"Кам'яні джунглі" Закарпаття

Цього року темою Всесвітнього дня здоров’я, який традиційно відзначається 7 квітня, ВООЗ оголосила проблему здоров’я жителів міст. У рамках кампанії "1000 міст, 1000 життів", яка триватиме 7-11 квітня, планується, зокрема, провести тематичні зустрічі в парках, прибирати території тощо.
Проблемам екології та можливості оздоровлення населення ВООЗ приділяє увагу вже давно. Загальновідомо, що городян найбільше турбує сильна загазованість, погана якість питної води, величезна кількість сміття, неякісні продукти харчування. Безумовно, всі ці негаразди характерні й для Закарпаття, хоча наші міста і важко віднести до великих. Натомість екологічні проблеми у нас вирішуються повільно. Тому нині ми поговоримо з людиною, для якої покращення стану екології області не тільки робота, але й поклик душі.

Проблеми словаків

"На жаль, місцеві влади нині акцентують на іншому, і багато хто не зовсім розуміє своїх цілей і завдань, коли займає керівне крісло, – вважає заступник начальника державного управління охорони навколишнього природного середовища у Закарпатській області Михайло Гайдур. – Нині в містах спостерігаємо необмежене виділення земель, масову забудівлю, надання дозволів на будівництво об’єктів промисловості без попередньої оцінки їхнього впливу на стан довкілля. Все це призводить до того, що зводяться цілі мікрорайони, які не мають навіть належної інфраструктури – каналі¬зації, системи водопостачання чи очисних споруд. Відтак вони зливають недостатньо очищену воду просто в річки.

Масу проблем створюють люди собі самі, оскільки наше здоров’я залежить від того, в якому середовищі ми знаходимося.

Ми розуміємо, що у містобудівників завжди існують проблеми матеріального характеру. Проте, наприклад, в Ужгороді очисні споруди збудували ще в часи СРСР і вони абсолютно неспроможні впоратися з сучасними обсягами міських стоків.  Їх уже вдвічі більше, ніж очисні споруди здатні переробити. В Ужгороді щорічно скидається в Уж 28 мільйонів кубів стічних вод, із них понад 9 мільйонів неочищених. А в іншому населеному пункті з цієї ж річки нижче за течією воду... знову використовують для потреб населення! Звісно, це позначається на здоров’ї людей. Держуправління колись звертало увагу на цю проблему і у відповідь ми прочитали в одній із газет, що оскільки Уж потрапляє на словацьку територію, то це проблема Словаччини, а не України. Але хіба можна так мислити? Природа – це наш спільний дім".

А дихати чим?

Інша серйозна проблема, на думку Михайла Гайдура, – масова забудова. "На кожному клаптику землі зводять чи то якийсь магазин, чи щось інше. Не розумію, як можна віддавати під будівництво зелену зону, скверик, у той час як нам уже нічим дихати? Візьмемо до прикладу проспект Свободи в Ужгороді. Там ріс ряд дерев, які, по-перше, захищали від пилюки сусідні будинки. По-друге, забезпечували кисень мешканцям. А їх зрізали. Мені здається, що це можна було зробити більш продумано – спочатку висадити для заміни молоді дерева, а вже потім зрізати аварійні (хоча аварійних там було не більше 10 %). Ми знищуємо зелені зони, зрілі дерева. Що далі? Влада абсолютно не думає про перспективу", – наголошує Михайло Іванович.

Треба радіти, що на Закарпатті є місця, куди городяни можуть виїхати на природу. Хоча й там не все так добре. Якщо є десь мінеральне джерело чи більш-менш розвинена інфра¬структура, тут масово роздається земля і вже ніхто не здатний контролювати процес забудови. Люди, які керують нашими містами і селищами, так і не зрозуміли, що виборці ставили завдання перед ними розвивати інфраструктуру і будувати фундамент під подальший розвиток на десятки років. Сьогодні все навпаки.

В Ужгороді, як відомо, перманентно тривають намагання викупити землі парку під будівництво, вилучивши понад 20 га з охоронної зони. Як відомо, саме управління екології свого часу фактично не дало можливості міській владі це зробити.

"Спроби виведення парку зі статусу заповідної зони були завуальовані під потреби будівництва аквапарку. Насправді аквапарк можна будувати в Боздоському парку, не міняючи статусу землі. Дійсно, територія заповідна, але законодавство дозволяє зводити на таких площах туристично-рекреаційні об’єк¬ти. Судячи зі всього, владу більше цікавила земля, ніж сам проект, тому свідчення – відсут¬ність проектно-кошторисної документації", – переконаний наш співрозмовник.

Складова економіки

Із радянських часів було прийнято вважати, що СРСР – територія з багатьма зеленими насадженнями в містах, натомість "капіталістичний світ" – це "кам’яні джунглі", в яких є місце лише будівлям, але не паркам. Нині ж, виходить, навпаки. В Західній Європі та США міста озеленені і просто в центральних частинах люди мають можливість займатися спортом чи відпочивати в парках. У нас же таких місць дедалі меншає.
 
У нас влада вважає, що кожен шматочок міста потрібно забудувати. При цьому абсолютно не враховується стратегія розвитку наших населених пунктів, відсутні генеральні плани. Так, розвиток економіки – це добре. Але потрібен баланс. Окрім економіки, необхідно дбати і про здоров’я людей. До того ж чиста екосистема – це теж складова економіки".

Та й про що говорити, коли місцеві влади навіть не можуть навести лад зі сміттям – величезним джерелом інфекцій та хвороб. Це проблема не тільки майбутнього, а вже й нинішнього дня. Навіть якщо непотріб вивозять із населених пунктів, то звалища, як правило, знаходяться поблизу і постійно горять. Відтак людям доводиться дихати практично всіма елементами таблиці Мендєлєєва. При будівництві звалища повинні застосовуватися технології, які б не допускали процесів розпаду після згорання, потрапляння стоків до ґрунту, підземних вод та викидів в атмосферу. Складна ситуація в гірських районах, де взагалі немає звалищ або ж вони розташовані вздовж річки. З найменшою повінню все сміття змивається і прямує вниз по течії, де відбувається забір питної води. Отож, коло замикається.

Екологи – вороги?

"Якщо ми будемо продовжувати йти шляхом невігласького ставлення до природи, то не повернемо втраченого вже ніколи. Адже ніхто не буде зносити будівлі й робити парки. Це фактично незворотній процес. Повинен існувати генплан, в якому були б передбачені всі ці проблеми. А у нас все робиться навпаки: спочатку збудують, а потім сушать голову, як із ситуації виходити. Звичайно, є чимало контролюючих органів, які б мали подібного не допускати. Адже збудувавши щось, власник до останнього буде відстоювати свою правоту, адже поніс фінансові витрати. Протидіяти порушенням в екосистемі потрібно ще на етапі прийняття рішення сільрадою чи міськрадою", – пояснює еколог.
Натомість органи муніципальних влад вважають екологів ледь не своїми особистими ворогами, які, мовляв, із власними претензіями заважають розвитку. Особливо це характерно для Ужгорода, де міська влада веде проти екологів відверті інформаційні війни.
 
Про відірваність сучасної людини від природи написано й сказано чимало. Цій проблемі приділяли увагу науковці й філософи минулих століть. Саме тому з роками все більшої сили набирає рух із повернення людини до природи. Як у розвинених країнах, так і в Україні люди воліють жити ближче до природи, переїжджаючи з міст, вони створюють цілі поселення, щоб мати можливість працювати на землі. Хоча, звісно, таких небагато. Далеко не всі готові відмовитися від благ цивілізації, тому природу намагаються принести в міста, щоб городяни мали можливість бодай походити по траві, скинувши взуття. Напевно, настане час, коли і в нас задумаються над подібними проблемами. Питання лише в тому,  коли?.. Чи не встигнуть "кам’яні джунглі" "зжерти" ті залишки живої природи, які поки що є в наших містах?

Теги: екологія, здоров'я

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати