з оригінальними експонатами - річ цілком реальна. Було би бажання й розуміння перспективи.
Натомість у жодного зі згаданих осіб музею поки що нема. Як їх нема в абсолютній більшості населених пунктів «туристичного» Закарпаття. Причому музеї можуть бути на різні смаки та вподобання. У сусідніх словацьких Собранцях - чудовий приватний музей гітар, який влада з власної ініціативи (!) взяла під опіку і навіть платить за його утримання. Уявляю, що би сказали на таку ініціативу наші зверхники!
Хоча не все так безнадійно. Народний депутат Станіслав Аржевітін після школи-музею створює в Колочаві музей народної архітектури. Тож чехам буде що роздивитися, окрім могили Шугая.
Чому Колочава заробляє на розбійницькій славі, а інші не можуть популяризувати навіть своїх достойників?
Олександр ГАВРОШ, Ужгород
09 лютого 2007р.
Теги: