Закарпатські медики, попри складнощі, виходжують недоношених діточок

Ще б пак – жінка вагітніла до Анни-Марії вже чотири рази, але жодну дитинку через фізіологічні особливості організму матері, виносити не вдавалося...
 
"Ми всі дуже-дуже хотіли її врятувати"

"Шостий рік боротьби за влас¬ну дитинку. Іноді вже опускалися руки, не хотілося нічого, переповнювали емоції. 2008 року перейми почалися на 22 тижні. Але тоді малюка врятувати не вдалося. Пережити все це й знову відроджувати надію – найскладніше"... – розповідає про свій шлях до материнства мама Анни-Марії Людмила. Каже, надзвичайно серйозно готувалися до цієї вагітності, 2,5 місяця довелося пролежати в стаціонарі Ужгородського міського перинатального центру (УМПЦ), перед тим – удома на жорсткому режимі. "Просто неймовірно страшно – дослухатися до кожного свого кроку, кожного відчуття, кожного поруху під серцем – і не знати, що відбувається, добре це чи ні. Психологічно важко, хоча я щодня й переконувала себе, що все буде добре, настроювалася на позитив. Може, десь частково все ж таки це спрацювало".

Наступного після жіночого свята дня в молодої жінки почалися перейми. "Лікарі не відходили від мене й на хвилину. Але дитинка, попри старання медиків, затято рвалася на світ. Народилася о третій ночі, причому легко, бо була малесенькою", – каже молода мама, й на її обличчі розквітає усмішка від згадки про донечку, що лежить в реанімації в інкубаторі... Додає: "Я колись бачила діточок завважки два кілограми й думала, наскільки ж вони малесенькі! А наша – зовсім дюймовочка".

За словами Людмили, медики докладали всіх зусиль, аби зберегти крихітне життя. "Я не дуже на цьому розуміюся, але знаю, що давали донечці всі потрібні препарати, той же "Курасурф", щоб запрацювали легені. І через два тижні наша донечка вже змогла дихати певний час самостійно... Кожне маленьке досягнення – перший подих чи перший ковток їжі – для дитинки величезні зусилля, а для нас – неймовірна радість", – ділиться мама й зі сльозами на очах висловлює вдячність усьому персоналу УМПЦ  – і головному лікареві Руслану Федьку, який вів її всю вагітність, й акушеру-гінекологу Лесі Лавер, і реаніматолу Олександру Полосенку, і неонатологам, і медсестричкам за їхнє бажання врятувати дитятко.
Дівчинку Людмила й Кирил одразу в день народження охрестили, бо вірять: коли здійснити це священнодійство, біля малесенької житиме ангел, який охоронятиме її від зла, допоможе набратися сил.
Тепер Людмилі нелегко, голов¬не завдання – чекати. Їй хочеться постійно бути поряд зі своєю крихіткою, і хоча це дозволяється, але чимало часу треба на процедури для маленької, огляди лікарів, обстеження. "Медики кажуть: дітки відчувають, що найрідніша людина поряд, це зв’язок на якомусь вищому рівні, тому дуже схвально ставляться, коли мама поряд із інкубатором. Хочеться взяти донечку на руки, пригорнути, розцілувати – але не можна, вона ще надто слабенька й маленька. Та й страшно, аби інфекцію якусь не принести чи не нашкодити, тому постійно надіваю маску, боюся дихати, коли перебуваю поряд", – ділиться хвилюванням жінка.

Молода мама каже: вже змирилася з тим, що доведеться багато часу провести в пологовому, доки донечка набере принаймні зо 2 кілограми. "Дівчинка росте помаленьку, але й 20–30 грамів ваги – це свято. Коли зняли її минулого тижня з апарата штучного дихання, малесенька одразу втратила 25 грамів, бо самостійна робота легенів – це для такої крихіточки важка праця. Дівчинка дуже втомлювалася, тому її знову перевели на штучну вентиляцію".

Останній шанс батьків

– Зазвичай недоношені маловагові діти – останній шанс батьків, – розповідає заступник головного лікаря УМПЦ Оксана Лошак. За її словами, мами таких діточок потрапляють до перинатального закладу задовго до пологів: "Аби зберегти вагітність і дати шанс плоду зрости бодай до 700–800 грамів, коли у лікарів уже певною мірою розв’язані руки для виходжування малюків, такі мами задовго до народження мусять перебувати в стаціонарі. Торік із дев’яти народжених в УМПЦ малюків з вагою до кілограма вдалося виходити 8. Тільки не думайте, що дев’ять випадків – це мало. Це насправді дуже багато. Бо одна річ, що кожна така дитина потребує надмірних зусиль лікарів, а інша – батькам треба бути майже героями, бо на них чекають щоденні випробування, хвилювання й копітка праця", – розказує Оксана Олександрівна. Так само, каже, чимало діток народжується з вагою від кілограма до двох, вони також потребують особливого догляду: протягом минулого року 16 таких малюків в Ужгороді поставили на ноги. Уже цьогоріч успішно виходили двійню... 

"За порятунок кожної недоношеної дитинки йде справжня боротьба, – ділиться досвідом реаніматолог Олександр Полосенко. У такого малюка всі органи й системи недорозвинуті. Насамперед треба одразу ввести речовину (сурфактант), яка не дозволяє після першого вдихання злипатися легеневим альвеолам. Таких препаратів є кілька, вони дорогі: одна ампула – від тисячі гривень до семи. Наразі наш перинатальний центр повністю ними забезпечений. Зазвичай сурфактанти допомагають і дитинку переводять на апарат штучного дихання. А далі вже – питання, які треба вирішувати щодня, щогодини, іноді навіть щохвилини: це й підтримка нормального артеріального тиску, і внутрішньовенне вливання глюкози, інших поживних речовини (це ще називається парентеральним харчуванням). Надалі доводиться працювати над налагодженням функції нирок, кишково-шлункового тракту, починається боротьба за розвиток й удосконалення незрілої нервової системи, запобігання крововиливам та гіпоксичним ураженням. Та й загалом за такою малесенькою дитиною в інкубаторі ведуть постійний догляд".
До речі, аби недоношені мали якнайменше проблем з диханням, багато працюють навіть акушери. "При можливості лікарі протягом 3 діб проводять гормонотерапію, яка впливає насамперед на внутрішньо¬утробне дозрівання сурфактанту. Якщо вдається це здійснити, то в малюка з’являється більше шансів вижити", – додає головний лікар УМПЦ Руслан Федько.

Чи забезпечені медики всім потрібним для порятунку маловагових немовлят?

Кажуть, апаратура є, але постійно потребує оновлення, вдосконалення, час від часу виходить із ладу. "Добре, що маємо пересувні рентгенапарат, УЗД, за допомогою яких безпосередньо в реанімації можемо обстежити малюка. Раніше з цим виникали значні проблеми, бо від’єднати дитину від апарата штучного дихання й перенести кудись – нереально", – розповідає О. Лошак і констатує: на жаль, з кожним роком недоношених маловагових діток більшає, і суспільство мусить реагувати на такі тенденції...

Особливий догляд і… по-особливому

Поки і мама, і недоношений малюк у лікарні, медики допомагають їм... навіть звикнути одне до одного. "Навчаємо батьків догляду за такими дітьми, вигодовування, всіх тонкощів цієї нелегкої справи", – каже Оксана Олександрівна.

Щоправда, життя після пологового має свої нюанси. Аби з ними впоратися, потрібно чимало змінити у нашій системі охорони здоров’я. Наразі на рівні Міністерства й й на вустах багатьох спеціалістів звучить в цьому контексті одне: доцільно створити у дитячих поліклініках кабінети догляду за маловаговими діточками. "Адже такі малюки потребують частішого й детальнішого обстеження, можуть більше хворіти, за ними обов’язково повинен наглядати невролог, окуліст, хірург. Так само ці дітки зазвичай мають порушений календар щеплень, і для них доводиться розробляти його індивідуально. Якщо, скажімо, таку дитинку вестиме один лікар, який знатиме особливості її розвитку, реакції організму тощо, це полегшить догляд", – розповідає О. Лошак. Як то кажуть, дав би Бог, аби на це нарешті знайшлися і політична воля і... гроші.

Теги: лікарі, медицина, пологи, діти, апаратура

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати